З приходом тепла багато молодих людей, прагнучи з користю скористатися сонячними днями, зберуть речі та в хорошій компанії вирушать подорожувати країною. У соціальних мережах з’являться численні фото на цю тему та дорожні записи.

Наприкінці XIX століття інтернету, звісно, не було. А ось така ж охоча до нових вражень молодь була.

На початку червня 1886 року, у похмурий день із поштовим поїздом Московсько-Курської залізниці юна Олена Володимирівна Іванова вирушила з Москви у далеку подорож до Криму. Її супроводжував брат та дві супутниці. Результатом цього тримісячного відпочинку стало видання 1889 року книги «Дорожні спогади про Крим».

Знайшлося місце у цій книзі та нашому улюбленому місту. Адже тоді маршрут мандрівників пролягав через Харків, який просто вразив Олену Володимирівну. Тому сьогодні ми пропонуємо вам ненадовго повернутися в минуле і разом з приїжджими прогулятися квітним літнім Харковом зразка 1886 року.

Ближче до Харкова, що широко розкинувся на пагорбах, видно все більше і більше зелені пірамідальні тополі, що починають траплятися, чистенькі малоросійські села з вітряками; лісів мало, а більше полів. Відчутна помітна зміна в повітрі: дихається легше і повітря стало ніби чистіше і м’якше.

Харківський вокзал вразив мене завбільшки; від вокзалу поїзд іде містом; здалеку видно будинки та вузька річка Харківка. На другий день, о 8 годині вечора, ми досягли Харкова. Від вокзалу йде кінна дорога 2-го товариства, а для пішоходів – парк. Ці зручності справляють приємне враження. Екіпажі парні та одинарні, для візників встановлено таксу; по вулиці біля тротуарів ростуть пірамідальні тополі, що мене трохи здивувало.

Зупинилися в Астраханському готелі на Миколаївській площі; за чистенький номер на 2-му поверсі взяли з нас 1 руб. 75 коп. на добу. Користуючись послугами кінної дороги або, як називають мешканці, трамваєм, наступного ранку ми побували на Катеринославській, Сумській, Московській вулицях, заходили до Успенського собору.

Побували на ярмарковій площі, в садах Тіволі та Комерційного клубу, в Університетському саду, з гори якого, так званої «Червоної гірки» милувалися видами міста. Пасаж за розташуванням магазинів та виду схожий на Московський Луб’янський. З будівель красивий Технологічний Інститут, розташований на височині, звідки відкривається вид на місто і річку, що протікає. Тут ми пробули два дні та потім вирушили в подальший шлях.

Завершується книга юної панночки такими чесними словами:

Спогади про це досі солодко хвилюють душу і надовго збережуться у моїй пам’яті.

Отже, як бачимо, крім декорацій, деякі речі в нашому світі залишаються все ж таки незмінними…