Сьогодні у Харкові та області вже нікого, мабуть, не дивує, що чудові старовинні особняки цілеспрямовано доводяться до аварійного стану, а потім влада, трепетно ​​піклуючись про здоров’я та благо міста та всіх харків’ян, ці будівлі демонтує. Ми звикли до того, що «випадково» починають горіти садиби, а причини їхнього займання навіть через роки не можуть встановити. А пам’ятники архітектури, що залишилися, закочують в бетон і гордо називають це «реставраційними роботами». Ще ми звикли до того, що з легкої руки якогось чиновника об’єкт виводиться з реєстру пам’яток архітектури та надалі знищується. Як деякі архітектори, дослідники та просто ентузіасти, які просто люблять своє місто, не намагаються хоч щось врятувати, з роками архітектурної спадщини, залишеної нашими предками, стає все менше. На жаль, цю битву ми програли. Причому, не сьогодні та навіть не 5-10 років тому. Адже один із найперших документів на цю тему у повоєнний час було відправлено до управління у справах архітектури при РНК УРСР ще 23 серпня 1945 року.

При цьому надсилаємо попередній список зруйнованих пам’яток архітектури Харківської області, які перебувають на державному обліку. Список складено за окремими актами, наданими Облінспекцією Держ. арх. буд. контролю, повідомленнями та актами представників місцевих організацій та направляється як попередній для зняття пам’яток архітектури з обліку. Детальні відомості про час та обставини руйнування буде повідомлено після проведення детального обстеження та складання зведених матеріалів Харківської області про стан пам’яток архітектури.

До списку потрапив 21 об’єкт XVIII-XIX століття, з яких три знаходилися у Харкові та 18 – в області. Більшість будівель, виключених із реєстру – храми. Однак садиби також були. Наприклад:

— с. Олексіївка — садиба Лауница;
— с. Дворічний Кут — садиба Ковалевського;
— с. Довжик – садиба Щербиніних;
— с. Мерефа — садиба Борткевичів.

Через п’ять років Харківським обласним відділом у справах архітектури до управління у справах архітектури при раді міністрів УРСР було надіслано уточнений список об’єктів по Харкову та області. А також окремим документом ― список будівель, виключених із реєстру пам’яток архітектури. При цьому, на відміну від 1945 року, об’єкти не просто перераховувалися, був зазначений їхній стан і, найголовніше, причина виключення.

Почнемо із міста Харкова.

1. Будівля колишньої чоловічої гімназії на вулиці Карла Маркса. Ця будівля була перебудована, у 1930-х роках до війни була використана під житлову. Під час війни будинок був зруйнований, залишилися частково зовнішні стіни без залишків старої архітектури. Тому збереження будівлі не є доцільним.

2. Будівля житлового будинку на Конторській вулиці, №34 виключена зі списку як така, що не представляє жодної архітектурної художньої та історичної цінності. Жодних архітектурних елементів або деталей архітектури початку або середини XIX століття (за винятком рустівки 1-го поверху) на будівлі немає.

3. Будівля банку на площі Тевелєва потрапила до списку просто через непорозуміння: жодної будівлі банку старої архітектури на вказаному місці не існує.

4. Будівля дослідної сільськогосподарської станції на Комунальній вулиці також включена до першого списку помилково, оскільки будівля дослідної станції не належить до старої архітектури.

По Харківській області:

5. Колишній садибний будинок Тихоцьких, с. Тишки Липецького району, XIX століття виключено, як не представляє ніякої архітектурно-художньої цінності.

6. Будівля Манежа в місті Чугуєві виключена зі списку, оскільки ця будівля зруйнована, і руїни стін не становлять архітектурного інтересу. Збереження руїн будівлі не є доцільним.

7. Будівля колишньої Покровської церкви у с. Котівці Вовчанського району помилково включена до списку як об’єкт архітектури кінця XVIIIІ століття. Насправді ця церква має бути за стилістичними ознаками віднесена до другої половини ХІХ століття. Ні планування, ні обробка стін і вікон, що збереглася, не вказують на XVIIII століття. Тому будівля церкви не становить ані архітектурного, ані історичного інтересу.

8-9. У с. Котівка Вовчанського району будівлі зерносховища та насіннясховища у колишній садибі Задонського не мають архітектурно-мистецької цінності та тому виключені зі списку.

10. Склеп над могилою городничого в місті Ізюмі виключений, як не представляє архітектурної цінності. Такою була пропозиція про виключення цього об’єкта зі списку за висновком відділу охорони пам’яток.

11. Будівля колишньої церкви у с. Водолага настільки зруйновано, що подальше збереження не доцільно.

12. Будівля службового корпусу колишньої садиби Хорват у с. Лютівка, Золочівського району, не представляє архітектурного інтересу.

