Заведено вважати, що показником цивілізованості є ставлення держави та суспільства до проблем дітей, людей похилого віку та тварин. Наразі в Україні активно розвивається зоозахисний рух, вносяться відповідні зміни до законодавства. Проте проблема гуманного ставлення до братів менших стояла досить гостро як зараз, й у ХІХ столітті. Про те, як були справи тоді – в сьогоднішньому матеріалі.
Почнемо з того, що на території тодішньої Російської імперії ще восени 1865 року було засновано Товариство заступництва тваринам. Основна мета його, за словами організаторів, була «усунення жорстокостей, які здійснюються над тваринами». Завдяки діяльності товариства Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, було доповнено новою статтею, згідно з якою «винні у заподіянні марних страждань тваринам караються штрафом до 10 рублів». Також, згідно з правилами, заборонялося:
- використовувати у роботі хворих, поранених чи кульгавих тварин;
- бити тварин твердими та колюче-ріжучими предметами, а також бити по голові;
- накладати вантаж, невідповідний силам тварини та стану дороги;
- бити батогом коней, які впали в упряжі.
Нанесення каліцтв або вбивство чужих тварин каралися арештом до одного місяця або грошовим стягненням до ста рублів.
Слід зазначити, що до питання захисту тварин перші зоозахисники підходили дуже широко. Так, порятунок постраждалих звірів заохочувалося грошима і відзнаками. У місцях великого скупчення людей, наприклад, поблизу вокзалів або на базарних площах, члени товариства нерідко виставляли плакати, що містять інформацію про кримінальну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Також у міру можливості населенню читалися лекції.
У результаті за перші десять років свого існування Товариство не тільки досягло багато чого на законодавчому рівні, а й отримало підтримку серед населення. Товариство розв’язувало такі проблеми:
- Усунення різного роду жорстокостей стосовно тварин;
- Турбота про хворих тварин;
- Полегшення долі ломових та легкових коней, а також питання їх кування;
- Охорона птахів;
- Поліпшення порядку перевезення тварин;
- Заборона показувати на публіці спеціально покалічених тварин;
- Заборона півнячих боїв.
- І багато іншого.
Влітку 1872 член Товариства В. Є. Терехов у своїй поїздці по різних губерніях для спостереження за поводженням з тваринами відвідав Охтирку. Там Терехов почав активно розповсюджувати серед місцевого населення «правила про милостиве поводження з тваринами». Однак у такій добрій справі зустрів завзятість з боку цигана Івана Амілевського, який продовжував нещадно бити своїх коней ціпком. Звісно, Терехов вимагав сотського затримати Амілевського. Проте протокол у цій справі місцевим справником (головою повітової поліції в Російській імперії) складено не було, а сотський взагалі самовільно звільнив цигана.
Примітно, що тоді ж в Охтирці Терехов притягнув до відповідальності жінку, яка, попри попередження з його боку, знищила гніздо горобців та пташенят віддала на забаву своєму синові. У результаті таке жорстоке поводження місцевий суд присудив їй штраф у вигляді 2 рублів.
Перша пропозиція про відкриття відділу Товариства захисту тварин у Харкові надійшла в Правління від наших земляків ще 1875 року. Проте лише 4 жовтня 1880 року у нашому улюбленому місті було офіційно відкрито філію зоозахисної організації. Головна заслуга у цьому належить професору Харківського ветеринарного інституту Петру Андрійовичу Гордєєву, який був активним членом цього товариства ще у Санкт-Петербурзі. Не дивно, що, переїхавши до нашого міста у 1880 році, Гордєєв доклав усіх сил до того, щоб у Харкові з’явилася філія організації. Надалі він же перебував багато років її віце-головою.
Також активну участь та підтримку у цій справі надали:
– Харківський губернатор Петро Аполлонович Грессер. Завдяки йому поліціянти ознайомилися з правилами Товариства, затвердженими міністром внутрішніх справ, а також було видано численні накази щодо поліції щодо покращення утримання тварин та сприяння зоозахисникам.
— Купчиха Звігінцева, яка надала для зборів свій будинок на вул. Різдвяній.
