Нещодавно у своїй замітці «Три історії про харківських акторів середини XIX — початку ХХ століття» я згадував славні імена уродженців нашого міста та краю, що сяяли на театральній сцені. А сьогодні, як я й обіцяв, трохи біографій чудових театральних актрис та оперних співачок родом із Харкова. Адже їхні історії не менш цікаві. Хтось із них зміг досягти покликання та популярності, щоправда, лише у Харкові. Імена інших, навпаки, стали широко відомі на теренах всієї тодішньої Російської імперії, і не тільки. Але, хай там що, все це є невіддільною частиною минулого нашого улюбленого міста.

Коли мова заходить про прекрасних харківських театральних актрис, то, як правило, відразу згадують (цілком заслужено) Євлалію Павлівну Кадміну. Але були й інші, нехай і менш славні, імена. Нині саме про них ми й поговоримо.

У 4-му томі «Словника сценічних діячів» за 1898—1904 pp. зустрічаємо матеріал про уродженку Харкова Ганну Миколаївну Галицьку. Свою артистичну діяльність вона розпочала з аматорських вистав. Після восьми класів гімназії Ганна Миколаївна вступає до трупи А. Н. Дюкової, і перший рік грає там невеликі ролі у водевілях. Після четвертого сезону в цьому театрі вона вже виступала в амплуа кокеток, граючи ролі Ніни Василівни Смільської (п’єса О. М. Островського «Таланти та шанувальники») та Ніни Павлівни Коринкіної (п’єса А. Н. Островського «Без провини винні». Чудово вдавалося. їй зображати наївних дівчат «ingénue», наприклад, Агафію Тихоновну Купердягіну в п’єсі Миколи Васильовича Гоголя «Одруження», або Аннушку в п’єсі А. М. Островського «Жартівники» Під час літніх сезонів Ганна Миколаївна покидала наше місто і з успіхом грала на сцені Слов’янського курорту.

А ось історія уродженки маєтку Дмитрівка Старобільського повіту Віри Костянтинівни Дар’ялової. Щоправда, її акторський дебют відбувся не в нашому улюбленому місті, а Пермі, де вона зіграла роль Полиньки у п’єсі М. Р. Савіна «Кручина». Перший сезон Віра Костянтинівна працювала на сцені театру в Єкатеринбурзі, потім виступала в багатьох інших містах – Томську, Хабаровську, Владивостоці, закріпивши за собою амплуа прекрасної драматичної актриси.

Ганна Єгорівна Гаріна, що народилася в 1855 році в нашому місті, отримала виховання в дитячому притулку. Як і у багатьох інших акторок Харкова, перший її виступ відбувся на сцені театру Дюкової. Почавши там із крихітних ролей, згодом Ганна Єгорівна завоювала міцне амплуа прекрасної виконавиці ролей старих (зокрема і головних). Окрім нашого улюбленого міста, Гаріна працювала також у театрах Києва, Новочеркаська, Ростова-на-Дону, Катеринослава.

Проте значно більшого успіху на сцені змогла досягти Марія Олександрівна Курочкіна, що народилася в Харкові в 1860 році, більше відома глядачам того часу як Красовська-Мокур. Хоча спочатку мало що в її житті віщувало славу на сцені. Адже після закінчення пермської гімназії Марія Олександрівна серйозно не займалася театром, брала участь лише в аматорських театральних постановках. Однак так сталося, що, бувши проїздом в Пермі, її виступ випадково побачив уже відомий на той час актор, режисер, антрепренер та діяч культури Петро Михайлович Медведєв. Відразу після виступу він запросив її до себе в Єкатеринбург, де Курочкіна і розпочала свою сценічну діяльність. Слід зазначити, що, перш ніж досягти визнання публіки, актриса переграла буквально все, починаючи від невеликих водевілей та опереток. Проте завдяки цьому Марія Олександрівна славилася своїм різнохарактерним репертуаром і з успіхом протягом 6 років виступала в багатьох містах (у тому числі й Харкові). І лише після цього її запросили на імператорську сцену Александринського театру в Санкт-Петербурзі, де їй особливо вдавалися драматичні ролі. Однак через 5 років чудова драматична актриса захворіла, була змушена зробити перерву та залишити сцену. Як склалася подальша доля у ХХ столітті цієї чудової харків’янки, мені, на жаль, невідомо.

Харків’янки, які стали оперними співачками, цікаві не менше.

