Чого тільки не розповідають у нашому з вами улюбленому місті про підземелля на вулиці Римарській! Однак, як ми з вами знаємо, реальність набагато цікавіша за міфи. Тому сьогодні ви дізнаєтесь усю реальну правду про підземні споруди на Римарській. Допоможе нам у цьому мій друг та колега, президент фундації “Діти підземелля” Андрій Ковальов.

“Фрагмент підземного ходу на околицях житлового будинку (колишня садиба Фреймана, вул. Римарська, 23) та будівлі філармонії (колишній Комерційний клуб, вул. Римарська, 21) відомий з грудня 1910 року. Саме тоді, під час зливи, на території двору Комерційного клубу утворився провал, який розкрив підземний хід. Існування підземної порожнечі було визнано безпечним, і міський інженер Д. І. Черкес розпорядився засипати та утрамбувати хід. Влітку 1913 року під час прокладання каналізації до садиби Фреймана (територія, що примикає до двору Комерційного клубу (зараз будинок обласної філармонії) на підземний хід натрапили знову.

Оскільки випадок виявлення підземного простору виявився не єдиним (подібні порожнечі були знайдені на вул. Пушкінській та Соборній площі), було утворено спеціальну комісію Міської управи, яка мала дослідити подібні провали та випадки знахідок підземних ходів. 3 серпня 1913 року комісія вирушила досліджувати підземні ходи в садибі Фреймана.

До її складу увійшли інженери Павловський, Лінник, Кустерський та Степанов, а також член Міської управи Харманський. Спочатку передбачалося, що члени комісії обстежать виявлений раніше провал у дворі Комерційного клубу. Але пан Фрейман майстерно відвернув увагу фахівців, запропонувавши оглянути інший фрагмент. Цю ділянку підземних галерей, за словами Фреймана, він хотів використати для влаштування котельні та тому не поспішав повідомляти про неї владу.

Проте, ймовірно, вирішивши, що приховати цей факт не вдасться, домовласник вирішив показати підземні галереї. Комісією було оглянуто підземний вестибюль та прийнято рішення дослідити всю систему. Відразу ж з’ясувалося, що підземелля були відкриті при влаштуванні фундаментів ще навесні. Тоді прогулянку підземним Харковом здійснили керівник будинками Фреймана, двірник і помічник бухгалтера Комерційного клубу.

За їхніми словами, галерея прямувала до будинку доктора Браунштейна, нею можна було «гуляти». Проте комісії така прогулянка не вдалася, галереї були сильно захаращені. В результаті Кустерському та Степанову було доручено починати розкопки засипаних ходів. Передчуваючи знахідки старовинних речей, до Харківського університету було надіслано пропозицію направити когось для участі у розкопках. Однак у роботі комісії утворилася пауза, оскільки для проведення робіт на території двору Комерційного клубу був необхідний письмовий дозвіл усіх членів правління клубу.

Нарешті такий дозвіл було отримано, оскільки 8 серпня газети «Південний край» та «Ранок» дружно повідомили, що розкопки все ж таки почалися. Передбачалося розкрити хід із поверхні шурфом і розпочати розчищення галерей. Спостерігачем за ходом робіт був призначений десятник Гребенников, який, бувши на посаді дорожнього майстра, вже оглядав подібні підземелля, коли 15-17 років тому на Миколаївській площі провалився вагон конки. Вся робота комісії звелася до огляду підземелля, відкриття продуха та спроб розкопати з поверхні недоступні ділянки. До речі, методика розкопок передбачалася логічною і досить безпечною. Збиралися розкрити шурфом ділянку підземної галереї, при необхідності розчистити її, далі через кожні 10 сажнів проходки рубати на поверхню отвори для освітлення, вентиляції та безпеки. Члени комісії не сумнівалися, що виявлені у садибі Фреймана підземелля утворюють із підземним ходом у дворі Комерційного клубу єдину систему, хоча в результаті розкопок це не підтвердилося…

З’явився на майданчику розкопок і ще один персонаж, який мав у юності досвід підземних подорожей, – інженер-лозоходець А.Л. Монвіж-Монтвід. За допомогою спеціального приладу – «покажчика» він брався визначити напрямок і глибину закладення підземних галерей. «Покажчик» являв собою нікельовану паличку, вигнуту у вигляді кільця. Судячи з опису методу, Монвіж-Монтвід займався лозоходінням, або, як кажуть зараз, біолокацією, а «покажчик» був одним з варіантів «рамки», за допомогою яких зараз шукають не тільки підземні. галереї, а також кабелі, труби, воду, корисні копалини та скарби.

