Виїхавши з того, що раніше називалося садибою Бекарюкових у Василівці, ми попрямували до кінцевого пункту нашої подорожі — Великий Бурлук. У середині XIX століття писали, що «землі Бурлуцькі вважаються найблагодатнішими в краю». Чи то через цю неясну благодать, чи то «на відкуплення гріхів батьків наших» садиба Задонських якимось немислимим дивом збереглася.

Землі в околицях нинішнього Великого Бурлука перейшли до маєтку полковника Костянтина Григоровича Донця і були затверджені за його синами царською грамотою 1693 р. в нагороду «за багато служб діда їх полковника Григорія Донця і за службу і смерть батька їх Константина», вбитого у бою з азовськими татарами.

Після шлюбу Єлизавети Андріївни Донець-Захаржевської з генерал-лейтенантом, учасником воєн проти Наполеона Воїном Дмитровичем Задонським маєток перейшов до родини Задонських. Ось як описує цей маєток Григорій Лукомський у своїй книзі:

Дерев’яний будинок почав і закінчив будувати генерал Воїн Дмитрович Задонський (близько 1835 року), одружений з Єлисаветою Андріївною Донець-Захаржевською, донькою будівельника церкви. Ії почав будувати ще за життя отець Андрія Яковича – Яков Михайлович… Загальний план садиби неважко вловити. Прямо проти будинку, довгастого і порівняно великого, по осі з ним, але вдалині на пагорбі, на очах — храм. Очевидно, місце, вдало обране, взяли в залежності й від будинку. Будинок і храм — дві кінцеві точки осі. По цій лінії розташовані й в’їзні ворота, кам’яні, трохи грубуваті, але типові.

Ліворуч від них кордегардія (готична). Поблизу будинку праворуч – оранжерея (під кутом до основної осі), а ліворуч – усілякі служби. Позаду будинку прекрасний сад. Раніше в’їзд у садибу і був через ворота, бо тут пролягає досі поштовий шлях, що вже тепер втратив значення. Пізніше, з проведенням залізниці – в’їзд в садибу став ближче, влаштували ворота збоку, і ось оглядачеві, що наближається, вже не вдасться відчути того враження, яке відчували, коли під’їжджали до садиби з боку тракту… Будинок справляє враження кам’яного, так ідеально пригнані дошки обшивки, підібраний чистий ліс був використаний для неї. Єдиною його окрасою є портик. Колони його поставлені на найвищий п’єдестал. Посередині розміщено балкон. Фронтон утворений чудовими лініями карнизів із модульонами. Фріз ідеально розчленований тригліфами. Усі профілі двоповерхового будинку намальовані делікатно і не лише правильно, а й навіть зразково. Оригінальною деталлю є віконниці-жалюзі, які майже ніколи не були у використанні в наших будівлях і явно занесені з Парижа або з Італії. По вершині будинку у вигляді аттика тягнеться залізна, гарного малюнка, балюстрада. Теж залізна, але ще тонша, трохи готична за стилем балюстрадочка балкона поставлена ​​між колонами. Все так просто, гладко, спокійно, що навіть вікна обрамлені найпростішими, гладкими лиштвами. Тільки на бічних частинах будинку лиштви вікон другого поверху багатші: з карнизом нагорі та з балясинами знизу… Цоколь цих частин розрустований таким чином, що над вікнами отримані чудово намальовані перемички із замками.

Дуже ефектний вид на колонаду портика поблизу, коли видно нижню сторону тераси, оброблену кесонами. Чудовий імпозантний під’їзд, вміщений у ніші з колонами позаду колон портика. Якщо дивитися, піднявшись на ступені під’їзду, то звідси відкривається прекрасний вид на сад, квітник і церква вдалині, серед дерев, що наче розступаються з боків в’їзної алеї. Фасад з боку саду також дуже гармонійний. Тут портик з колон і пілястрів, що відповідають їм (лоджії немає) має дещо інший вигляд, ніж з боку в’їзду, тому що цоколь нижче. Вікна всі з лиштвами. Нема вікон антресолей – і гладка стіна чудово гармонує з білим портиком. Бічні частини прикрашені потрійними «венеціанськими» (вірніше, віченськими, паладіївськими) вікнами, поверх яких – півколо, оброблене кесончастими розетками.

