Мало хто знає про те, що таке екстремальне видовище, як стрибки з парашутом прямо в умовах міської забудови, часто проводилися в XIX столітті. Одними з найвідоміших повітроплавців, які гастролювали з подібною розвагою для публіки, були Юзеф та Ольга Древницькі. Поляки Станіслав та його брат Юзеф були відомими піонерами парашутного спорту. Стрибали вони тоді з аеростатів-монгольф’єрів, при цьому конструкції аеростатів та парашутів брати підбирали шляхом дослідів і виготовляли самі. Через недосконалість і примхливість як парашутів, так і особливо аеростатів, стрибки були дуже ризикованим і небезпечним видом розваги публіки. Більшість нещасних випадків відбувалося під час підйомів аеростата на малій висоті – пориви вітру шпурляли повітряні кулі на будинки чи дерева, вони спалахували, а парашутисти падали з невеликої, але смертельної висоти, на якій парашут був марним. Так у Вітебську загинув Станіслав Древницький. Напарницею Юзефа стала дружина його іншого брата – Ольга Михайлівна Древницька. Її чоловік був промисловцем і всіляко чинив опір небезпечному захопленню молодої дружини, але був змушений поступитися.
У середині травня 1895 року в Харкові було здійснено чотири стрибки, по два на кожного повітроплавця. Стрибали вони над садом Тіволі, що знаходиться за нинішнім театром Музкомедії на вул. Благовіщенській. Про історію цього саду ми розповідали на екскурсії Путівником 1915 року і ще обов’язково повернемося до цієї теми. Приземлятися при цьому доводилося на дерева, дахи будинків, трамвайні та телеграфні дроти, тому парашутисти мали серйозний ризик. Проте, як писала газета “Південний Край”, стрибки пройшли без проблем:
Ольга – весела та симпатична на вигляд дівчина була цілком спокійною. Вона, без найменшого вагання, повисла на кільці під кулею, що швидко підіймалася. І так само сміливо, відчепивши на висоті півверсти парашут, кинулась униз. Парашют плавно опустив дівчину на землю. Через двадцять хвилин вона знову була у «Тіволі», її зустріли звуки оркестру та овації глядачів. “Їй багато аплодували, – писала газета, – особливо жінки: адже вона постояла, певною мірою, за всю прекрасну стать”.
Найчастіше після стрибка аеростати приземлялися за містом, і повітроплавці не завжди встигали за ними першими – бували випадки, коли селяни, що побачили кулю, роздирали її оболонку на клапті “для господарства”. Вартість аеростатів доходила до 1000 рублів, тому втрата кулі оберталася серйозними збитками. Навіть міські, більш “цивілізовані” жителі часто не вірили в те, що стрибала жива людина і починали колоти нещасних парашутистів, що приземлилися, шпильками, щоб переконатися, що скидали не ляльку… Адже гроші за видовище сплачені! В 1896 Ольга отримала серйозні травми під час підйому кулі та більше вирішила не ризикувати з екстремальними стрибками. А ось Юзеф продовжував розважати публіку аж до початку Першої Світової та здійснив понад 400 стрибків з аеростатів!
Історія не зберегла зображень Ольги Древницької, але є фотографії іншої парашутистки тих же років, німкені Катарини Паулюс, за якою можна зрозуміти, як виглядав складений парашут та кошик в аеростатах. Тоді використовувалися як покладені на кошик, так і причеплені під аеростатом парашути, в останньому випадку куля обходилася без кошика, а парашутист висів під ним на мотузках.
Збереглися також рекламні вирізки з інших міст, вартість видовища становила 50 копійок. Хоча подивитися, як стрибають парашутисти, цілком можна було безкоштовно і “за парканом” – за межами спеціально обладнаних майданчиків з місцями для глядачів.