Минулого тижня багато хто з нас святкував свято світлого Христового Воскресіння.
У багатьох сім’ях пеклися паски та робилися цукерки.

Про технологію виготовлення, візерунки та інші особливості слобожанської писанки написано достатньо статей та книг. Мені ж сьогодні хотілося б торкнутися куди цікавішої теми – переказів і повір’їв нашого краю, пов’язаних з великодніми атрибутами.

Чимало інформації на цю тему є у чудових роботах дослідників минулого, наприклад: Н. Ф. Сумцова «Писанки» (1891 р.), В. В. Іванова «Життя та творчість селян Харківської губернії. Старобільський повіт» (том 1, 1898), П. В. Іванова «Життя і повір’я селян Куп’янського повіту» (1907).

Почнемо з того, що фарбували яйця у Страсну п’ятницю. Писанки починали готувати з перших днів великоднього тижня.

Хоча П. В. Іванов у своєму дослідженні пише інше: «Крашанки готуються в суботу, тому що яйця, пофарбовані в п’ятницю, скоро псуються, а пофарбовані в суботу зберігаються протягом усіх святок».

Цікавою є версія походження слова «писанка» за слобожанськими легендами. Оскільки писанки створювалися на згадку про страждання Спасителя, наприклад, у слободі Арапівка Куп’янського повіту вважали, що слово це походить від того, що все тіло Христа побили батогами, тобто «пописали».

Деякі фарби для крашанок і писанок слобожани купували в лавках – наприклад, червоний і синій сандал. Дозволити собі таку покупку могли далеко не всі, тому багато барвників робили самі із підручних матеріалів. Жовтий або коричнево-червоний кольори отримували з кори кислиці, лушпиння цибулі, квітів жовтої купавки, яблуневої кори. Синій — із гречаної полови та сушених квітів синьої мальви. Зелена фарба виходила з пролісків. Чорна – з кори вільхи та молодого листя чорноклена. Перед фарбуванням яйця «галуніли», тобто поринали в розчин галуна. Цікаво, що до чорного кольору на Слобожанщині ставлення не завжди було однозначно-позитивне. У тому ж Старобільському повіті фарбувати яйця їм не рекомендувалося, бо вважалося, що фарба чорного кольору нагадує кров лукавого (злого духу). А ось яйця, забарвлені у червоний колір, символізують кров Спасителя.

Самим же крашанкам приписували чималі лікувальні, косметологічні та захисні властивості. На той час чудодійних молодильних кремів, як відомо, не було. Тому в місті Куп’янськ, наприклад, збираючись до ранкової служби у світлу Неділю, клали в ту миску з водою, з якої вмивалися, дві крашанки та дрібну монету. Потім, умившись цією водою, крашанки та монету брали з собою в храм і при виході віддавали жебракам. Усе це робилося задля збереження здоров’я та краси. З цією метою деякі молоді дівчата «викочували» свої обличчя великодніми яйцями. А ось у слободі Преображеній, вмившись водою, в якій лежала крашанка (яка, як ми вже знаємо, мала цілющі властивості), кидали яйце в річку русалкам і утопленикам. Але не лише це повір’я пов’язане на Слобожанщині із потойбічними мешканками річок. Наприклад, шкаралупа від крашанок у силу своїх унікальних властивостей ніколи не викидалася з хати. Її спалювали в печі або виносили на річку. Однак, перш ніж кинути у воду, м’яли в руках так, щоб не залишилося цілих половинок. Робилося це тому, що вважалося, ніби у таких яєчних шкаралупках потім можуть роз’їжджати річкою… русалки. Мабуть, позбавивши річкову нечисть транспортного засобу, можна було розраховувати, що шкідливі мешканці заберуться з околиць.

Допомагали крашанки й у боротьбі з відьмами. На наших землях існувала на цю тему низка цікавих повір’їв. Приміром, вважалося, що якщо під Великдень вистояти у храмі всю ніч із крашанкою у кишені, а потім вислухати, не дрімаючи, утреню та обідню, то яйце не зіпсується. А якщо з тим же яйцем вистояти в церкві 20 років, то це дасть змогу бачити всіх відьом, які намагатимуться неодмінно здобути його. Що ж, не знаю, наскільки добре двадцятирічне яйце могло допомогти розпізнати відьму, але відлякати – напевно. Як і решту парафіян.

