В історії харківського спорту багато легендарних постатей. Один з них – Микола Федорович Кротов. Щиро радію, що це ім’я в нашому місті, на відміну від багатьох, не забуте. На сайті «Харківського Металіста» в розділі «Зал слави» про Миколу Федоровича є стаття Ю. Грот (опубліковано в червні 1992 р. в газеті «Соціалістичний Харків»).

З неї ми дізнаємося, що Микола Кротов народився в 1898 році та почав свою спортивну кар’єру в 1910 році. у дитячій футбольній команді «Зірочка». Потім грав у першоліговій команді «Штурм», яка виступала в чемпіонаті міста Харкова.

З початком Першої світової війни, як і багато наших земляків, пішов на фронт. За 4 роки Кротов дослужився до прапорщика і був нагороджений орденом Святої Анни. У роки Визвольних змагань Микола вступив до лав Червоної Армії. У 1921-1925 рр. саме завдяки зусиллям свого капітана команда «Штурм» стала беззаперечним чемпіоном Харкова.

У 1926 році Кротов був призначений першим директором улюбленого жителями нашого міста стадіону «Металіст». Коли згодом у Харкові було засновано перший в Україні інститут фізичної культури, Микола Федорович разом із С. Д. Романенко там викладав футбол. Однак, попри його численні заслуги та досягнення, в 1935 році ім’я Миколи Кротова було викреслено зі списку футболістів, яким слід було надати звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Причина надто проста ― той самий орден Святої Анни.

Лише в 1947 році Микола Федорович зміг отримати давно заслужене звання. На той час легендарний харківський тренер і футболіст уже мав великий досвід роботи в лікарнях. У 40-х роках, під час Другої світової війни, він ставив на ноги поранених бійців за допомогою лікувальної фізкультури. Після війни Кротов очолював другу за силою команду Харкова – «Локомотив», займався розвитком і популяризацією футболу в командах Південної залізниці. Тому в радянські часи футбольні клуби «ЮЖД» щорічно розігрували Кубок, присвячений пам’яті заслуженого майстра спорту СРСР Миколи Кротова, який помер у 1978 році.

Тож коли я знайшов у Державному архіві Харківської області (ДАХО) мемуари легендарного тренера харківських команд «Штурм», «Спартак» та «Локомотив», одного з батьків харківського футболу, дуже порадувався своїй удачі.

На восьми машинописних сторінках мемуарів “З історії збірної команди Харкова з футболу” Микола Федорович описує події 1925—1936 років.

Починаються спогади дуже цікаво:

1925 року до Радянського Союзу приїжджала робоча делегація Німеччини. Після повернення до себе на батьківщину вони надіслали листа з проханням відрядити до їхньої країни делегацію з візитом у відповідь. Але ця поїздка не відбулася у зв’язку з тим, що німецька влада відмовилася у видачі віз на в’їзд до Німеччини. Через деякий час прийшло з Німеччини друге запрошення, вже від соціал-демократичних організацій, спортсмени яких об’єднувалися в клуб «ДСФ-1910». Футбольна команда цього клубу мала велику популярність завдяки великим досягненням у змаганнях.

Було ухвалено рішення вищими організаціями відрядити для зустрічі з німецькими спортсменами з футболу найкращу команду-переможницю чемпіонату з футболу 1925 року, збірну команду Харкова.

Далі Микола Федорович зазначає, яке значення надавала цьому радянська влада. Адже це була перша поїздка українських футболістів за кордон, і вона розцінювалася як найважливіша культурно-політична подія.

Крім описів того, як радісно зустрічали харківських футболістів у Німеччині, Кротов пише:

“Ті, кого не влаштовувала ця зустріч, ставили всілякі перешкоди”. Однак, попри це, представники делегації все ж таки побували на деяких заводах, фабриках та в робочих клубах. Перша гра збірної Харкова із командою клубу «ДСФ-1910» закінчилася перемогою німців. Микола Кротов чесно, як справжній професіонал, пише:

Ця гра справила на нас величезне враження. Клас гри німецьких футболістів був дуже високим, можна сміливо сказати, на рівні класу гравців професійних команд. Це був той період часу, коли утворився «Червоний Спортінтернаціонал», і багато футболістів-робітників, які грали раніше за професійні клуби, стали переходити в робітничі клуби.

Посилання на те, що поразка була викликана переїздом, не може бути взяте до уваги, вони просто переграли за всіма статтями та виграли з рахунком 3:1. У матчі-реванші ми вже знали позитивні та негативні сторони нашого супротивника, по-справжньому мобілізувалися та забезпечили собі перемогу, хоч і з мінімальним рахунком 1:0.

