З метою стабілізації політичних обставин за умов численних революційних виступів 17 жовтня 1905 року російський імператор Микола II приймає найвищий маніфест про вдосконалення державного порядку (так званий Жовтневий маніфест), розроблений переважно міністром внутрішніх справ А. Г. Булигіним. Історичним значенням цього маніфесту було те, що він разом з маніфестом 6 серпня 1905 «Про заснування Державної Думи» дозволив 11 грудня 1905 опублікувати відповідний закон. Було створено 135 виборчих округів, у яких у лютому-березні відбулися вибори. Дума першого скликання проіснувала 72 дні (27 квітня – 9 липня 1906 року) і провела лише одну сесію.

Вже 8 липня 1906 р. виходить маніфест імператора Миколи II про розпуск Державної Думи.

Виборні від населення, замість роботи по законодавчому будівництву, ухилилися в область, що не належить їм, і звернулися до розслідування дій поставленої від Нас місцевої влади, до вказівок Нам на недосконалість Основних Законів, зміни яких можуть бути вжиті лише Нашою Монаршою волею, і до дій явно незаконних, як звернення від імені Думи до населення. Збентежене ж таким безладом селянство, не чекаючи законного поліпшення свого становища, перейшло у низці губерній до відкритого грабунку, розкрадання чужого майна, непокори закону і законній владі. Але нехай пам’ятають Наші піддані, що лише за повного порядку та спокою можливе міцне покращення народного побуту. Хай буде відомо, що Ми не припустимо ніякого свавілля чи беззаконня і всією силою державної сили приведемо тих, хто порушає закон до підпорядкування Нашій Царській волі. Закликаємо всіх розсудливих російських людей об’єднатися задля підтримки законної влади та відновлення миру в нашій дорогій Вітчизні.

У маніфесті також було оголошено проведення нових виборів за тими самими правилами, що у I Державну Думу. Тож 9 липня депутати, які прийшли на засідання, знайшли двері до Таврійського палацу замкненими, а поруч — прибитий на стовпі маніфест про розпуск законодавчого органу.

Почалися нові вибори, результатом яких стала Дума II скликання, що проіснувала з 20 лютого до 3 червня 1907 року. Вона мало чим відрізнялася від попередньої – різка конфронтація з радою міністрів тривала. Депутати другого скликання провели лише 1 сесію та пропрацювали аж 102 дні.

3 червня 1907 року II Дума була достроково розпущена. Відбувся так званий «Третій червневий переворот». Його своєрідним результатом стало реформування виборчої системи як такої. Виборче право на той момент мали не всі мешканці імперії. Для того, щоб бути виборцем, необхідно було щонайменше за рік до виборів відповідати спеціальним критеріям. Результатом заплутаного законодавства було виключно непропорційне представництво різних верств суспільства у Думі. Складні правила безсистемно ділили населення за цензовою, релігійною та національною ознакою у різних місцевостях.

Проте безперечною перевагою III Думи було те, що вона проіснувала весь відведений їй законом термін — п’ять років (з 01 листопада 1907 року до 09 червня 1912 року).

Четверта Державна Дума розпочала свою роботу 15 листопада 1912 року, а 6 жовтня 1917 р. вона була офіційно розпущена указом Тимчасового уряду у зв’язку з призначенням виборів до Всеросійських установчих зборів.

Тож, як бачимо, ситуація «вічних виборів» спостерігалася не лише зараз, а й тоді.

Ясна річ, що приватне життя та діяльність народних обранців викликала великий інтерес у ЗМІ того часу. Оскільки на початку XX століття телебачення та інтернету не було, це цікавість задовольнялося за допомогою різних періодичних видань.

Наприклад візьмемо досить популярний тоді журнал «Вогник».

Рубрика «Як проводили літо…» не лише висвітлювала відпочинок популярних письменників, акторів, співаків, а й депутатів Державної Думи. Крім історій про дозвілля, там також публікувалися й унікальні фотографії.

Завдяки цьому 1909 року, припустимо, допитливі громадяни могли переконатися, що депутат від Харківської губернії Андрій Сергійович Вязигін (член партії правих) влітку перебував у своєму хуторі та працював над новими текстами.

А ось колишній учень харківської гімназії та харківського університету, депутат від Катеринославської губернії, октябрист Петро Валерійович Каменський провів літо 1909 року дуже плідно – працював у своєму кабінеті, особисто перев’язував робочому руку (не забувши це сфотографувати), приймав у себе в садибі відомого Владимира Немировича-Данченка.

Для депутата ж Єнісейської губернії Василя Андрійовича Караулова літо 1909 видалося важким. Він сумно повідомляв про це читачам «Вогник»:

Серце давало себе дуже відчувати, і довелося все літо лікуватися. Жив у Наугеймі (Німеччина) зі своєю дружиною в глибокій самоті, намагаючись по можливості навіть не знайомитися з оточенням. Одужав мало, і по дорозі назад поїздив по Швейцарії та Італії. Вже повернувшись до Росії, захворів у Ченстохові та мав з тиждень пролежати у Варшаві.

На підтвердження свого вкрай скорботного літа депутат Караулов примудрився навіть надати журналістам фото.

Політична сатира на той час також існувала. Шарж, розміщений у 24 номері «Вогника» за 9 червня 1912 року, є актуальним і до цього дня.

Не меншою популярністю користувалася рубрика «Як живе та працює…».

Завдяки їй читачі могли не просто дізнатися про життя чиновників (губернаторів, міністрів) чи діячів культури та мистецтва (наприклад, Шаляпіна чи Рєпіна), а й побачити все на власні очі, оскільки у статтях розміщувалося чимало фотографій.

Журналістів у будинки можновладців пускали, тому рубрика процвітала.
Наприкінці листопада 1912 року, наприклад, можна було дізнатися «Як живе та працює міністр торгівлі та промисловості таємний радник Сергій Іванович Тимашев».

Дуже цікавими для нас є матеріали червневих номерів «Вогника» 1913 року.

Тоді недремне око репортерів відобразило народних обранців на відпочинку в Таврійському саду в очікуванні канікул. При цьому журналіст не забув написати досить отруйний коментар:

Немов птахи, що готуються до відльоту, ходять у перервах засідань по Таврійському саду депутати, що чекають літнього відпочинку, складають групи, розмовляють і насолоджуються чистим повітрям і свіжою зеленню дерев, так і ваблять скоріше збути з плечей важкий тягар роботи та виїхати «на лоно природи», у рідні краї та поля. Але птахи підбирають собі під час своїх зборів у далеку дорогу майбутніх товаришів по каравану. Уважний читач, знайомий з політичним забарвленням відомих народних представників, зауважить, що багатьом з учасників цих груп, які так мирно розмовляють між собою, далеко «не по дорозі» з усіх боків.

У наступному номері розміщувалося не менш саркастичне продовження:

Дві фракції, що так мляво працювали в Державній Думі, перед літніми канікулами відсвяткували свої… невдачі товариськими обідами. У чому в чому, але в ресторанних фестивалях октябристи та націоналісти справді досягли успіху!

Тож, як бачимо, інтерес до народних обранців та критика на їхню адресу була й сто років тому. А деякі рубрики актуальні й сьогодні.