Історія Харківської пожежної частини, та й пожеж у місті взагалі – тема далеко не єдиної статті. Але ми зупинимося на одному, найбільш показовому випадку.
У книзі Олександра Павловича Чехова “Історичний нарис пожежної справи в Росії”, виданої в 1892 р., знаходимо наступне:
У 1820 році було оголошено наказ, щоб губернські та повітові міста були забезпечені інструментами зі столичних депо, а в 1823 році начальникам губерній було підтверджено, щоб вони вимагали інструменти саме з депо і разом з тим влаштовували б по можливості подібні майстерні у себе в губернських містах. Таким чином виникли майстерні для виготовлення пожежних інструментів у Рязані, Ярославлі, Пензі, Казані, Харкові, Києві, Ризі та Вільні.
А ось що можна прочитати про Харків у книзі Шереметєва Олександра Дмитровича «Короткий статистичний огляд пожежних команд Російської імперії», 1892 р.
Міська (суспільна) пожежна команда. про час її заснування відомостей не збереглося. У складі команди вважаються: брандмейстер, 4 помічники брандмейстера, 1 ветеринарний лікар та 160 пожежників. Формове спорядження для команди є. Господарська частина Харківської міської пожежної команди складається з 5 лінійок, 17 пожежних труб, 5 помп, 30 бочок, 5 багряних ходів та 116 коней (з яких 111 упряжних та 5 верхових). Відомості про пожежі, що були у Харкові у 1887, 1888 та 1889 роках, поміщені у звітах про Харківську міську пожежну команду за зазначені роки, але ці звіти на час складання цього огляду не були отримані. Район виїзду пожежної команди захоплює собою місцевість із населенням 190.000 душ
Пожежі завдавали серйозної шкоди нашому місту і навіть потрапляли як приклади до спеціалізованих книг. У праці 1913 р. «Пожежна тактика» Н. Тренбезова згадані такі випадки:
Якось у Харкові, у підвалі магазину паперу вибухнули феєрверки. Результатом вибуху була пожежа, під час якої згорів двірник і задихнулися 4 робітники, які спали у двірницьких поряд із підвалом.
…4 січня 1912 року у Харкові на Сумській вулиці сталася пожежа у будинку доктора Гінзбурга. Гасіння його затяглося на довгий час і, завдяки цьому, протягом цілого дня вулицею було припинено рух конок та екіпажів.
Всі пожежники були під захистом «Блакитного Хреста»,
членство у якому відзначалося нагрудним знаком, високо затвердженим 27 червня 1897 р.
Крім громадських пожежних команд, у містах імперії існували приватні. На той час це було прогресивним явищем. Адже у разі займання на підприємстві промисловцеві не потрібно чекати прибуття міської пожежної команди, а можна було цілком обійтися самотужки.
Наше з вами улюблене місто винятком не було. Наприклад, з 16 листопада 1909 р. на одному з найбільших підприємств Харкова – «товаристві М. Гельферіх-Саді» з’явилася заводська добровільна пожежна дружина.
Засновниками її були такі особи:
У статуті команди вказувалося, зокрема, таке:
Мета, права та обов’язки Дружини.
§ 1.
1) Дружина створюється з метою: гасіння пожеж і взагалі протидії пожежним лихам у межах заводу «т-ва М. Гельферих-Саде» та його околиць не далі однієї версти.
2) За бажанням, на запрошення та на вимогу влади — бере участь також в інших значних пожежах м. Харкова та його околиць, незалежно від вищевказаної межі.
§ 2.
Відповідно до зазначеної вище мети, а також у видах вилучення необхідних коштів, Дружині надається:
- Мати пожежний загін;
- Мати в районі його діяльності (§ 1. п. 1) нагляд за точним дотриманням обивателями пожежних та будівельних правил, причому, у разі вбаченого їй порушення цих правил, дружина звертається до сприяння місцевій поліцейській владі для притягнення за допомогою останньої винних до законної відповідальності.
3. Мати хор музики.
4. Влаштовувати гуляння, бали, концерти, спектаклі, з належного кожного разу дозволу та з дотриманням правил, встановлених на цей предмет чинними узаконеннями та адміністративними розпорядженнями.
