Так уже повелося, що все таємне і загадкове споконвіку манило людство. Протягом кількох століть одна з таких тем ― масонство ― дедалі більше обростає міфами та досвідченими у ній фахівцями.
Кількість небилиць про те, як впливав орден вільних мулярів на наше з вами рідне місто, важко підрахувати. Тільки у Харкові «обізнані» люди вкажуть вам, мабуть, із десяток «масонських будинків». Наприклад, ви здивуєтеся, але колишній особняк видавця газети «Південний край» Олександра Йозефовича виявляється побудований у вигляді храму царя Соломона. Мені вкрай цікаво, на підставі чого у низці сучасних публікацій стверджують такі речі?
Але що я знаю точно – це те, що у харківському обласному архіві є чудова та цікава справа 1822 року про закриття масонських лож. І навіть можу показати з нього деякі аркуші.
Чесно кажучи, цілеспрямовано подібні справи в архіві я не шукав. Унікальні факти та відомості про харківських масонів можна знайти часом у зовсім несподіваних роботах. Іноді в них нашому місту присвячена лише пара пропозицій. Наприклад, низка сучасних авторів у своїх дослідженнях цитує книгу “Year book of world’s free masonry” 1932 року, видану Берні.
Створюються ложі й у малоросійських губерніях. У 1900 році на базі чинних лож за кордоном організується Велика Ложа України (за іншими джерелами, Велика Ложа виникла в 1902 році в Женеві). Ця ложа координувала діяльність цілого ряду підривних радикально-націоналістичних лож, які виступали за відторгнення від Росії її історичних територій. До Великої Ложі України належали ложі «Розсіяного Мороку» у Житомирі, «Озіріса» у Кам’янці, «Шевченка» у Харкові (заснована у 1901 році), «Безсмертя» у Києві, «Понта Евксинського» в Одесі, «Кохання та Вірності» Полтаві, «Братства» у Чернігові (заснована у 1904 році).
На жаль, більше про таємничу харківську ложу «Шевченка», крім згадки її назви та дати заснування, поки мені більше нічого не відомо.
Кого лише у харківські масони не записували любителі гучних сенсацій. І філософа Григорія Сковороду, і піклувальника Харківського навчального округу Северина Потоцького, і письменника Петра Гулак-Артемовського. А ось самого відомого та перевіреного харківського масона там немає. А шкода – адже його ім’я зустрічається у багатьох книгах, присвячених братерству вільних мулярів. Прізвище ж у нього дуже відоме в нашому місті – Рубінштейн. Навіть з урахуванням того, що ми про нього зараз знаємо (на жаль, вкрай мало) можна судити, наскільки винятковою це була людина.
Народився Яків Львович Рубінштейн 16 серпня 1879 року. Після закінчення 3-ї Харківської гімназії у 1897 році вступив на юридичний факультет Харківського імператорського університету.
Після закінчення його працював у нашому місті юристом, згодом став присяжним повіреним округу Харківської судової палати. Був членом партії соціал-демократів, а 1917 року став головою Харківської міської думи.
Як і багато наших земляків, у роки громадянської війни Рубінштейн емігрував до Франції. Слід зазначити, що Яків Львович був масоном із дореволюційним стажем, оскільки ще у Харкові був членом ложі ВСНР («Великого Сходу народів Росії»). У статті 1985 року «Political Freemasonry in Russia, 1906—1918: A Discussion of the Sources» дослідник Натан Сміт цитує вкрай цікаву фразу Рубінштейна. Яків Львович порівнює діяльність харківської організації зі свічкою, полум’я якої було погашено ураганом подій 1917 року: «Свічка продовжувала мерехтіти, що означало її полум’я серед постійних спалахів блискавок?!».
Через це 1919 року в Парижі Яків Львович був серед тих, хто на еміграції намагався відновити ВСНР. Однак через відсутність контактів ложі Великого Сходу з іноземними масонськими спілками збори згодом припинилися.
Цікаво, що в книзі Н. Світкова «Масонство в російській еміграції», виданій в Парижі в 1932 р. автор, крім усього іншого, наводить великий список масонів-емігрантів. Зустрічається там і Яків Львович.
Однак не лише цим він був відомий за кордоном. Живучи у Франції, Рубінштейн розгорнув бурхливу та активну діяльність, на яку деяким і десяти життів було б мало.
У 1920 роках він став одним із трьох генеральних секретарів утвореного в Парижі «Російського Товариства на захист Ліги Націй» та членом Ради Об’єднання російських земських та міських діячів за кордоном. У 1921 році він уже член Громадського комітету допомоги людям, які страждають від голоду в Росії. З 1924 головував у Російській лізі захисту прав людини та громадянина. З 1929 року – голова Комісії з юридичного стану російських біженців при Земському міському комітеті. З 1931 – член-засновник Російського музичного товариства за кордоном, а також член адміністративно-господарського комітету Російської консерваторії в Парижі. У 1931—1934 роках Яків Львович перебуває у правлінні корпорації Російського комерційного інституту у Парижі, плюс ― товариш голови Харківського земляцтва (з 1930 року ― його почесний член).
З 1933 Рубінштейн працює в Комітеті допомоги нужденним євреям в Росії. У 1933 році входив до складу Комітету з вшанування С. В. Рахманінова у зв’язку з 60-річчям і 40-річчям творчої діяльності композитора і до складу Центрального Пушкінського комітету в Парижі (1935-1937).
1935 року ― експерт Нансенівського комітету Ліги Націй у справах біженців. З 1935 року – представник Ради громадських організацій в емігрантському комітеті в Женеві. З 1938 член правління Товариства друзів російського драматичного мистецтва в Парижі. Складався наш герой також у Російському емігрантському комітеті у Франції, Спілці російських письменників та журналістів у Франції. Під час окупації нацистськими військами Рубінштейна заарештувала французька влада і відправила до табору. Після звільнення Яків Львівчі жив у Ліоні. У 1945 році увійшов до складу правління Об’єднання російської еміграції для зближення з радянською Росією, а також у Товариство допомоги російським біженцям та товариство «Швидка допомога». Був одним із головних учасників наради в Женеві з вироблення нині чинної Міжнародної конвенції 28 липня 1951 р. про біженців та апатриди. Також робив великі пожертвування емігрантським організаціям та займався благодійністю.
Помер харківський масон на 85 році життя 2 грудня у Парижі. У Російському державному військовому архіві є фонд із шифром «Ф.121 к». Він складається з 8 одиниць зберігання та охоплює період 1911—1940 років. Все це – особисті біографічні документи Якова Львовича Рубінштейна, які у роки Другої світової війни були виявлені радянськими військами та перевезені до Москви.
Харківський період життя видатного випускника нашого університету, юриста, масону та громадського діяча, відомого в Європі, також вкрай мало вивчений. Тож думаю, все найцікавіше лише починається. Адже Яків Львович Рубінштейн, мабуть, заслуговує на те, щоб його пам’ятали в місті, з яким його багато що пов’язує.