Різних мемуарів, щоденників та автобіографічних нотаток про Харків XIX – початку ХХ століття збереглося чимало. Завдяки цим чудовим записам ми можемо побачити наше прекрасне місто очима людей, які жили в ті часи, пройтися його старими вулицями або оцінити ту чи іншу подію через призму сприйняття очевидців або навіть учасників.

Серед подібних книг, зізнаюся чесно, найбільше любимо мною 5 том «Хроніка мого життя: Автобіографічні записки високопреосвященного Сави, архієпископа Тверського та Кашинського».

Річ у тому, що 7 грудня 1874 року владика Сава був переведений до Харківської єпархії, де пробув до 1879 року. На 942 сторінках книги перед нашими очима проносяться 5 років життя у нашому улюбленому місті. Автор щедро ділиться враженнями про Харків, його мешканців, пригоди, своє відвідування садиб та храмів Слобожанщини. Без жодного перебільшення, для минулого нашого міста та краю ці записи мають неабияку цінність.

Але сьогодні мені хотілося б зупинитись на описі улюбленого місця автора. А саме – заміської резиденції Харківського єпископа. Вже 12 травня 1875 року Сава пише:

…переїхав я з міста на дачу. Дача Харківського Архієрейського будинку, відома під ім’ям «Всесвятське», знаходиться верстах за дві від міської межі, а від Архієрейського будинку верстах за п’ять — на півгодини їзди, за Холодною Горою, на захід старою Полтавською дорогою. Весь майже простір землі, що знаходиться під дачею, до 15 десятин, вкритий різноманітними, частково плодовими деревами. Серед вікових дерев стоїть невеликий, але дуже помісний дерев’яний будинок з мезоніном і з домовою церквою в ім’я Всіх Святих.

За літньої української спеки та за шкідливого для очей харківського пилу, ця дача — чудовий притулок, що дихає прохолодою. Тут проводив я більшу частину літа та осінь до останніх чисел вересня, тільки у святкові й недільні дні їздив я в місто для служіння, і рази два в тиждень на кілька годин вранці, для приймання прохачів. Втім, прохачам та посадовим особам не заборонялося приходити до мене і на дачу. Зрідка відвідували мене тут і знайомі із міста. Спокійне і приємне було для мене на дачі життя.

У своєму листі до преосвященного Леоніда харківський єпископ описує більш детально свою заміську резиденцію:

Вчора переселився я з душного і запорошеного міста в заміську пустель і поспішаю описати Вам моє нове мирне і відокремлене житло, знаючи, як сильно Ви любите сільське життя. Моя дача, названа Всесвятське (за домовою церквою в ім’я Усіх Святих), знаходиться від міського будинку на пів години їзди, тобто на відстані близько 5 верст. Весь простір, що займається дачею, — десятин до 15-ти, за малим винятком, покритий деревами, частиною плодовими яблунями, грушами, сливами, вишнями, — а здебільшого простими, але дуже різноманітними, переважно, втім, липами. Є чимало основних дерев, насаджених покійним Преосвященним Інокентієм. Якщо обійти всі доріжки в саду, знадобиться не менш як годину. Будинок на дачі дерев’яний з мезоніном і з невеликою, але красивою церквою. Будинок не новий уже, але ще міцний і дуже місткий: у ньому понад десять кімнат. Розташування дачі досить гарне, але далеко не може рівнятися з місцевістю Вітебської дачі. Головний недолік тут у воді. Були колись ставки та навіть з лебедями, але чомусь прорвалася гребель, вода пішла, і тепер видно тільки ями з каламутною, брудною водою, що залишилася на дні колишніх ставків.

Таким чином, після семирічного користування чудовим купанням у Вітебську, тут я позбавлений цього, не тільки приємного, а й корисного для мене задоволення. Є правда і тут можливість купатися в річці, але для цього потрібно подорожувати версти за дві, або більше. Пригадуючи, втім, Ваші подорожі для купання на Філі, або на Угрешу, я не повинен приходити в розпач. За Вашим прикладом, можливо, і я зважуся робити 2-х верстові поїздки, якщо цього вимагатиме потреба. Подивимося.

Судячи з запису від 5 липня 1875 року, потреба таки вимагала поїздок до річки.

…Не ближче, як у верстах двох, протікає невелика, але чиста річка, куди я майже щодня і вирушаю, зрозуміло, з екіпажем, для купання. За страшної задухи та пилу у місті Всесвятське служить для мене рятівним притулком. У Вітебську я не пам’ятаю, щоб термометр підіймався колись понад 22° у тіні, тут же жар доходить тепер майже щодня до 25—27°, а іноді й до 30°

У своїй заміській резиденції харківський єпископ приймав різних відвідувачів – наприклад, сумського купця Дмитра Івановича Суханова.

З училища я з преосвященним Олександром вирушив за місто, у Всесвятське, де в саду за тихої та ясної погоди з приємністю провели ми вечір у щирій, братній бесіді, хоча раніше не були особисто знайомі один з одним.

Проте вже в середині квітня Саві стало відомо про те, що його збираються перевести до іншої єпархії. Що ж робить засмучений харківський єпископ?

Чекаючи на вирішення своєї гіркої долі, я переселився вчора до Всесвятського, щоб подихати востаннє тутешнім чистим і свіжим повітрям і підкріпитися на нові майбутні праці та подвиги.

А вже 23 квітня 1879 року владика Сава отримав призначення на Тверську кафедру. Переведення на нове місце багатьма сприйняли неоднозначно. Про це згадує і сам Сава.

Так, 24-го числа, я отримав листа з Москви від А. Є. Вікторова. Він писав мені від 21-го числа:

„Вітаю Вас із переміщенням на нову кафедру, але, зізнаюся, не розумію добре, чи це підвищення для Вас на ієрархічних сходах, чи просто переміщення. Для мене зрозуміло лише ― що харківський клімат не на приклад кращий за тверський, звичайно, там і дачі архієрейської немає такої чарівної, як Ваше колишнє Всесвятське, та й книг не можна буде виписувати стільки, скільки Ви виписували в Харкові, тобто засобів буде менше…

Про володіння сучасних харківських єпископів у наші часи також відомо чимало. Ось тільки я щиро сумніваюся, що свої заміські резиденції вони люблять так само як Сава «своє мирне Всесвятське».