Шукають із різною успішністю, ось тільки підземну порожнечу визначити не вдавалося жодного разу. Точніше, визначали багато разів, але свердловини, пробурені за вказівками таких ось визначень, незмінно шуканих речей не виявляли.

Один із «лозоходців» повідомив, що подібні підземні об’єкти оточені особливим “енерго-інформаційним захистом”, поставленим якраз проти спроб виявлення підземель саме таким способом. Крім того, на його думку, рамка може реагувати не лише на явища що існують реально, а й на віртуальні, що існували лише на папері або навіть у когось у голові.

Ось і дослідження Монвіж-Монтвіда результату не дали. Як зазначалося в газетах того часу, за вказівками інженера-лозоходця було викопано яму глибиною 7 саженей, але нічого виявлено не було. Від його послуг (до речі, досить дорогих) розсудливо відмовилися.

Опис фрагмента підземного ходу в садибі Фреймана та графічний план, виконані у 1913 році, мало відрізняються від того, що можна спостерігати сьогодні.

Пізнішу згадку про цей об’єкт ми знаходимо й у харківського краєзнавця В. Іволгіна у книзі «Старий Харків» (1929 р.). Згідно з його описами, у той час хід був майже повністю засипаний пічним шлаком і пробиратися ним можна було тільки плазом.

У роки Другої світової війни мешканці центральної частини міста використовували підземелля як бомбосховища.

За спогадами очевидців, одне з таких укриттів було на вул. Римарській. Цілком можливо, об’єкт під будинком Фреймана також був залучений до системи протиповітряної оборони Харкова. Учасники фонду «Діти підземелля» з 2003 року проводять регулярні спостереження за станом підземелля. За цей час об’єкт неодноразово затоплювався під час витоків з комунікацій.

У квітні 2007 року внаслідок заїзду автобусів на майданчик перед філармонією утворилося два провали склепіння.

Провали були засипані щебенем та будівельним сміттям. Частина матеріалу засипки потрапила до підземелля.

У серпні 2007 року членами фонду «Діти підземелля» було проведені роботи з очищення від сміття ділянки підземної споруди біля входу. Зараз великий підземний вестибюль використовується для розміщення водопровідних та опалювальних мереж. Потрапити до нього можна з двору будинку №23 по вул. Римарській або через квадратний продух (який не згадується ні в матеріалах комісії 1913, ні в пізніших джерелах), або через підвал будинку.

Вестибюль частково захаращений побутовим та будівельним сміттям, склепіння мають кілька проломів, зароблених нашвидкуруч. У південній частині, майже посередині, з вестибюля під прямим кутом йде галерея довжиною 31 м. Наприкінці її – ніша. Ця ділянка ходу проходить під площею перед будинком філармонії. На відстані 16 і 29 м від входу галерея має відгалуження у східному напрямку. Перше відгалуження від цієї галереї призводить до перехрестя. Зліва 6-метровий тупиковий відрізок із нішею в торці. Вперед хід простежується на 11 метрів та переривається ділянкою руйнування склепіння. Тут були знайдені керамічні труби, можливо, та каналізація, при прокладці якої хід був виявлений.

Нарешті, праве відгалуження простежується на 12 м і також переривається ділянкою руйнування склепіння.

Друге відгалуження, довжиною всього 2 м, переривається завалом з будівельного сміття. Загальна довжина доступних для дослідження людиною ділянок підземної споруди – 70 м. Безперечно, її початкові розміри були більшими. Пілотні розкопки у засипаних галереях показують продовження цегляних склепінь у південно-східному та південно-західному напрямках. Всі галереї мають однорідну будову, ширина 1.8 м, висота 1.8 м. Зараз рівень підлоги піднятий через приплив ґрунтового матеріалу з ділянок руйнування склепіння. Відстань від ґрунтового наносу до склепіння коливається в межах 1.45 – 0.7 м. Стіни та склепіння обкладені брусковою цеглою на вапняному розчині.

Стіни викладені в півцегли, склепіння в 1 цеглу (два шари). У стінах є ніші (4 шт) глибиною 0.9 м. У склепіннях – вентиляційні продухи (2 шт). Об’єкт картографований та паспортизований, Відібрано цеглу для визначення віку. Проведена фото- та відеозйомка. Виконано комплекс археологічних робіт.

Підземелля класифіковано як господарську споруду, створену не раніше середини 19 ст.