Останнім часом багато хто думає на тему «Що таке бренд Харкова»? Що таке його символ?
А я думаю, що у нашому улюбленому місті варто просто спорудити пам’ятник цифрі «один» і перестати напружуватися на цю тему взагалі.
Адже Харків ― це, мабуть, єдине місце в нашій країні, де кількість створеного й того, що відбулося «вперше» у межах колишньої Російської Імперії, України та навіть світу, на квадратний метр просто зашкалює. А скільки всього першого створили наші з вами земляки в рамках світової історії словами й не передати!
Народна мудрість каже: «Якщо перераховувати, де Харків був першим — відвалиться язик і надірвуться голосові зв’язки». Не знаю, як інші, але я, чесно кажучи, вже давно збився з рахунку.
Подібних фактів, відомих і маловідомих, зібрано безліч. Тому якщо якась значуща подія не буде описана в одній замітці, то це не означає, що про неї не йтиметься у наступному. Тож почнемо.
Перший книжковий супермаркет
Багатьом із нас знайома та улюблена будівля за адресою Полтавський шлях, 1. Проте мало хто знає про те, що саме в цьому чудовому особняку колись знаходився перший на території України книжковий супермаркет.
Наприкінці XIX – початку XX століття видавництво Олексія Сергійовича Суворіна було лідером в книжковій торгівлі всієї Російської імперії. Сучасники не дарма називали Суворіна «книжковим магнатом». Власна друкарня, газета, мережа книгарень (у тому числі й за кордоном), монопольне право на торгівлю видавничою продукцією (газетами, журналами, дешевими книгами, листівками) на залізницях, пристанях, на Кавказьких та Староросійських мінеральних водах. Навіть у наш час мало кому з видавців снився такий приголомшливий успіх!
Після відкриття у 1878 році книгарень «Новий час» у Москві та Петербурзі, Суворін у 1885 р. відкриває саме у нас у місті свій третій магазин.
Реклама того часу дає нам підстави судити, що харківський магазин Суворіна був своєрідним книжковим супермаркетом, де можна було придбати абсолютно все.
Численних покупців з Харкова та південних губерній приваблювали не лише найбільшим асортиментом, а й тим, що магазин щотижня поповнювався новими книгами, а також системою знижок. Надалі подібні магазини були відкриті в Одесі, Саратові та Ростові-на-Дону.
Перша музична бібліотека
У січні 1903 р. багато газет рясніли хвалебними одами нашому місту.
Це зовсім не дивно – те, що сталося в Харкові 8 січня того року, було не просто важливою подією, а й першою на всіх теренах тодішньої імперії.
В одній із газет читаємо:
Щойно відкрився музичний відділ у Харківській громадській бібліотеці — перший досвід улаштування подібного при громадській бібліотеці в Росії. Надрукований до дня відкриття нового відділу спеціальний каталог займає 68 сторінок і показує, що музичний відділ складений із відомою повнотою, тож може служити для небагатого класу харківського населення. Хоча книжки з музики, лібрето, музичні журнали та звіти є поки що у кількості 330 томів, але у цьому підвідділі зібрано все найвидатніше у російській літературі з музики. Нотна частина музичного відділу містить чимало творів педагогічного характеру, і навіть творів різноманітних форм музичного мистецтва, закінчуючи інструментальними та операми. Поки головний фонд нотної бібліотеки складають твори сучасних російських композиторів, пожертвувані видавцем М. Бєляєвим. Плата за абонемент у музичному відділі загальнодоступна – 50 копійок на місяць, хоча при бібліотеці є безплатний кабінет для читання. Таким чином Харкову належить честь влаштування першої публічної музичної бібліотеки в Росії.
Ініціатива створення першої музичної бібліотеки належала видатній харків’янці ― Любові Борисівні Хавкіній, про бурхливу діяльність якої мені дуже соромно писати так коротко.
Розташовувався вищезазначений заклад у будівлі Харківської громадської бібліотеки за адресою: Петрівський провулок, 18 (нині Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка, провулок Короленка, 18).
Перший венерологічний журнал, і не лише…
Найглибшою помилкою було б ідеалізувати минулу епоху та її звичаї.
Кінець XIX – початок XX століття був не настільки романтичний і благородний, як багатьом здається.
Однією з найважливіших проблем тих часів була тотальна статева розпуста населення. Харківські газети, зокрема, були буквально завалені оголошеннями про всілякі способи лікування сифілісу, триперу та інших хвороб.
1887 року місце завідувача кафедри шкірних та венеричних хвороб медичного факультету Харківського Імператорського Університету (нині Харківський національний університет ім. Каразіна) посідає професор Іван Федорович Зеленєв. Саме завдяки його бурхливій діяльності у нашому улюбленому місті Харкові також дісталося багато чого першого.
Вже 1890 р. проф. І. Ф. Зеленєв заснував перше у провінції Харківське дерматологічне товариство та був обраний його головою. Це суспільство стало першою провінційною установою подібного роду на території Російської імперії. Раніше такі об’єднання існували лише в С.-Петербурзі та Москві.
У 1901 р. Іван Федорович заснував у Харкові перший у Росії «Російський журнал шкірних та венеричних хвороб» і став його редактором. До 1911 р. журнал видавався в нашому улюбленому місті, а потім у Москві. Основним завданням цього журналу було підвищення рівня кваліфікації фахівців та залучення лікарів інших спеціальностей до боротьби з венеричними та заразними шкірними захворюваннями.
А 13 травня 1903 року, на черговому засіданні харківського дерматологічного товариства Іван Федорович ставить питання про створення всеросійського венерологічного суспільства.
Саме у Харкові Зеленєв приходить до ідеї створення «Всеросійської ліги боротьби з венеричними хворобами». Щоправда, втілити цю важливу ідею на практиці йому вдалося лише 1914 року, вже бувши завідувачем кафедри шкірних та венеричних хвороб Московського університету.
На сьогодні про першість Харкова все.
Далі буде.