Будинок пофарбований у світло-коричневий тон, який прекрасно гармонує з білими колонами.

Усередині просторі, світлі, але затишні кімнати. У їдальні портрети В. Н. Задонського, його дружини, Є. А. Задонської. Домова церква влаштована у 1840-х роках. Оранжерея має вигляд двох веж, з’єднаних власне теплицями. Дуже прості, але мили її форми…

Поруч із садибою власники спорудили прекрасний храм, який надалі служив їм родовою усипальницею.

…Високо на пагорбі, видний звідусіль, розташований Преображенський храм… Церква Преображення складається, власне, із храму, дзвіниці, що з’єднується з ним колонадою та, крім того, двох будівель службового характеру, розташованих позаду вівтарної частини, на кутах ділянки зайнятий церквою. З фасаду на дзвіницю, триярусну і досить струнку, хоча менш вдалу, ніж інші частини церкви, видно доричний шестиколонний портик з прекрасним фронтоном, а з боків, у профіль видно теж доричні колони… Наблизившись до храму, можна побачити цілком красу колонади портика. Колони виконані напрочуд ретельно, міцно. Майже за 100 років не зіпсувалося жодне барельєфне зображення, у метопах карнизи чіткі та елегантні у своїх лініях. Але треба зайти збоку, щоб побачити храм у всій його пишності. Колонада бокового портика дзвіниці переходить у колонаду, що з’єднує дзвіницю з храмом, і тут виходить разом з колонами інших рядів, які теж з’єднують храм і дзвіницю, – цілий ліс колон. Перериваючись у тому, щоб дати місце вікнам храму, колони знову з’являються як бічні (північний і південний) портики храму. Самий храм хрестового плану з фронтонами на частинах, що виступають, перекритий куполом на високому гладкому барабані, прорізаному напівциркульними вікнами, в які вставлені відмінні палітурки. На куполі величезне яблуко з хрестом: все просто й переконливо.

Однак не лише садибою та храмом при ній славився маєток Задонських.

У дослідженні протоієрея М. Лащенкова кінця XIX століття «Домові церкви в покоях слобідсько-українських дворян-поміщиків» є чудова історія про церкву в самій садибі.

Троїцька церква у слободі Великий Бурлук, Вовчанського повіту. Генерал-лейтенант Воїн Дмитрович Задонський і дружина його Єлизавета Андріївна, уроджена Донець-Захаржевська, відомі були своїм багатством, високим становищем у середовищі дворян і побожністю. У всіх своїх маєтках вони влаштували дуже гарні та багаті храми та любили самі бути присутніми під час богослужінь. Парафіяльний храм на честь Преображення Господнього знаходився поблизу панського дому, але він був холодний, що для дружини Задонського, жінки вже немолодої (43 роки) і при тому слабкою здоров’ям служило чималою перешкодою до відвідин храму в зимовий час. Преосвященний Філарет, який мав особливу прихильність до будинку Задонського, згодом на прохання дружини його від 10 грудня 1849 року, отримав у Святішого Синоду право (указ Синоду від 7 лютого 1850 року № 317) влаштувати їй у своїх покоях домову церкву. Генеральша Задонська понад два роки використала на турботи про поліпшення оздоблення церкви…

…Преосвященний Філарет прибув до будинку Задонських і на честь Святої Трійці освятив цю церкву 29 липня 1851 року. При огляді єпархії в кожен свій проїзд по Вовчанському повіту він відвідував будинок Задонських і служив у цій церкві. У ній же в 1855 році, коли помер чоловік храмотвориці, ветеран 1812 року генерал Задонський, священник відспівав і вшанував покійного надгробним словом. Залишившись вдовою, Єлизавета Андріївна понад 30 років жила любов’ю до дітей та онуків, зміцнюючи свою душу молитвою в улюбленій своїй церкві.

