Сьогодні пропоную вам ознайомитись з дуже актуальною статтею Юрія Пікуля “Лондон та Харків: легенди підземель. Спроба порівняльного аналізу”.

Таємниці підземель… Не секрет, що ця тема часто підіймається в засобах масової інформації. При цьому часто, заради сенсації, реальність замінюється фантазіями та домислами. Так справи не тільки у нас, подібною вуаллю таємничості покриті й лондонські підземелля. Зокрема, лондонське метро також сповнене загадок.

У зв’язку з цим автор спробував порівняти підземні легенди двох міст з метою знайти спільне та відмінності серед них. Чому лондонське метро та харківські підземелля? Критерій наступний. Якщо харківські легенди можна зарахувати до доіндустріальної епохи, то лондонські – це вже продукт індустріального міста, світової промислової столиці в XIX ст. Тобто, ми можемо простежити, як зі зміною епох змінювався сам тип легенд, персонажів та їх поведінки. Насамперед про походження. Встановити точний початок підземного Харкова неможливо. І хоча низка дослідників відносять створення перших харківських підземель до дохристиянських часів, більш-менш певно можна говорити про початок їх будівництва з заснування харківської фортеці, тобто починаючи з середини XVII ст.

Що стосується лондонського метро, ​​то тут ми маємо точну дату його запуску – 1863 року.

Почнемо з найхарактернішого атрибута підземель усього світу – а саме скарбів. Просто закопаних, награбованих і заритих, закопаних з накладеним прокляттям і т.п. Так ось, у лондонському метро їх немає, тема скарбів йде в минуле, поступаючись надійністю заощадження банкам лондонського Сіті. Що стосується харківських скарбів, то тема їх наявності в підземеллях активно мусувалася, а всі статки, що раптово виникли, особливо під час економічного буму кінця XIX – початку XX століть, незмінно пов’язувалися з заступництвом нечистої сили, що вказувала шлях до скарбів, прихованих в підземеллях.

Другий неодмінний атрибут підземель – привиди. Щодо харківських, то про них майже не згадується. Є лише легенда про кам’яний стіл, довкола якого стояли дванадцять кам’яних стільців, а на столі лежала розкрита книга з пророкуваннями людських доль.

У лондонських легендах привидів чимало, причому середньовічного походження – приблизно кілька тисяч. Наразі метрополітен столиці Британії налічує двісті сімдесят станцій, але близько сорока з них повністю занедбані. Привиди – це душі померлих та позбавлених своїх могил людей. Звідки вони там взялися? Дуже просто. Перше метро будувалося у відкритий спосіб: викопувався глибокий і широкий рів у потрібному напрямку. Зазвичай копали прямо по проїжджій частині, але якщо по дорозі траплялися будинки, їх доводилося зносити. Стіни рову зміцнювалися, зверху зводилися арки, робився настил, потім усе це засипалося землею, закладалося бруківкою, і вулиця набувала первісного вигляду. Щоправда, під нею вже проходив неглибокий (до п’яти метрів), але довгий і досить широкий тунель цілком достатній для проходження поїзда.

Так ось, існує легенда, що в процесі прокладання першого метро будівельники кілька разів натикалися на братські могили – сотні людських тіл були явно колись звалені абияк у величезні ями та засипані вапном. Зрозуміло, робітники від таких знахідок були не в захваті, особливо після того, як влада офіційно повідомила, що поховані – жертви середньовічних епідемій чуми. Ніхто не хотів возитися з перепохованням «чумних» останків, а тому керівникам будівництва довелося заплатити великі гроші лише за те, щоб кістки просто прибрали з дороги.

Спробуємо підрахувати: «чорна смерть» у 1348-1349 роках знищила дві третини населення Лондона та прилеглих сіл, що, за найскромнішими підрахунками, становило близько 60 тисяч людей. 1666 року чума прибрала до рук ще 70 тисяч нещасних. Тепер, якщо припустити, що будівельники натрапили лише на малу частину, припустимо, один відсоток могильників, то в будь-якому випадку ми маємо в активі понад тисячу привидів, незадоволених позбавленням нехай спільних, але все ж таки могил. Тепер ці самі привиди отримали повне право мешкати в підземеллях метрополітену, якщо місця їхнього останнього упокою зруйновані.

Третій вид легенд пов’язані з реальними мешканцями підземель.

Хто тільки не ховався у харківських катакомбах. Це і розбійник Харько зі своєю зграєю, який ховався там від поліції та ховав викрадене добро, і революціонер товариш Артем, який ховався від жандармів у підземеллях під Сабуровою дачею. Також і бійці Червоної армії, які не встигли відійти разом зі своїми частинами, пішли від німців через підземелля.

Що стосується Лондона, то там є своя родзинка – на закритій з 1933 року станції «Британський музей» нахабно розгулює справжнісінький древній єгиптянин. Тобто, зрозуміло, його привид. Яким вітром гостя з країни великих пірамід занесло до Туманного Альбіону, та ще й у підземку – ніхто не знає. Але в єгиптянина лондонці свято вірять.

Ще до війни одна лондонська газета пропонувала нагороду тому, хто не злякається примари та наважиться переночувати на станції, але сміливців не знайшлося. Швидше за все, походження легенди пов’язане з хітом того часу – фільмом «Мумія» (1932 р.) зі знаменитим Борисом Карлоффом у головній ролі. Є й примари грабіжників, які нападають на мандрівників, що запізнилися, причому, вірні традиціям, банківські картки не приймають, беруть тільки готівку.

А ось чого точно немає у харківських підземеллях, то це містичних поїздів. Багато хто з тих, хто регулярно проїжджає станцію «Південний Кенсінгтон», розповідають, що в тунелі іноді з’являється той самий поїзд, який загадково зник у 1982 році. Поїзд був без пасажирів та йшов у депо. Але, проскочивши “Південний Кенсінгтон”, він ніби розчинився. Не з’явився і в депо, і інших станціях. Потяга та його машиніста більше ніхто ніколи не бачив.

Таким чином, після невеликого огляду можна зробити такі висновки. Легенди не беруться нізвідки та їх розвиток підпорядкований законам розвитку суспільства. У всіх легендах є загальна основа – підземелля – місце для таємничого, а ось сам характер таємничого може бути різним. Це і спільні для всіх привиди та розбійники, що ховаються у темряві.

Але Лондон переходить в індустріальну епоху – і скарбам стає в підземці не місце.

Починається епоха кіно – і в СРСР товариш Артем та червоноармійці ведуть героїчну боротьбу з білими, а в Лондоні – «Мумія» спускається до підземелля.

Харківське метро ще занадто молоде, але можливо, згодом воно теж отримає свій «містичний потяг». Тим більше, що для цього є всі підстави.

Існує легенда про друге метро Харкова – секретну гілку із Салтівки, яка проходила під «Київською» і веде на П’ятихатки, а звідти на Шатилівку.

Шахти розташовані на 15–20-метровій глибині, а ширина тунелів сягає двох-трьох метрів. Очевидці бачили вузькоколійку, розгалужену мережу, вагонетки. Щоправда, будівництво було закинуто наприкінці 80-х, але цілком можливо, що потяги ще почнуть рухатися.

Тож, як бачимо, легенди багато в чому ідентичні. У чому причина – у людських пристрастях, подібному європейському менталітеті, розвитку техніки чи ще щось – це предмет копіткої роботи фахівців. Автор же вважає, що оскільки прогрес йде вперед, то незабаром на нас чекають чергові легенди підземель. Цього разу постіндустріальної, комп’ютерної ери.