Отже, дорогі наші читачі, продовжуємо наше знайомство із легендарними, але маловідомими підземеллями Харкова.

Адже далеких 115 років тому небайдужі до таємниць історії нашого міста харків’яни жваво відгукнулися на заклик Д.І. Багалія поділитись цікавими відомостями про історію Харкова напередодні проведення у місті XII Археологічного з’їзду. Напевно, їх теж, як і нас зараз, старий Харків манив і манив. Торкнулося це й харківських підземель. У попередньому матеріалі ми опублікували лист П.І. Щелкова про старовинні підземелля Харкова з цікавою картою входів них. Сьогодні ж ми розміщуємо ще один лист, датований 1900 роком та присвячений Харкову підземному. А саме, досить цікаву статтю м. Леваковського про підземні ходи м. Харкова.

5 квітня цього року в «Харківських Відомостях» було надруковано від комісії з влаштування археологічного з’їзду в нашому місті замітку про підземні ходи в Харкові. При цьому голова цієї комісії звертався до осіб, які мають з порушеного питання дані, з пропозицією поділитися ними. Зважаючи на це я і прошу вас, пане редактор, дати місце в редагованій вами газеті справжнім рядкам, які стосуються підземелля м. Харкова.

Вважаю за потрібне обмовитися, що для більшої зв’язності окремих даних про різні частини підземних ходів я дотримуватимуся плану, прийнятого в нотатці, а де буде потрібно, то і деякого повторення вже відомого з нотатки.

Буду слідувати від східного кута південної сторони Гостинного двору у напрямку підземного ходу під Горяїнівським провулком у двір пана Пітра і далі у двір міського будинку. На підтвердження того, що цей підземний хід проходить під Миколаївською площею, наведу випадок провалу землі влітку 1891 року, на східний бік Миколаївського скверу, трохи на північ від дверей малої прибудови до будинку, де магазин Шустова. Провал цей розкопаний не був, а незабаром і засипаний.

Навесні 1894 року при копанні ями у дворі будинку, проти якого утворився щойно згаданий провал, виявлено підземний хід, у якому, за словами одного з тих, хто жив у будинку, знайшли рушницю та якісь монети.

Але головне підтвердження існування ходів під Миколаївською площею ми знаходимо у виявленні одного з них при перебудові будинку, що раніше належав м. Ковальову, новим його власником Укше. Тут підземний хід оголився при копанні рову для стіни прибудови, що передбачалася, до старого будинку, що проти міського будинку. Коли робота у того рову пройшла весь насипний шар чорнозему і значну товщу жовтої глини, то в рові відкрито був цегляний фундамент, що, ймовірно, призначався для майбутньої прибудови та будинку і продовження фундаменту старого будинку, на стіні якого були й замки для зімкнення нової прибудови зі старим будинком. Цей фундамент, пройшовши чотири аршини від старого будинку, дійшов до підземного ходу, тож якби він був продовжений, то впритул би закрив виявлений підземний хід. Важко допустима випадковість, щоб підземний хід закінчився саме в тому місці, де мав би проходити фундамент, робить правдоподібним припущення, що при проритті канави ще для знайденого фундаменту продовження ходу було знищено. Це припущення підтверджується, як побачимо нижче, і станом ґрунту, що лежить на передбачуваному продовженні, на схід від підземного ходу.

Знайдений хід має напрямок від Миколаївської площі всередину розглянутого двору, тобто. від заходу на схід; у нього за напрямом площі входило багато хто і зі свічкою, і з факелом, але певного судження про напрям і довжину його під площею я не чув; говорили, що йде сажнів на десять, а далі провал.

Хід у вертикальному розрізі представляє фігуру, що уподібнюється вузькій половині курячого яйця, розрізаного по його довжині та товщині, і що має розміри знизу 2 аршини 8 вершків і стільки ж у висоту. Стіни його паралельні між собою тільки на 8 вершків висоти, а, піднімаючись вище, дещо зближуються, так що верхня перемичка (склепіння) не дорівнює нижній частині, як це ми зазвичай бачимо у вікнах та дверях кам’яних стін. Стіни ходу цегляні, обкладені в півцеглини на вапні, дуже правильно і чисто; кладка цегляна спрацьована на підмазку, тобто. шви закладені вапном у рівень з поверхнею цегли, а не розчищалися з деяким заглибленням від країв цегли – як зазвичай клалися стіни до цього способу (порожніх швів). Колір шару вапна усередині ходу сірий. Цегла облицювання ходів зовні та в зламі настільки свіжа, що навіть не відповідає своїй старовині та постійному перебуванні в землі.

