На початку вулиці Полтавський шлях можна побачити чудовий особняк. Будинок під №1 впадає у вічі своєю красою: і тим, хто гуляє Університетською гіркою, і тим, хто вирішив просто пройтися Харковом від Південного вокзалу. Багато екскурсійних маршрутів починаються саме від «милого кутового зеленого будиночка». Особисто в мене ніколи язик не повертався назвати так цю будівлю. З ним пов’язані як мінімум дві цікаві історії.

Почнемо з того, що місць, де можна було придбати книги наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, у нашому місті було чимало. Книгарня Дмитра Микитовича Полуехтова, комісіонера різних навчальних закладів, що розташовувався по вулиці Московській, № 18, приваблював відвідувачів великим асортиментом книг з усіх галузей науки та літератури, а також прийманням видань на комісію.

• У магазині Морісона на вулиці Катеринославській продавали виключно видання Святого Письма;
• У купця Фрідріха Карловича Міллера всі охочі могли придбати книги німецькою мовою;
• Книжкові крамниці Юрокова, Косова, Антропова торгували народними книгами та картинами;
• Уживані книги можна було придбати у міщанина Мерецького чи селянина Івана Несторовича Кадика;
• А відставний майор Федір Миколайович Костянтинов для продажу різних газет та книг мав у Харкові чотири кіоски;
• Власник книгарні в Шубному ряду під Університетською гіркою Федір Іванович Михайлов у рекламі наголошував на наявності великого вибору книг українською мовою.

Не відставав у цьому та його конкурент, власник книгарні на Катеринославській І. І. Куколівський (молодший).

З 1903 року в будинку Міщанського товариства на Торговій площі знаходився магазин найбільшого книговидавця Російської імперії – Івана Дмитровича Ситіна. Він випускав масовими тиражами недорогі видання вітчизняних та зарубіжних класиків, видавав численні наочні посібники, літературу для навчальних закладів та позакласного читання, а також барвисті книжки та казки для дітей, дитячі журнали. Кількість видань, випущених Ситіним, з точністю не відома й досі.

Керівником магазину Ситіна у Харкові був М. І. Сучілін. А провінційним кореспондентом, який писав для газет Ситіна, – А. І. Сізов.

Як відомо, перший та другий томи фундаментальної книги «Що читати народу? Критичний покажчик книг для народного та дитячого читання» були видані Х. Д. Алчевською власним коштом. На час складання третього тому фінансове становище Христини Данилівни помітно погіршилося. Пов’язано це з тим, що 7 травня 1901 року її чоловік, підприємець та промисловець Олексій Кирилович Алчевський покінчив життя самогубством.

Не бувши, висловлюючись сучасною мовою, businesswoman, Алчевська потребувала грошей для продовження своїх проєктів. У цей час лихоліття на допомогу до неї несподівано прийшов Іван Дмитрович Ситін. Саме завдяки його фінансуванню третій, дуже великий за обсягом, том був виданий. Причому щоб зробити його більш доступним широким колам, вартість тому встановили в 1 рубль 75 копійок.

1912 року Ситіним було видано добре вже відомі нам мемуари Алчевської «Передумане і пережите: Щоденники, листи, спогади».

Саме тому в одному зі своїх листів Христина Данилівна пише:

Як багато завдячуємо ми Івану Дмитровичу за його співчуття до наших видань та широкого поширення їх. Все це допомогло нам створити Опікунський Комітет про потреби Харківської Приватної жіночої Недільної Школи. Це забезпечує школу назавжди. Мало того, деякі інші недільні школи створили подібні комітети й тим самим забезпечили себе в майбутньому. Усе це має значення для справи та обіцяє їй добрий стан!

Василю Яковичу Данилевському належить честь бути ініціатором та редактором багатотомної «Народної енциклопедії наукових та прикладних знань». Проте видання такої потрібної книжки вимагало чималих грошей. Коли з проханням про підтримку звернулися до Івана Дмитровича, його відповідь була дуже лаконічна: «Знаю, знаю, справа хороша; напишіть їм, що я згоден».