А також багато інших заможних і відомих громадян, яких, мабуть, зачепили слова, розміщені членами правління на сторінках газети «Харківські губернські відомості»:
Не збільшуйте ваші власні муки видовищем катування підлеглих вам тварин, які не зможуть вам відповісти, не будьте з ними жорстокі та запишіться членами в те товариство, яке прагне і цим тваринам надати хоча б малу частку захисту та заступництва.
У 1882 році на першому з’їзді Товариства заступництва тваринам від Харківської філії були присутні В. К. Вейєрберг, П. А. Гордєєв і Г. Якушевич.
Найголовнішими постановами того з’їзду були:
1) Упорядкування проєкту нового статуту Товариства.
2) Проведення другого з’їзду 1884 року в Харкові.
Однак із низки причин цей захід у нашому улюбленому місті, на жаль, так і не відбувся. Але перші 10-12 років в історії діяльності харківських зоозахисників були, без перебільшення, визначними.
Практично відразу ж правління відділу звернуло увагу на обурливий спосіб лову і винищення бродячих собак у Харкові, що практикувався на той час. Розроблені членами Товариства правила були передані до міської Управи з проханням про вжиття заходів для поліпшення способу знищення та усунення тих неподобств, що постійно творилися ловцями на виду публіки під час лову. Завдяки цьому з 1 квітня 1882 року справу лову бродячих собак передали відділу організації. Також міська Управа виявила повну згоду на влаштування в нашому місті притулку для домашніх тварин, що загубилися, і асигнувала частину суми. А почесний член відділу князь Д. І. Святополк-Мирський пожертвував на цю справу 200 рублів.
У звітах Харківського товариства на цю тему читаємо:
Спочатку, через брак усього приладдя: фургона, снарядів для лову, притулку для собак, Правління вважало за зручне передати тимчасово лов і винищення бродячих собак підряднику, а саме доручило щоденний нагляд одному з членів Правління. Для постановки справи на найкращих засадах Правління входило в листування з цього предмета з усіма Товариствами, і утворило спеціальну комісію для випробування різних способів лову собак, причому найкращим визнаний лов «довгими щипцями зі шкіряними подушечками на кінцях». Після закінчення облаштування притулку, після придбання всіх пристосувань та найму людей, Правління відібрало цю справу від підрядників і з 1 вересня воно почало вести його безпосередньо само. Спосіб знищення собак, найменш болісний, змінювався Правлінням кілька разів. Спочатку застосовувалися отрути, як це практикується Одеським Товариством, але згодом було розглянуто, що найменш болісним способом виявляється умертвіння через повішення, як це визнано Варшавським Відділом, Паризьким та ін. Товариствами.
Намагалися покращити й побут коней:
…було звернено увагу на утримання коней у будинках та дворах, причому панами членами-співробітниками, ветеринарними лікарями за сприяння поліції було знайдено чимало коней хворих, скалічених, непридатних до роботи. Хворим тваринам за сприяння віце-голови А. Гордєєва було надано допомогу у клініках Ветеринарного інституту (бідним безплатно). Також було звернено увагу на покращення долі коней, що належать кінно-залізниці, причому були проведені заходи щодо усунення помічених жорстокостей. Подальші огляди показали, однак, що стан справи не покращився, чому Правління відділу звернулося з проханням до Директора, результатом чого було звільнення всієї колишньої адміністрації дороги, виключення хворих та худих коней від служби, а також зміна самого способу фуражування.
За ініціативою та наполяганням віце-голови харківського Товариства Петра Андрійовича Гордєєва було звернено увагу також на болісний спосіб забою худоби на харківських міських скотобійнях. З проханням про покращення способу забою зоозахисники нашого міста звернулися до губернатора та до харківської Управи. Заява професора Гордєєва, у якому перераховувалися заходи щодо усунення чинних недоліків на скотобійнях. Згодом на підставі цього губернатор наказав поліцеймейстеру таке:
а) При забої великої худоби не заганяти його по кілька штук разом, а вводити поодинці.
б) Забій свиней робити таким чином, щоб тварин, призначених на забій, попередньо прив’язувати.
в) Запропонувати утримувачам скотобоєнь відкрити вільний доступ членам Товариства захисту тварин.
г) Для складання протоколів про жорстокість у поводженні з тваринами чинам поліції негайно з’являтися на запрошення членів Товариства, а також бути присутніми під час огляду ними скотобоєнь та у разі потреби надавати законне сприяння.