Хоча, як сказано вище, старовинний фундамент, знайдений у землі, по лицьовій стороні двору, доходив лише до підземного ходу, але не перетинав його, а перетнутий він був ровом для фундаменту останньої прибудови будинку, проте продовження ходу в глибину двору не відкрито. Грунт протягом закінчення ходу, тобто. від рову для фундаменту лицьового боку нової прибудови, м’який, насипний на глибину до 5 ар. На дні цієї глибини виявлена ​​цегляна кладка, як би стіна, під кутом до старого будинку, що мало відрізняється від прямого, але, проте, не дозволяє вважати знайдену стіну продовженням фундаменту старого будинку для колись проєктованої споруди, як ми бачили на лицьовій стороні двору. Земля ще далі всередину двору, де копали рів для зовнішньої дворової стіни нової прибудови будинку, теж насипна, але глибина насипу тут дещо менша, ніж на місці середньої внутрішньої стіни. Потім – північ від підземного ходу лицьової лінії двору, тобто, паралельно Миколаївській площі, тверда лише протягом шести аршинів від ходу. Вона, хоч і чорноземна, але без ознак штучного напластування і настільки щільна, що при копанні ровів не вимагала дерев’яних розпірок, як і інших робіт. Земля в іншій частині двору, по лицьовій лінії – насипна до самого сусіднього будинку і має найбільшу глибину в середині цієї протяжності, що збільшується у напрямку до двору. Залишаючи подробиці цієї частини земляної виїмки, як такі, що мають непряме відношення до підземних ходів, згадаю про два повідомлення осіб, які приходили оглядати підземний хід.

По першому, наприкінці цієї частини двору, тобто, у західному кутку його, але вже за межею, є підземний хід зі склепінням, яке добре збереглось, пристосований для господарських потреб. За другим повідомленням, переданим мені харківським старожилом, у давнину, коли ще старий купець Ковальов володів льохом під південною частиною Гостинного двору, з цього льоху під Миколаївською площею можна було пройти у двори того ж власника на розі Миколаївської площі та Миколаївської вулиці.

Підтвердження існування підземних ходів у дворах м. Ковальова, що виходять на Миколаївську площу, Миколаївську вулицю та Петровський провулок, ми знаходимо у виявленні при копанні земляної виїмки між будинком на розі Петровського провулка та будинком Миколаївської вулиці. Він виходить з-під східної стіни цього останнього приблизно на 2/3 ширини виїмки, рахуючи від Миколаївської вулиці, і йде паралельно їй, а відхиляючись градусів на 40, тобто, йде на південь. Протягом приблизно десяти аршинів від виходу його з-під сусіднього будинку він має вертикальний душник вгору і, крім загального напрямку на південний схід, має подібний же собі хід праворуч; у склепінні останнього за його початку, за словами людей, які були зі мною, є гачок або цвях, як би для вішання чогось, наприклад, ліхтаря. Через своє відхилення від напрямку Пушкінської вулиці, хід останній раз оголився при проході частини будинку по Петровському пров., Найближчою до воріт, тобто. до Московської вулиці; ця сторона будинку в 1.5 рази довша за сторону, у якої хід має свій початок.

На вигляд цей хід схожий з описаним нами вище, відкритим у дворі м. Укше. Хід усередині оброблений у півцеглини на вапні, цегла також виглядає дуже свіжою.

Взагалі цей підземний хід однаковий за формою, за будівництвом і майже за величиною з таким самим, що йде від Миколаївської площі, але мають південно-східний напрямок. По кутку відхилення від Миколаївської вулиці, цей останній напрямок мав, провівши хід під Петровським провулком, вивести його у напрямку двору старої гімназії (двір, де магазин м. Едельберга). Воно ж свідчить, що, окрім названого у замітці виходу до річки підземних ходів, нижче за єврейську синагогу, є й інший, що лежить за вказаним напрямком.

До повідомленого ж у замітці про ходи нижче синагоги можу приєднати зі свого боку, що у Скрипницькому провулку дещо вище за будинок, що належить медичному товариству, у цегляному виході з гори було влаштовано кузню, потім тут збудовано пивний чи винний склад. За словами одного з майстрових, у тому ж провулку, але після повороту його ліворуч, йдучи вниз, праворуч є печера склепінчаста, але без цегляного облицювання; у глибину вона йшла аршин на шість, і завширшки мала два аршини, по сторонах її були виготовлені з землі лави, як би для сидіння чи лежання.

Тепер, переходячи до розгляду ходів у західній частині Гостинного двору, на якому в останні роки зведено нові будівлі, і зважаючи на вказівку замітки, що хід йде на захід під площею присутніх місць, вважаю доречним сказати, яку форму мала з давніх-давен частина Університетської гірки, найближча до мосту в пасаж.

