На відстані 40-50 км від Харкова на мальовничому березі річки Сіверський Донець розташоване селище міського типу Кочеток. Місця там неймовірно красиві. Ще далекого 1999 року Юрій Ворошилов майстерно зміг сфотографувати їх на своїх фотографіях.

Та й зараз увагою туристів Кочеток не обділено з кількох причин. По-перше, за два кілометри від нього знаходиться місто Чугуїв, де розташована одна з головних туристичних пам’яток області – художньо-меморіальний музей І. Є. Репіна.

По-друге, відомий на весь світ уродженець Чугуєва Ілля Рєпін у дитинстві часто бував зі своїми батьками тут.

Коли ми жили ще в Осинівці, часто у великі свята ми ходили з матінкою в Кочеток, верст за сім від Осинівки. Щоб встигнути на обід, треба було вийти з дому зі сходом сонця. Коли ми, піднявшись, проходили через все місто, і сонце вже починало припікати, ми із задоволенням входили в кленовий густий ліс під Кочетком і встигали до початку благовіста.

Бувши вже в зрілому віці, художник написав чудову картину «Хресна хода в дубовому лісі». Тож Кочеток ― це і є легендарні «рєпінські місця».

По-третє, це надзвичайно красивий храм Володимирської ікони Божої Матері, збудований у середині ХІХ століття. Ось як про нього пише у своєму дослідженні «Церковні давнини Харківського краю» П. Г. Фомін:

У с. Кочетці колись знаходилася Чугуївська пустинь з вельми шанованою Володимирською іконою Божої Матері. Засновано її було близько 1700 р. і приписано до Харківського училищного монастиря. У 1757 р. тут було освячено кам’яний храм із чудовою дзвіницею. Після закриття пустині храм залишився як парафіяльний. У 1854 р. він був розібраний, а на його місці влаштований новий, прироблений до стародавньої дзвіниці. Ця остання, що збереглася у своєму початковому вигляді, дає уявлення про архітектурний тип стародавніх споруд пустині.

Більш детально про історію Кочетка і храму можна почитати в прекрасних дослідженнях:
— Парамонов А.Ф., «Історія села Кочеток»;
— Карпов Ф. П., “Село Кочеток тепер і п’ятдесят років тому”.

По-четверте, у Кочетці існує унікальний музей води, створений ще 1983 року на базі водопровідної станції (сьогодні ВУВКГ «Донець»). У ньому розміщено понад 2000 експонатів, завдяки яким можна наочно дізнатися, наприклад, історію річки Сіверський Донець або взагалі про роль води в житті людей.

По-п’яте, неймовірно красивий Кочетокський ентомологічний заказник та ландшафтний заказник місцевого значення «Кочетокська лісова дача».

Повторюю ― все це не так уже й далеко від Харкова та цілком доступне для самостійних поїздок. Ну а якщо комусь цього мало, ось вам шостий привід для «вилазки» у бік цього чудового місця. Ще в XIX столітті околиці Кочетка уподобали для своїх дач харківські чиновники. Неабиякою мірою сприяла цьому і наявність там відомого лікувального курорту доктора Єгора Фадєєвіча Слідзієвського. На лікування цілющими мінеральними водами приїжджали туди щоліта до 100 відвідувачів. Однак, як це не парадоксально, більшість із них була не з Харкова, а з Москви та Петербурга. Звичайно, багато відомих і заможних людей з усієї тодішньої імперії не тільки лікувалися в Кочетці, а й купували там собі дачі.

На своїй дачі в Кочетці в 1899 році 26 травня (6 червня) раптово пішов із життя у віці 47 років від нервової перенапруги найвідоміший філософ і психолог Микола Якович Грот, один із засновників експериментальної психології емоцій.

Могила цього видатного вченого біля Володимирської церкви в Кочетці збереглася до наших днів. Завдяки інформації, розміщеній на сайті, до неї й донині приїжджають родичі родини Грот із різних куточків світу.

А ось праху іншого видатного вченого, який жив і помер у Кочетці, пощастило менше, і могила його до наших днів, на жаль, не збереглася. Однак це зовсім не означає, що про нього не треба згадувати. В осінньому номері журналу «Історичний вісник» за 1899 рік був розміщений великий некролог авторства прекрасного письменника та перекладача Василя Єгоровича Рудакова, який розпочався зі слів:

Вересня 18-го в селі Кочеток Харківської губернії, помер один із видатних наших науковців та педагогічних діячів з найпочесніших ветеранів нашого навчального відомства. Ми розуміємо ординарного академіка та піклувальника Ризького навчального округу, Миколу Олексійовича Лавровського…

І дійсно, особистістю покійний був визначною. Народився Микола Олексійович у багатодітній сім’ї простого сільського священника Тверської єпархії, виховувався у Тверській духовній семінарії. Після закінчення її продовжив навчання у Санкт-Петербурзькому головному педагогічному інституті. Був відзначений золотою медаллю та посадою ад’юнкту по кафедрі грецької та латинської словесності та старожитностей, зі станом у чині IX класу. З 1853 по 1875 рр. працював у Харківському імператорському університеті, де був затверджений екстраординарним професором кафедри педагогіки. З серпня 1856 року за чудово-дбайливу службу Лавровському було оголошено найвище його імператорської величності благовоління та доручено цензурування неофіційної частини Харківських губернських відомостей. З 1890 р. Лавровський стає і членом Академії наук, а з 1892 – почесним членом Харківського університету. Вчений був автором багатьох наукових праць та публікацій.

Цікавий факт: саме Микола Олексійович Лавровський на підставі архівних даних першим розповів світові, що Василь Назарович Каразін привласнив гроші, пожертвувані на Харківський університет. Правда це чи ні, ніхто не знає…

Більше ж докладно про ставлення Лавровського до Василя Каразіна за бажанням можна дізнатися з його робіт, а також з книги 1905 «Брошура м. І-ва» В.М. Каразін – уявний засновник Харків. у-та» та відповідь проф. Д. Багалея в «Южн. Краї» № 8, 467».

Як би там не було, 1899 року Лавровський іде у відставку і вирішує взимку жити в Харкові, а влітку на дачі в Кочетці. Але доля розпорядилася інакше. Приїхавши на відпочинок, 18 вересня він помирає.

Старовинна архітектура, цікавий музей, прекрасна природа, багате історичне минуле, імена великих людей – усе це Кочеток. Але хіба на землях Слобідської України він один такий?