Поштовий індекс, звичний у всьому світі спосіб кодифікації поштових ділянок та відділень у різних населених пунктах, з’явився у деяких європейських містах ще в середині ХІХ століття. Але не в тому вигляді, в якому ми його знаємо зараз. Наприклад, у Лондоні чи Ліверпулі позаминулому столітті існували поштові зони, які прискорювали доставлення кореспонденції. Але більшість міст не мали індексів зовсім, а там, де вони були, індекси не були стандартизовані – кожне місто вигадувало свою кількість знаків та позначень.

У 1932 р. саме у Харкові вперше у світі було впроваджено масову уніфіковану систему поштових індексів, яка поширювалася на всю Радянську Україну. Харків, як столиця УРСР, отримав в індексі першою цифрою одиницю (і діапазон від 1 до 10), а сама Україна також позначалася в індексі буквою У в середині (напр. 267У19), хоча решта радянських республік індексів так і не отримала.

У цьому ж 1932 році вийшов довідник «Список поштових підприємств, залізничних станцій, міст, селищ та с/рад України з позначенням індексів» у якому було закодовано близько 25 тис. районів.

Система поштових індексів в УРСР була скасована 1939 року перед початком Другої світової війни. Західні області України після окупації Польщі індексів уже не отримали, ліквідовані були індекси й на решті території України. Причини цього досі незрозумілі. На Заході стандартизована система індексів почала з’являтися лише у першій половині 1960-х років. (1962 р. – ФРН, 1963 р. – США), у СРСР індекси відновили лише 1971 р.

Проте варто пам’ятати, що саме Харків залишиться першим містом із першим сучасним індексом. І отримав він в індексі заслужену «одиницю».