Вертикальний зріз, зроблений протягом усього спуску Університетської гірки для розширення двору Ново-Сергіївського ряду, оголив шар насипної землі, що має в південному кінці (біля Університетських сходів) товщину не більше аршина. Йдучи на північ, до пасажу, він заглиблюється до товщини проти 6, 7 і 8 дверей ряду, рахуючи з півночі; тут товщина шару досягає половини висоти земляного обрізу. Він починає звідси зменшуватися для того, щоб крутіше підвестися і крутіше того знову спуститися до Пащенківського з’їзду, де залізний міст у пасаж. А така форма наносного шару землі показує, що Університетська гірка, у своєму початковому вигляді, у місцях, що відповідають найбільшій товщині наносного шару, тобто. проти зазначених NN дверей ряду і при спуску під залізний міст в основному ґрунті (жовтій глині) мала вимоїни (яри), а основний шар між цими вимоїнами представляв височину, обмежену з півночі та півдня згаданими заглибленнями, а із заходу схилом до р. Лопані. Описане нами піднесене місце, обмежене з трьох сторін схилами, мало мати у захисному відношенні значення для поселенців на мисі, утвореному вододілом р. Харкова та Лопані. І справді, згадана височина (північний кінець Університетської гірки) має в надрах своїх давню споруду, опис якої, на жаль, я маю зробити не за особистими спостереженнями, а зі слів одного з очевидців.

В цьому місці обрізу Університетської гірки (нині там кам’яна стіна), що припадає проти східного кута північної сторони будівлі Ново-Сергіївського ряду, було відкрито хід у підземеллі, що має аршина три ширини та стільки ж довжини. Це підземелля поділяється: одна частина його йде на північ, і в кінці її є мала щілина, звідки тяга повітря настільки сильна, що гасить свічку, а інша представляє відділення, в стінах якого зроблені глухі вікна або великі печерки, а в стелі склепінчастий отвір, як би для вилазу. Коли вже була збудована стіна, то в отвір можна було влізти, доки простір між стіною та гіркою не було засипано землею. Цегла з цього підземелля важить до 20 фунтів.

Тепер підемо ще раз із південно-західного кута Гостиного двору, за вказівкою нотатки, у напрямку ходу до монастирського двору. Для цього, природно, хід має пройти через двір, що належав при будівництві Пащенку-Тряпкіну. І справді, є відомості, що при будівництві його будинків було відкрито хід, і в ньому знайдено: казанок, трошки хліба та шкаралупу фарбованих яєць; Присутність цих речей показує, що ходи й до пізнішого часу були зручно доступні для людини. Ця звістка про ходи була повідомлена мені однією духовною особою, яка заявила, що про це було надруковано свого часу в „Харк. Губ. Відомостях”.

Що ж до провалу землі в монастирському дворі по західний бік будівлі просвірні, то скажу, що під час земляних робіт для будівництва церкви в ім’я Озерянської Божої Матері в монастирському дворі, у травні 1893 р., на дні виїмки землі в п’ять аршинів глибини, біля самого обрізу землі, приблизно на половині ширини виїмки, виявлена ​​довгаста смуга м’якої чорної землі (навколо жовта дуже тверда глина) з цегляним щебенем, тобто, ймовірно, засипання згаданого вище провалу. Після виймання цієї засипки утворилася яма у два аршини ширини та стільки ж глибини, що входить трохи й під вертикальний, східний край виїмки, тобто, зі зрізом п’ятиаршинного шару землі було зрізано і верхню частину печерного ходу. Тому спостерігачеві, який дивиться зверху, він і повинен представитися у вигляді ями. Частина його, як сказано вище, трохи входила у прямовисний край виїмки, уявляла неглибоку печерку, як би закінчення частини, що передувала їй; вона має вигляд звичайного глинища. На 16 кроків від щойно згаданого місця до середини виїмки, з малим відхиленням до старої церкви знову було видно чорноземні плями, ніби продовження засипаного провалу. Але на відстані не більше пів аршина від цих чорних плям була проведена в аршин глибини канава, перпендикулярно до лінії можливого продовження засипаного ходу, але ґрунт виявився недоторканим, глинистим, отже, і сліди продовження ходу, що обвалився, втрачені. У вище описаної частини його цегляного облицювання не було, так само не було ознак його призначення. Але розміри цього провалу, відсутність облицювання стін та прибережне становище зближують його з ходом (печерою) у Скрипницькому пров., де будинок Шкаффа.

Далі на тій же монастирській землі, за словами особи, яка здавна знала це місце, інша підземна хода йшла від складеної будівлі колишнього колегіуму (потім консисторії) за місцем, де тепер нова будівля консисторії, саме під першими трьома вікнами по вулиці, рахуючи з півдня, і далі, під Університетською вулицею до будинку колишнього Пащенка-Тряпкіна. Хід у місці, де консисторія, мав вертикальну віддушину. Інша особа приєднала, що під час існування колегіуму прилегла до нього частина цього ходу була звернена в льох для овочів.

Залишається сказати про ходи під північною стороною Гостинного двору. Мені відома лише частина їх, виявлена ​​при перебудові приміщення для віденської кондитерської та пристосування для потреб кондитерської – для зберігання льоду. За словами одного з робітників, який брав участь у переробці сказаного приміщення, хід із будівлі Гостиного двору виходить під середину вулиць і потім завертає до монастиря, а чи є поворот праворуч, до Миколаївської площі, мені невідомо.

М. Леваковський.