Головним конкурентом «книжкового короля» Ситіна був журналіст, видавець, письменник, театральний критик та драматург Олексій Сергійович Суворін. Він розпочав книговидавничу діяльність у Санкт-Петербурзі у 1872 році. У його власності знаходилася власна друкарня, газета, мережа книгарень (у тому числі за кордоном), монопольне право на торгівлю видавничою продукцією (газетами, журналами, дешевими книгами, листівками) на залізницях, пристанях, на Кавказьких та Староросійських мінеральних водах.

Саме Суворіну належить низка цікавих ініціатив: наприклад, створення першого в Російській імперії контрагентства щодо поширення творів друку. Говорили навіть, що на той час не існувало такої губернії, пристані чи станції залізниці, де не було б кіоску «Контрагентство А. С. Суворіна», який торгував книгами та періодичними виданнями. Не дивно, що з часом «Контрагентство А.С. Суворіна та К» стало найбільшим у Росії видавництвом видових поштових листівок.

Після відкриття 1878 року книгарень суворінського видавництва «Новий час» у Москві Петербурзі, 28 листопада 1885 року у Харкові «книжковий король» відкриває свій третій магазин. Розташовувався він у будинку Іванова на адресу Катеринославська, №1. На той час суворінські магазини були своєрідними книжковими супермаркетами.

У найбільшій книгарні Харкова можна було придбати книжки з усіх галузей знань, підручники, карти, глобуси. Асортимент поповнювався новими книгами щотижня. Для книгопродавців, бібліотекарів, для громадських установ та студентів існувала система знижок.

Цей магазин був також єдиним місцем, де на початку ХХ століття у нашому місті можна було придбати елітарний та вкрай дорогий журнал «Столиця та садиба. Журнал гарного життя». У його 26-му номері вперше в Імперії було надруковано кольоровий фотопортрет.

На цьому історія «милий кутовий зелений будиночок» зовсім не закінчується. На початку вересня 1910 року у харківських газетах можна було зустріти таке повідомлення:

Велика угода.

Придбаний величезний будинок інженера Іванова, що займає понад 1,600 квадр. саж. на розі Катеринославської вулиці та Лопанської набережної, що виходить також на Конторську та Кузинський пров. Нерухомість ця одна з найбільших у місті та має ту особливість, що становить наче відокремлений квадрат. Будівлі були куплені паном Івановим років двадцять п’ять тому з аукціону в банку, – це колишнє майно Буркевича, – і коштували вони близько 200,000 тис. руб. Потім м. Іванов зробив багато прибудов та перебудов. Нині ці будинки приносять 62 тис. р. річного прибутку. Продаж відбувся за 620 тис. руб. На будинках – борг (полтавському зем. банку) 450 тис. р., з яким майно і перевідступлене. Завдаток було внесено до 15 тис. рублів. Майно це придбано панами Кримовим та Мюнх, яким, за чутками, пропонують перевідступити таке з плюсом 50 тис. руб. Пани Мюнх та Кримів мають на увазі спорудити тут величезний пасаж з магазинами внизу та різними приміщеннями у верхніх поверхах.

За чутками, ці особи заручилися нібито сприянням іноземних капіталістів, які бажають вигідно помістити свої гроші. Говорять про витрати на будівництво двох або навіть більше мільйонів рублів. Необхідність у торгових приміщеннях та магазинах у районі Катеринославської вулиці величезна. Нині тут зовсім тісно, бо всі нижні поверхи будинків зайняті магазинами та складами. Росте Харків дуже сильно, і не в одній лише піднесеній частині, а й в інших. Був ще нещодавно момент, коли Катеринославська вулиця вважалася заглухлою, завдяки зростанню Сумської та Московської. Посилення залізничного руху вплинуло на торгове значення найстарішої нашої вулиці.

З архівних документів відомо, що купець Мюнх Адольф-Густав Альбертович із 1908 року був у нашому місті шведським консулом. Квартира та канцелярія його знаходилася за адресою провулок Костюринський, № 3. Особняк цей, щоправда, під іншим номером, зберігся й донині.

Ось така непроста, але водночас цікава історія біля будинку за адресою Полтавський шлях, № 1, який колись був найбільшою книгарнею старого Харкова.