5. Приймати пожертвування.
6. Придбати та відчужувати рухоме та нерухоме майно.
Знаряддя для боротьби з вогнем, а також спорядження пожежного загону та приміщення для навчань Дружини надавалося у користування т-вом М. Гельферіх-Саде.
Головний збірний пункт пожежного загону знаходився, ясна річ, на заводі. До складу дружини не допускалися:
- Особи, які не досягли повноліття та вихованці навчальних закладів.
- Нижні чини, що перебувають на дійсній військовій службі.
- Особи, які зазнали обмеження прав у суді.
Справжніми членами пожежної команди були особи лише чоловічої статі зі службовців, майстрових і робочих заводу. Існували при пожежній команді також членські внески. Члени I розряду сплачували при вступі до дружини вступний внесок 1 руб. та щорічно 3 руб.; члени ж ІІ розряду сплачували вступний внесок 50 коп. та щорічно 1 р. 50 коп. (Сплачувати можна було помісячно). Ті ж, хто не сплатив свого місячного членського внеску чотири рази, вважався таким, хто вибув з дружини. Кожен вступник був зобов’язаний подати медичне свідоцтво про своє здоров’я.
За особливі відмінності члени пожежної дружини заводу могли бути за наданням правління та постановою загальних зборів нагороджені:
- Фінансовими видачами.
- Похвальними дипломами.
- Відмітними знаками чи жетонами.
Малюнки та умови носіння відзнак затверджувалися місцевим губернатором.
Якщо починалася пожежа, члени пожежної дружини за сигналом спеціального пожежного гудка, що знаходиться на заводі, повинні були негайно з’явитися на збірний пункт у встановленій формі або з встановленим знаком, для чого були зобов’язані жити на околицях заводу. При цьому, якщо саме житло членів загону наражалося на небезпеку, вони звільнялися від службових обов’язків.
Подальшому опису різної форми заводських пожежників у статуті було відведено 5 сторінок! Відмінним знаком дружини служили два хрест-навхрест лежачі смолоскипи, перев’язані посередині стрічкою. Цей символ був і на пресі пожежної дружини.
Також добровільна дружина «товариства М. Гельферіх-Саде» була дійсним членом ІРПТ (Імператорське російське пожежне товариство). Чималу роль життя заводських пожежників відігравав прапор. У § 3 статуту вказувалося:
Мати прапор із зображенням знаків та найменування Дружини за малюнком, затвердженим Губернатором. Прапор зберігається у старшини Дружини та виноситься лише особливо урочистих випадках.
§ 6.
Проводити своїх померлих членів на цвинтар у формі із прапором; про день, годину і маршрут процесії правління Дружини має сповістити місцеву поліцію.
На превеликий жаль, сам прапор пожежної дружини, наскільки мені відомо, не зберігся. Було незрозуміло, як виглядав цей вкрай важливий для пожежників символ. Проте, нещодавно, працюючи з документами громадських організацій у державному архіві Харківської області, однією зі справ я виявив унікальний документ.
Крім опису самого прапора (лицьова сторона – поле білого шовку, шите золотом або золотим шовком із золотого ж шнура облямівкою з пензлями. Посеред відмітний знак Імператорського пожежного товариства, навколо знаку пожежний девіз «БОГУ ХВАЛА, ЦАРЮ СЛАВА, БЛИЖНЬОМУ ЗАХИСТ» пожежні герби, внизу ― рік освячення прапора), додавалася і його проєкт, затверджений 31 грудня 1915 року. Попри те, що минуло вже понад 100 років, він зберігся настільки ідеально, що за бажання його можна реконструювати та розмістити в музеї.
Тож поспішаю поділитися з вами цією красою.
Історія нашого міста, попри досить великий попит та вивченість, таїть у своїх надрах ще чимало дивовижних скарбів.
Адже реальне, а не придумане минуле Харкова настільки цікаве, що навіть, начебто, цілком пересічна для більшості тема пожежної дружини заводу Гельферіх-Саде здатна порадувати новими відкриттями.
Щиро впевнений, що все найцікавіше ще тільки починається.