Вживалися заходи членами суспільства та усунення жорстокостей над птицею під час продажу її на базарах, а також проти полювання у недозволену пору року.
З метою поширення в народі ідей гуманного ставлення до тварин члени харківської філії змогли домогтися підтримки з боку церкви:
…за допомогою розпорядження Єпархіального Архієрея про проповіді народу та звернення до сприяння цілям Товариства в місцевих Єпархіальних Відомостях за 1881 рік. Також оголошено було щорічну премію в 100 рублів за найкращу народну популярну брошуру в дусі заступництва тваринам, про що й оголошено в місцевих газетах, а також і в газеті «Голос».
Однак, попри такі чудові результати, найбільшим здобутком харківського відділу було, мабуть, відкриття амбулаторної лікарні для тварин. Ще 1882 року з ініціативи члена правління Т. П. Кондратьєва було відкрито підписку для приймання пожертвувань на її влаштування. Але оскільки зібрати потрібну суму швидко не вийшло, керівництво організації звернулося до ветеринарних лікарів з проханням — чи не забажає хто з них приймати у себе вдома хворих тварин для безплатного лікування. Згоду на це у нашому місті дали троє з них. На зібрані мізерні кошти в 1883 році було вирішено відкрити у власному будинку організації амбулаторну лікарню з безплатною видачею ліків бідним власникам тварин.
За перші 10 років свого існування організації за жорстоке поводження з тваринами було притягнуто до судової відповідальності 39 осіб.
Попри те, що філії Товариства існували в багатьох містах держави, харківський відділ був єдиним, який володів нерухомим майном, що полягало в
дворовому місці, що займало площу близько десятини та різного роду спорудах, в яких, між іншим, містилась: лікарня, контора та квартира лікаря, квартира для 2 службовців та притулок для собак. У 1888 році було зроблено капітальні перебудови, побудовано 9 великих сараїв, у тому числі сім віддавались візникам під стайні, у яких вільно може поміститися до 60 коней. Збудовано також новий флігель у 5 кімнат та новий сарай для собак, а також відремонтовано старі приміщення.
Все це обходилося дуже дорого. Вартість будинку складала близько 14 000 рублів. 1890 року борги харківського відділу становили вже 8000 рублів. При тому, що доходи в 1889 році були 2096 рублів, а витрати – 2561 р.
Наприкінці 1893 року представники харківського відділу звернулися до центрального керівництва організації з проханням про безвідсоткову позику 800 рублів:
Через ряд несприятливих обставин харківський відділ, який мав власний будинок, у якому містилося Правління та лікарня, було позбавлено можливості сплачувати відсотки за позикою до Харківського земельного Банку, який унаслідок цього призначив майно Відділу у продаж з аукціонного торгу. Розглянувши клопотання Відділу про позику, Загальні Збори не визнали можливим його задовольнити з відсутності вільних сум, запозичення ж із недоторканного капіталу, за відсутності достатньої гарантії повернення позички допущено не могло. При цьому Загальні Збори звернули увагу і на ту обставину, що Харківський Відділ не тільки не просив дозволу Товариства на придбання нерухомої власності із заставою її в банку, а й не подав останніми роками звіту, якого не подав навіть і звертаючись з проханням про позику…
Фінансовій кризі у першій зоозахисній організації Харкова сприяв і той факт, що, попри початковий ентузіазм, кількість членів суспільства стрімко зменшувалася. Харківський відділ, який колись процвітав, через відсутність підтримки серед місцевого населення занепав і перебував на межі закриття.
На початку ХХ століття членів Товариства заступництва тваринам ще можна було зустріти на засіданнях Харківської візної комісії, яка обговорювала результати огляду коней. Для зборів таких необхідних коштів в Університетському саду організовувались різні гуляння з феєрверками, танцями та лотереями. Також харківським Товариством на вулиці Старомосковській було відкрито спеціальну кузню.
Однак, коли в 1913 році в Харкові на очах у всіх візників, попри втручання поліції, продовжували катувати коней, журналісти нашого міста у своєму матеріалі лише сумно констатували: «Суспільство заступництва тварин у м. Харкові – міф».