У 1951 році Харківський обласний відділ у справах архітектури доводить до відома начальника управління у справах архітектури при раді міністрів УРСР про нове уточнення списку пам’яток архітектури по Харківській області та про те, що «зі списку, ймовірно, будуть виключені такі будівлі, які не мають жодного історичної, ні архітектурно-мистецької цінності». А саме:

1. У м. Харкові – будинок по вулиці Карла Маркса №20 (середина XIX століття).
2. У м. Вовчанську – будинок гуртожитку школи механізаторів сільського господарства (середина XIX століття).
3. У с. Конному, радгосп «Червона Хвиля» (Велико-Бурлуцького району) – будинок молочарні та службовий будинок (XIX століття).
4. У с. Василівці (Вовчанського району) ― дві дерев’яні комори (початка XIX століття).
5. У райцентрі Печеніги ― будівля колишньої в’язниці та будівля колишньої ткацької майстерні (початки XIX століття).
6. У с. Лютівці (Золочівський район) ― колишній садибний будинок Клейнміхеля (дата побудови 1892).
7. У с. Тишки Черкаські Липецького району – колишній садибний будинок Тихоцького (амбулаторія).
8. У с. Хорошево Харківського району ― гуртожиток (друга половина ХІХ століття), будівля «нової» церкви 1835 р. (руїни, тільки стіни), будівля старої церкви (XVIII століття), стіни з вежами (XVIII століття).

При цьому у документі уточнювалося, що «для ухвалення остаточного рішення нам потрібно провести деякі дослідження, що буде зроблено в строк до 15.04 цього року. На цей час ми підготуємо всю необхідну документацію та мотивування для виключення зазначених будівель зі списку пам’яток архітектури».

І справді, документація з описом стану будівель та із зазначенням мотивації щодо їх виключення з реєстру згодом було складено. З неї дізнаємося таке.

Житловий дерев’яний будинок на вулиці Клочківській, 43 (колишня садиба Павловського, початок XIX століття) настільки занепав, що початкові форми майже не збереглися. Будівля телеграфу на площі Фейєрбаха (початок XIX століття) зазнавала неодноразових перебудов, його архітектура не становить цінності. У селі Лютівка Золочівського району зберігся колишній садибний будинок поміщика Клейнміхеля, збудований наприкінці ХІХ століття. Але садибу потрібно виключити через те, що

архітектура будинку наслідує класичний стиль. Через те, що подібних будівель кінця XIX століття можна знайти чимало в наших містах, немає підстав вважати цей будинок пам’яткою архітектури

Ось так все просто, виявляється. Простим «розчерком пера» хтось у 1951 році вважав, що садиб у Харківській області багато, через що з реєстру пам’яток архітектури чудову садибу у Лютівці можна виключити.

Про таку улюблену нинішніми екскурсоводами Сковородинівку написано дослівно:

Будинок, пов’язаний з ім’ям Г. Сковороди, не зберігся в первісному вигляді. Тому має сенс передати цей будинок на облік до Обласного відділу культури.

З давнім Хорошівським монастирем ситуація була не менш «веселою», ніж із садибою у Лютівці. Однак до 1951 року деякі з монастирських будівель були настільки зруйновані (наприклад, церква 1835 року), що намагатися врятувати стіни «посередньої архітектури», що залишилися, на думку чиновників того часу, не мало жодного сенсу. Отже, колишній будинок ігумени монастиря не був цінним з архітектурної точки зору. Стіни заввишки 2 метри з вежами, побудованими в XIX столітті, «історичного інтересу не мають».

20 грудня 1953 року було складено «Висновок про стан конструкції стін та перекриттів корпусу №6 колишньої церкви у Хорошівському будинку інвалідів». У результаті будівлю визнали аварійною і, попри відчайдушні спроби її врятувати, розібрали разом з іншими спорудами, що входять до комплексу монастиря. Востаннє Хорошеве у документах згадується у 1963 р.

У списку споруд, що виключаються з реєстру пам’яток архітектури (з того, що залишилося на той час), знаходимо:

Михайлівський храм (1785). Об’єкт не використовується. Стан напівзруйнований. Залишилися лише рештки стін. Башта XVIII століття – використовується як водонапірна місцевим будинком для людей похилого віку. Стан задовільний.

Що дожило до наших днів, чесно кажучи, не знаю. Якщо вірити блогам мандрівників, то ще у 2012 році в Хорошеве було можливо, нехай і важко, відшукати залишки старої стіни та одну з веж.

Садибі ж графів Клейнміхелів у Лютівці пощастило трохи більше, ніж монастирю. Весною 2018 року вона виглядала ось так.

Нерозумно звучить, але садиба – далеко не найпересічніша і не найбільш зруйнована – за фактом є, а в реєстрі, навіть у роки незалежної України, її досі немає. 1951 року, як ми пам’ятаємо, про неї написали, що «подібних будівель кінця XIX століття можна знайти чимало у наших містах». Що ж, дивлячись на садиби у Старому Мерчику, Гіївці та не тільки, можу сказати, що Лютівка пережила їх усіх. Але чи надовго? Адже якщо завтра з нею щось трапиться, ми з вами про це, на жаль, не дізнаємось.