Чи можливо мальовничими засобами так зобразити кірку затверділого снігу, який не розтанув, цю ледь підтає шаруватість, настільки чітко, щоб ілюзія намальованого пейзажу перетворилася на реальність? Це здається немислимим, але саме в цьому наш із вами земляк не знав собі рівних. Говорили, що «найсправжніший і надзвичайно відчутний сніг» виходив тільки в нього. У будь-якого пейзажиста, безумовно, є улюблена пора року. Це час, коли дихається легко і мальовничі образи, подібно до поезії, складаються швидко, злагоджено і в риму. І тоді починає здаватися, що пензлем керує вже не рука генія, а щось потойбічне, завдяки чому оживає природа.
13 серпня 1867 року у місті Вовчанськ Харківської губернії народився світ Божий Михайло Маркіанович Гермашев (Бубелло).
У своїй творчості він досяг таких разючих результатів у техніці письма, що його пейзажі були настільки натуральні, що деякі вважали їх обманом зору, ілюзією.
У 1892-1899 pp. Гермашев здобуває освіту в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, бувши учнем самого І. І. Левітана. Також його вчителями були Олексій Саврасов, Іларіон Прянишников, Володимир Маковський та Василь Поленов.
З 1894 починає брати участь у виставках (Академії мистецтв, Московського товариства художників, Московського товариства любителів мистецтв, Товариства пересувних художніх виставок).
Але доленосним у житті молодого художника став 1897 р.
Тоді картина, написана Гермашевим, «Сніг випав», на виставці у Москві викликала інтерес поціновувачів пейзажу. Вона не просто отримала першу премію Московського товариства любителів мистецтв, а й сам великий збирач живопису Павло Михайлович Третьяков звернув на неї увагу. Він упросив живописця продати це полотно, і після придбання виставив картину у своїй галереї.
Цей успіх надихнув художника створення інших чудових полотен. Одне за одним з’явилися: «Незамерзла річка» (1898), «Вечір» (1901), «У березні» (1905), «Теплий день» (1908), «У глушині» (1911), «Навесні» (1912) – та інші.
Михайло Гермашев стає постійним учасником виставок Московського товариства художників, він обертався в обраних творчих колах Москви та Санкт-Петербурга.
Престижний тоді петербурзький журнал «Мистецтво і художня промисловість» в 1902 р. поміщає вкрай доброзичливий відгук на твори Гермашева, показані у Москві на сьомій виставці акварелей, пастелей і малюнків (листопад 1901 р.). У тому відгуку читаємо:
Дуже хороший «Дощовий день» Гермашова. На картині куточок міста дощ пройшов, але відчувається ще вогкість повітря, по небу пливуть підозрілі хмари, і очікується, що дощ піде знову і знову. Пейзаж видається витонченою, виробленою технікою, що взагалі властиво пану Гермашеву, як художнику з певним виглядом, що склався.
Репродукції картин були настільки популярними, що друкувалися в журналах «Нива», «Живе слово», «Вогник». Було навіть випущено серію листівок із картинами Гермашева.
У 1920-х роках Михайло Маркіанович, як і багато наших інших талановитих земляків, назавжди залишає те, що залишилося про колишню імперію і поселяється в Парижі.
Там він, як і раніше, багато і плідно працює, його картини популярні… Але успіх художника у паризької публіки мав страшну таємницю. За договором з французьким комерсантом Леоном Жераром Гермашев був зобов’язаний постачати в його лавку щомісяця по дві картини, причому на задану тему. На продажі картин багатів лише замовник, продаючи їх за три-чотири ціни, тоді як художник дедалі більше перетворювався на ремісника, який працює не для душі, а заради заробітку. Одержуваної мізерної плати Михайлу Маркіановичу ледве вистачало, щоб придбати необхідні полотно та фарби. При цьому його картини, продані за великі гроші, спливали до Англії, Аргентини та Австралії. Однак у 1927 році Гермашев все ж таки зміг виставити свої найкращі полотна в салоні Національного товариства витончених мистецтв.
На жаль, старість талановитий слобожанський живописець зустрів у злиднях – вона супроводжувала його на чужині до кінця днів. Революція поламала безліч доль, і цю теж. Михайло Маркіанович Гермашев помер у Франції 1930 року. Його простий живопис, наповнений відтінками легкого смутку і тугою, що щемить, і до цього дня є творінням скоріше для душі та самотньої насолоди, але ніяк не для галасливого і нетямущого натовпу. Вдивіться у картини нашого земляка. Навіть у наш час мало яка фототехніка може так оспівати сніг, як це робив у своїх картинах один із найбільших «художників зими».