У тому ж (Куп’янському) повіті вважалося, що перша пара яєць, витягнута з фарби під час внесення до церкви плащаниці, так само як і перше яйце, отримане у Великдень, мають унікальні протипожежні властивості. Адже, якщо їх зберегти та обнести тричі навколо будівлі у вогні, пожежа відразу вщухне. За іншим повір’ям, для припинення пожежі це яйце було просто перекинути через вогонь. Щоправда, не впевнений, що з цим способом були згодні пожежники…

Перша крашанка могла бути використана і на пасіці. Вважалося, що якщо її покласти під перший вулик, то бджоли будуть роїтися нескінченно. У слободі Сватова Лучка вважалася, що ця сама перша крашанка оберігає від укусів бджіл, а також ще від лихоманки, жовтяниці, та й взагалі від усіх хвороб та пристріту. До речі, про лихоманку. Коли вилікувати її не виходило жодними медичними засобами, хворому вішали на шию крашанку, що була у храмі у ніч на Світлу Неділю.

У деяких місцях нашого краю було прийнято у кожному сімействі освячувати на Великдень лише тринадцять яєць – за кількістю дванадцяти апостолів і Спасителя. Прийшовши із церкви, одне яйце відкладали окремо. Після того, як сім’я розговілася, його брав господар і йшов до тварин, по спинах яких він проводив хрестоподібно цим тринадцятим яйцем зі словами «Христос воскрес». Вважалося, що це убезпечить тварин від різних хвороб у майбутньому.

В інших селах крашанки ділилися між членами сім’ї, проте одна частина обов’язково відкладалася для роздачі бідним людям.

Зважаючи на все, котики на той час були зовсім ліниві та справлялися зі своїми обов’язками вкрай погано. Інакше крашанки та їхня шкаралупа не вважалися б на Слобожанщині чудовим засобом, що оберігає хліб від мишей. За народними повір’ями вважалося, якщо покласти їх під покладені навхрест чотири снопи нового хліба, то ніякі гризуни запасам зерна не страшні. До речі, разом із крашанками (або їх шкаралупою) під снопи з цією ж метою (мабуть, для посилення ефекту) клали кістки від великоднього поросяти та освячений з паскою хрін.

Також на Слобожанщині закопували крашанки в землю на ниві, «щоб хліб був повний і не вилітав».

Повір’їв і традицій, пов’язаних з цвинтарями та писанками в нашому прекрасному краї було також достатньо. Наприклад, було заведено ходити на могили з крашанками та там христосуватися зі своїми покійниками. Щоправда, дні для цього у мешканців різних населених пунктів могли відрізнятися. В одних місцях це могло відбуватися першого дня Великодня, а в інших – другого. Принесені яйця закопували або просто на цвинтарі, або в саму могилу. Наступного дня їх викопували та роздавали або жебракам, або дітям. За повір’ям, якщо всі крашанки були на місці й цілі, то душа покійника угодна Богу, а якщо собака чи хтось інший їх відрив, то душа Богу неугодна, і невідомо, чим допомогти їй. Також вважалося, що, якщо покласти на могилу крашанку, отриману від першого, що похристосувався на Великдень, то небіжчик чутиме все, що йому говорять. У Кабаній слободі, наприклад, ще на початку ХХ століття вірили, що душа покійника з’їдає червоне яєчко, залишене на його могилі. Це повір’я могло бути пов’язане з тим, що для освячення у храм слобожани приносили яйця саме цього кольору.

Перекази та забобони нашого прекрасного рідного краю таять у собі чимало цікавого та захопливого. Завдяки цим історіям ми з вами й досі можемо дізнатися, чим жили, у що вірили і як думали наші предки. А що може бути цікавішим, ніж власна історія?