Одну з них за голос широкого діапазону та першокласну вокальну техніку ще за життя сучасники називали «аматоркою вокальних феєрверків». А відомий фізик Володимир Дмитрович Зернов у своїх мемуарах описує її як «чудову співачку та чудової краси жінку». Йдеться, звичайно ж, про Елеонору Генрієту Іду Пфейфер, відому як Емілію Федорівну Боброву. Народилася вона у нашому улюбленому місті у німецькій родині у 1875 році. Початкову освіту здобула у Харківській жіночій гімназії, після якої у 1893 році вступила до Київського відділення Імператорського музичного товариства за класом співу та драматичного мистецтва професора Камілло Еверарді. У 1896 році, ще ученицею, завдяки своєму таланту «брала участь у  Високій присутності в симфонічних зборах під  управлінням А. Н. Виноградського і мала щастя отримати царський подарунок». Після закінчення у 1897 році навчання наша харків’янка вступила в товариство «Фюрер і Гельрот», що грало у Вільно (нині Вільнюс), де з успіхом дебютувала у «Гугенотах» Дж. Мейєрбера.

На зиму Боброва була запрошена до казансько-саратівського товариства, звідки невдовзі перейшла до рідної харківської опери. Потім успішно співала у Саратові, Пермі, Києві, Петербурзі, Москві, Одесі, Єкатеринбурзі. Репертуар нашої прекрасної та талановитої харків’янки включав понад 30 партій, серед яких були Людмила («Руслан і Людмила» М. Глінки), Снігуронька (опера М. Римського-Корсакова), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Ізабелла «Роберт-Диявол» Дж. Мейєрбера), Джульєтта («Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно), Віолетта («Травіата» Дж. Верді), Маргарита Валуа («Гугеноти» Дж. Мейєрбера) та інші. Багато з цих опер Боброва розучувала під безпосереднім керівництвом свого вчителя, професора Камілло Еверарді.

Дата смерті та місце поховання співачки Емілії Федорівни Бобрової-Пфейфер невідомі.

Однак пам’ять про неї на батьківщині, як і раніше, жива. У своїх роботах про неї чудовий харківський дослідник Ірина Миколаївна Чуканова і донині доносить мешканцям нашого міста багато цікавих фактів:

З кінця грудня в Пермській опері розпочиналася зазвичай серія бенефісів улюблених артистів. На 30 грудня до бенефісу Бобрової був призначений «Гамлет». Багатий уральський золотопромисловець, мільйонер Поклевський-Козел був у захваті від Бобрової. У бенефіс Боброва потопала у квітах та подарунках. Її шанувальник підніс їй у рожевій яшмовій скриньці золотий самородок. З 1895 року Е. Ф. Боброва виступала у концертах. Виконувала романси, зокрема П. Чайковського, Еге. Грига. Композитор Борис Пулло присвятив співачці романс слова М. Ю. Лермонтова «Чую голос твій…» (1902 р.)

Ще одна цитата зі спогадів сучасників про Боброву, серед яких вкрай цікава характеристика творчості нашої знаменитої харків’янки від М. М. Боголюбова («Шістдесят років в оперному театрі. Спогади режисера»):

Її чудовий голос, зовсім несвідомо для неї, висловлював різноманітні душевні емоції, а зовні актриса була холодна. На сцені Боброва все робила точно та акуратно, але це було холодним та формальним мистецтвом. Єдина партія, в якій Боброва була бездоганною, — це Офелія в опері «Гамлет» А. Тома. Артистка була народжена реалізації оперного варіанта великого шекспірівського образу. Весь стиль виконання артисткою цієї ролі — спів, жест, незвичайна жіночність і краса — все це дозволяло думати, особливо в сцені божевілля, що такою могла бути Офелія Шекспіра.

Доленосним став дебют у тих же «Гугенотах» Дж. Мейєрбера, щоправда, 1892 року, і не у Вільно, а на сцені Маріїнського театру, для Марії Олександрівни Михайлової. Народилася вона у нашому місті 3 червня 1864 року. Крім навчання співу в Петербурзі на музично-драматичних курсах Євгена Павловича Рапгофа у професора Зельми Петрівни Греннінг-Вільде, для досконалості співу Марія Олександрівна кілька років улітку їздила до Італії та Франції, де навчалася у відомих оперних співаків свого часу. Після згаданого вище дебюту як солістка Маріїнського театру Михайлова протягом багатьох років успішно гастролювала містами імперії (Одеса, Київ, Харків). А також співала за кордоном: у Чехії, Болгарії, Сербії, Греції, Австрії та Японії. Її партнерами на той час були Собінов, Стравінський і навіть Шаляпін. А композитор Олександр Костянтинович Глазунов, захоплений Михайловою, присвятив їй кілька пісень.

Сучасники відзначали, що «особливістю голосу пані Михайлової є ніжний сріблястий тембр і тепло, що підкуповує…». Останні гастролі нашої відомої землячки відбулися 1914 року. У наступні роки вона займалася викладанням співу. Померла у віці 78 років 18 січня 1943 року у Пермі.

Безумовно, це далеко не всі прекрасні жінки, які народилися у нашому місті та завдяки своєму таланту стали відомими як на Слобожанщині, так і за її межами. Але ж і про минуле Харкова можна говорити справді нескінченно, і ці імена заслуговують на нашу пам’ять.