У далекому червні 1911 року у слободі Сватової-Лучці (нині місто Сватове Луганської області) Куп’янського повіту Харківської губернії за щирого тріумфу народу відбулося урочисте відкриття пам’ятника імператору Олександру II. Для населеного пункту чисельністю 14 877 осіб це, безсумнівно, було вкрай важливою та знаменною подією. Репортажі про відкриття пам’ятника потрапили не лише до місцевої губернської преси, а й до центральних видань, наприклад, до журналу «Вогник».

Проте все йде, все змінюється. Як усім добре відомо, 7 листопада 1917 року до влади прийшли більшовики. На початку квітня 1918 р. Раднаркомом був прийнятий декрет «Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг, та вироблення проєктів пам’яток Російської Соціалістичної Революції».

Його текст:

1. Пам’ятники, споруджені на честь царів та його слуг і які мають інтересу ні з історичної, ні з художнього боку, підлягають зняттю з площ і вулиць і частиною перенесення у склади, частиною використанню утилітарного характеру.
2. Особою з Комісії з Народних Комісарів Освіти та Майна Республіки та Завідувача Відділу образотворчих мистецтв при Народному Комісаріаті Освіти доручається, за згодою з художньою колегією Москви та Петрограда, визначити, які пам’ятники підлягають зняттю.
3. Тієї ж Комісії доручається мобілізувати художні сили та організувати широкий конкурс з вироблення проєктів пам’яток, які мають ознаменувати великі дні Російської Соціалістичної Революції.
4. Рада Народних Комісарів висловлює бажання, щоб у день 1-го травня були вже зняті деякі найбільш потворні боввани та ухвалені перші моделі нових пам’яток на суд мас.
5. Тієї ж Комісії доручається спішно підготувати декорування міста в день 1-го травня та заміну написів, емблем, назв вулиць, гербів тощо новими, що відображають ідеї та почуття революційної трудової Росії.
6. Обласні та губернські Ради приступають до цієї справи не інакше як за угодою з вищевказаною Комісією.
7. У міру внесення кошторисів та з’ясування їх практичної потреби асигнуються необхідні суми.

Підписали: Голова Ради Народних Комісарів В. Ульянов (Ленін)
Народні комісари А. Луначарський, І. Сталін.

Революційний натовп знищував пам’ятки старої влади й раніше. Той самий пам’ятник імператору Олександру II був остаточно зруйнований лише 1928 року. Певна річ, на історичну та художню цінність уваги ніхто не звертав.

Однак мені вкрай складно уявити, що при їх демонтажі могли лунати незадоволені вигуки місцевого населення із серії: «Ну й нехай собі стоїть, це наша історія», «Він же такий гарний і має величезне культурне значення для нашого міста», «Наш пам’ятник Імператору Олександру II один із найкрасивіших у світі, нам необхідно його залишити для нащадків!».

Адже правда полягає в тому, що будь-яка влада, яка знову прийшла, всіма силами намагається стерти в державі пам’ять про владу минулу.

Імператори зійшли з п’єдесталів, їхні місця зайняли вожді – Ленін та Сталін. Однак була, на мій погляд, при цьому одна маленька, але вкрай важлива відмінність, а саме культ особистості. Як не дивно, більшовики, що настільки завзято боролися з релігією, насаджуючи народу шанування своїх вождів Леніна і Сталіна, за фактом були дуже близькі до древніх римлян. У них теж Імператори за життя або після смерті проголошувалися богами та на їхню честь масово зводилися помпезні пам’ятники та мавзолеї.

У ніч із 28 на 29 вересня 2014 року в нашому місті пам’ятник Леніну було знесено.

Реакція городян на це була різною.

Проте мало хто вже пам’ятає, що для самого вождя світового пролетаріату наш Харків був чужим, незнайомим і навіть… «закордоном»!

16 липня 1922 року Володимир Ульянов пише лист Йосипу Сталіну. Тематика цього послання для того часу і тих людей була звичайнісінька і передбачувана. Воно було присвячене здійсненню рішення вищого радянського керівництва про висилку за кордон представників інтелігенції, які перебували в політичній опозиції до Радянської влади. І все було б у цьому листі стандартно, якби не одне велике «але».

Ближче до завершення тексту Ленін, звертаючись до Сталіна, робить чесне і прямо-таки сенсаційне зізнання про наше улюблене місто. Ось цитата:

Харків обшарити, ми його не знаємо, це для нас «закордон». Чистити треба швидко, не пізніше кінця процесу есерів.

Також дуже цікаво, що в копії цього листа рукою Г. Г. Ягоди слова «ми не знаємо» і «швидко» підкреслені кілька разів.

Нижче для ясності наводжу повний текст:

т. Сталін!

До питання про висилку з Росії меншовиків, н[народних] с[оціалістів]ів, кадетів і тому[подібних] я б хотів поставити кілька запитань з огляду на те, що ця операція, розпочата до моєї відпустки, не закінчена і зараз.

Чи рішуче «викорінити» всіх енесів? Пешехонова, М’якотіна, Горнфельда? Петрищева та інших. На мою думку, всіх вислати. Шкідливіші за будь-якого есера, бо спритніші.

Те ж А. Н. Потресов, Ізгоєв і всі співробітники «Економіста» (Озерів і багато, багато інших). Ме[ньшеві]ки: Розанов (лікар, хитрий), Вігдорчик (Мігуло чи якось у цьому роді), Любов Микол[аївна] Радченко та її молода дочка (з чуток найлютіші вороги більшовизму); Н. А. Рожков (треба його вислати, невиправний); С. Л. Франк (автор “Методології”). Комісія під наглядом Манцева, Мессінга та ін. повинна подати списки, і треба було б кілька сотень подібних панів вислати за кордон безжально. Очистимо Росію надовго.

Щодо Лежнєва (колишній «День») дуже подумати: чи не вислати? Завжди буде підступним, наскільки я можу судити з прочитаних його статей.

Озерів, як і всі співробітники «Економіста», — вороги нещадні. Усіх їх — геть із Росії.

Робити це треба одразу. До кінця процесу есерів не пізніше. Заарештувати кілька сотень і без оголошення мотивів — виїжджайте, панове!

Усіх авторів «Дома літераторів», пітерської «Думки»; Харків обшарити, ми його не знаємо, це для нас «закордон». Чистити треба швидко, не пізніше кінця процесу есерів.

Зверніть увагу на літераторів у Пітері (адреси «Нова російська книга», № 4, 1922, с. 37) і на список приватних видавництв (стор. 29).

З к[омуністичному] прив[етом] Ленін».

З того часу минуло чимало років. Але, як і раніше, для багатьох наше улюблене та унікальне місто, як і раніше, «незнайоме» і «закордон». Однак уже 2 роки кривавий ідол, якому багато років приносилися людські жертви, не дивиться на Харків з висоти свого п’єдесталу. І слава Богу…

P.S. Повний текст листа розміщено у книзі «Ст. І. Ленін. Невідомі документи 1891-1922 рр. 2000».