Домова Троїцька церква існує і нині, в основному завдяки благочестивому старанню невістки покійної вдови, дружини штабсротмістра Катерини Василівни Задонської, уродженої Неклюдової. «По смерті матері моєї, писала вона у своєму проханні високопреосвященнішому Амвросію, будинок, в якому з 1851 року існує церква в ім’я Святої Трійці, дістався мені, і я з особливою любов’ю і побожністю ставлюся до цього храму пам’яті матері моєї, і тому цього року прикрасила його та відновила ризницю; закрити її за змістом примітки до 49 ст. стат. Дух. Конс., в силу якого існування домової церкви допускається тільки до смерті особи, для якої заклад її дозволено, було б для нас сімейним нещастям, тому що всі ми, діти та онуки померлої генеральші Задонської, у кількості 20 душ, звикли в цій церкві підносити Господу молитви за наших сімейних радощів і нещасть. Тому, сподіваючись на вашу любов взагалі до храмів Божих, наважуюсь просити Ваше Преосвященство дозволити існування домової церкви на колишній підставі до моєї смерті й тим більше, що в слободі Великому Бурлуку знаходиться два священники, і літургію в домовій церкві можуть здійснювати без шкоди для приходського храму та парафіян. Зі свого боку я зобов’язуюсь утримувати домову церкву в належному благоденстві, що належить святині.

Високопреосвященний архіпастир дозволив продовження існування цієї церкви.

Хто знає, була б доля останніх мешканців садиби така страшна, якби не ця домова церква? Нікому не відомо. У ніч на 25 листопада (7 грудня) 1918 року в садибі сталася кривава трагедія.

• Задонська (Неклюдова) Катерина Василівна, 84 років;
• Гагаріна (Неклюдова) Юлія Василівна, 73 років, вдова генерал-майора, сестра О. В. Задонської;
• Гендрікова (Ширкова) Цецилія Валеріанівна, 73 років, вдова ротмістра, подруга Є. В. Задонської;
• Вадбольський Олександр Іванович, 53 років, колишній земський начальник;
• Вадбольська (Задонська) Ольга Андріївна, 55 років, власниця маєтку на хуторі Катеринівка;
• Вадбольський Андрій Олександрович, 19 років, студент-правознавець;
• Вадбольський Володимир Олександрович, 15 років, студент-правознавець
• англійка і компаньйонка Ц. В. Гендрікової, міс Лі.

За словами мого колеги з архіву, дослідника Слобожанщини, кандидата історичних наук Сергія Сергійовича Кушнарьова:

Нещасних привели до домової церкви, запалили свічки, наказали стати на коліна та молитися, а потім почали рубати шашками. Робила все це банда більшовика-анархіста Сахарова, який наводив жах своїми звірствами тоді на весь Вовчанський повіт. Потім же садибу, розгромлену бандитами, протягом кількох днів грабували місцеві селяни…

Таким чином, як і писала вище Катерина Василівна Задонська, домова церква справді проіснувала до її смерті.

Прекрасний Преображенський храм простояв до кінця 30-х років минулого століття і був у прямому розумінні розібраний на цеглу місцевим населенням.

Про самих Задонських та їх маєток  (від якого зберігся зараз лише панський дім) сучасники написали чимало. Цитування їх повною мірою у цій публікації зайняло б не одну сторінку. У колишній домовій церкві зараз знаходиться комора. Однак, незважаючи ні на що, садибний будинок, з яким пов’язано так багато славних імен і де сталося таке страшне злодіяння, як і раніше, знаходиться у Великому Бурлуку. Лише одному Богові відомо надовго? Адже різниця між двома фото ― 1914 та 2017 років цілком очевидна.

Після другої експедиції з проєктом “Накипіло” з’явилося таке чудове відео. Тому сьогодні ми пропонуємо і Вам насолодитися чарівною красою нашого краю.