В інших містах, за спогадами Миколи Федоровича наша команда легко виходила переможцем.

Після фрази “Збірна команда з футболу міста Харкова пройшла важкий шлях” автор переходить до історії. Зокрема, пише про те, що в нашому місті після революції «кануло у вічність засилля іноземців». З цією тезою мені складно погодитися, оскільки горезвісне «засилля іноземців» (мається на увазі їх наявність у харківських командах до 1917 року) припинилося не після революції, а 1914 року, з початком Першої світової. Причина була проста: у Західній Європі оголосили мобілізацію, іноземні піддані, які жили у Харкові, покинули наше місто.

Потім Кротов пише, що роки Визвольних змагань у спортивному відношенні пройшли для Харкова «дуже блідо», тільки восени 1921 року сталася небувала в історії всього українського футболу подія:

У Харкові було розіграно першість України з футболу. У ньому брали участь вісім міст. Після наполегливої боротьби збірна команда Харкова стала чемпіоном України, вигравши фінальну зустріч у команди Одеси з результатом 2:0.

1922 року харківська збірна відвідала своїх конкурентів і виграла всі зустрічі в іграх зі збірними Миколаєва та Одеси, тим самим підтвердивши свою перевагу. У тому ж 1922 році збірна нашого міста взяла участь у першій офіційній першості СРСР з футболу, що проходив у Москві. Проте у вирішальній зустрічі команда нашого міста програла команді Москви з рахунком 0:8. Спогади Миколи Кротова як безпосереднього свідка тих подій для нас дуже цінні.

«Ця поразка була жорстоким ударом по престижу та самолюбству всіх любителів футболу міста та республіки. Цей удар одночасно став сигналом для відповідної перебудови». Він пише, що, хоча краще гравці нашого міста з різних причин не брали участь у даній першості, харківська команда все ж таки дійшла до фіналу. 1923 року збірна нашого міста знову програла москвичам з рахунком 0:4. Проте того ж року, оговтавшись від поразки, виграла у збірної столиці з рахунком 1:0, а у збірної Ленінграда – 2:1.

Далі Микола Кротов пише:

Збірна команда Харкова поступово набирається сил та ігрового досвіду в іграх із найсильнішими командами країни. Протягом чотирьох років з 1921 по 1924 рік збірна Харкова, беручи участь у республіканських змаганнях, незмінно досягає перших місць та утримує за собою звання чемпіона України.

1924 року збірна нашого міста бере участь у Всесоюзній Спартакіаді в Москві, де збираються найсильніші футбольні команди СРСР. У фінал вийшли збірні Харкова та Ленінграда. Ось як описує гру Микола Кротов:

Фінальна зустріч між збірними командами Ленінграда та Харкова була проведена у Сокільниках на стадіоні ОТВ. Після дуже напруженої та завзятої боротьби перша половина гри закінчилася з рахунком 1:1. У другій половині гри харків’яни забивають другий м’яч у ворота Ленінграда, і цей другий м’яч став вирішальним. Зустріч закінчується заслуженою перемогою Харкова з результатом 2:1 та приносить команді почесне звання чемпіона СРСР на період із 1924 по 1928 роки.

Згадує автор та інші перемоги збірної нашого міста, не без гордості вказуючи факт обрання харківських футболістів до збірної Радянського Союзу Або поїздку у 1926 році команди Харкова найбільшими містами Австрії, в якій наші земляки перемагали у всіх іграх. Не оминає Микола Федорович і спортивне життя Харкова.

У ці роки харківські любителі футболу на полях міста побачили найцікавіші зустрічі нашої збірної з командами Німеччини, Фінляндії, Латвії, Австрії, Франції, Англії, Туреччини та інших країн, що закінчуються незмінною перемогою команди Харкова.

На Всесоюзній Спартакіаді в Москві 1928 наша збірна в півфіналі розгромила команду Уругваю з рахунком 7:1. Однак у фінальній грі після завзятої боротьби все ж таки програла москвичам з мінімальним рахунком 1:0.

Також приділяє увагу Микола Кротов та перемогам у 1930-х роках.

В 1936 збірні команди міст припинили своє існування, і в змагання включилися команди майстрів. Микола кротів підбиває підсумки короткого опису футбольної збірної Харкова так:

Заслуга молоді двадцятих років величезна. Адже вони, по суті, були організаторами та безпосередніми учасниками становлення та розвитку футболу у місті та в Україні… Імена їх має увічнити спортивна історія.

Хоча, як на мене, не лише спортивна. Адже і Микола Кротов зі своїми записами, і збірна команда Харкова 1920-30 років зі своїми перемогами та поразками – невіднятна частина історії нашого міста, про минуле якого можна говорити нескінченно.