На історію нашого міста та околиць зараз величезна мода. Кількість туристичних проєктів зростає, на різних сайтах масово з’являються рубрики, присвячені історії краю, про минуле якого можна говорити нескінченно. Я зовсім не здивуюся, якщо в умовному журналі «Все для матерів-годувальниць» або «Садівник-аматор» найближчим часом будуть розділи про харківську історію.

На превеликий жаль, незважаючи на кількісне зростання, якість змінюється рідко. Скрізь практично одні й ті ж теми з помилками, що масово тиражуються, — «барони Кеніги, графи Шидловські, будинок Шапара, самогубство Алчевського»… Ну і, природно, одна з найбільш ходових тем — це всілякі «Топ-10 містичних особняків» та інші таємничі, неймовірні історії, бажано, щоб із скарбами та привидами. Є одне суттєве “але”. У більшості випадків всі ці історії не мають документального підтвердження і базуються на банальному «ну, раз будинок старий, зруйнований і похмурий — отже, там обов’язково сталося щось загадкове, в ньому неодмінно мешкають духи…» А ось про, мабуть, наймістичніше місце на Слобожанщині – жодного слова. Незважаючи на те, що все, що трапилося там понад 100 років тому, отримало документальне підтвердження.

Отже, за 30 з невеликим км від Харкова знаходиться село Липці. Більшості цей населений пункт відомий завдяки своїм печерам-каменоломням, які мають досить розгалужену структуру. Усі вони описані у роботі дослідника Андрія Ковальова «Печери Харківської області», яка опублікована у книзі «Матеріали до 10-річчя Харківського обласного благодійного фонду сприяння історико-культурним дослідженням «Діти Підземелля».

Проте не лише в Андрія Ковальова викликали інтерес Липці. У 1895 році в Санкт-Петербурзі вийшла книга «Провісники спіритизму за останні 250 років. Визначні випадки мимовільних медіумічних явищ з 1661 року та перехід до експериментальних у 1848 році». Це була перша книга російською мовою, повністю присвячена феномену полтергейста. Її автором був відомий видавець, публіцист та перекладач Олександр Миколайович Аксаков. Спіритизмом як явищем Олександр Миколайович зацікавився ще 1855 року, але в спіритичному сеансі вперше побував 1870 року. Після цього до кінця своїх днів він присвятив своє життя вивченню медіумізму та феномену полтергейста. У своїй книзі Аксаков описує кілька десятків випадків полтергейста як у Російській імперії, так і за її межами. Про важливість даної роботи більш ніж промовисто говорить той факт, що її й донині активно цитують сучасні закордонні дослідники полтергейста. У розділі, де в хронологічному порядку описані випадки мимовільних медіумічних явищ, наш край Аксаков згадує тричі:

У 1853 р., у слободі Липцях, біля Харкова, у квартирі начальника кінно-етапної команди капітана Жандаченка – кидання та биття речей, домашніх предметів, скла, та багаторазові підпали речей та будинку. Коротка звістка повідомлена м. Тиленом в 1884, с. 4; судова про це справа надрукована тут цілком. Як видно зі свідчень, такі самі явища відбувалися 16 років до цього на хуторі селянина Саломахи, недалеко від Липців.

У 1886 р., у харківському передмісті Холодна гора, у будинку селянина П., стали лунати вночі сильні удари в стелю, отже стіни тремтіли. Думали, дах обвалився. Негайний огляд горища нічого не виявив. У наступні ночі такі самі удари. Тоді господар замкнув горище на замок, наглухо забив слухове вікно в даху і посипав горище золою. Вночі пролунали удари в стелю. Усі поспішили на горище — все гаразд, а найсильніші удари повторювалися в присутності тих, хто прийшов. Господарі покинули будинок. Повідомлення у № 177 «Новин». – 1886, с. 273.

У 1886 р., у селі Аннівці, біля Харкова; багаторазове явище привиду померлого селянина до вдови своєї; він говорить з нею, приносить їй цілющі трави для лікування тощо; чують і бачать його та інші селянки, які перебувають у хаті. Повідомлено з перших рук поміщицею того села, М. Л., яка бачила і трави. – 1892 р. с. 221.

Однак для нашого краю ця книга неоціненна не лише завдяки цим згадкам. Вся річ у тому, що автор розмістив у ній повні документи великої судової справи «Про явища, що були у квартирі начальника липецької кінно-етапної команди капітана Жанданченка і про пожежу, яка сталася внаслідок них».

Справа про дивні явища в Липцях (нез’ясовні звуки, мимовільні рухи та кидання предметів домашнього побуту, самозаймання) розглядалося в повітовому та земському судах Харківської губернії з 1853 до 1856 року і було припинено «за незнаходженням причин незвичайних явищ». Тобто існування липецького полтергейста було, так би мовити, офіційно визнано владою. Сам Аксаков у передмові пише про це:

Книга ця виросла помалу, так би мовити, несподівано. Спершу я хотів надрукувати тільки «Липецьку справу», як єдину в нас судову, яка виникла через таємничі явища, причина яких, як і в сотнях подібних випадків, залишилася нерозкритою, але реальність яких підтвердилася свідченнями численних свідків. Справа ця, після знищення старих справ архіву скасованого харківського внутрішнього гарнізонного батальйону, була випадково придбана моїм знайомим, м. Тіленом, який і повідомив про нього ґрунтовну інформацію в «Ребусі» 1884 р., стор. 4, а оригінал передав мені. Щоб зберегти цей цікавий документ у всьому його характерному колориті, я буквально передрукував усі суттєві папери та навіть відтворив його архівну обкладинку цинкографічно.

Загалом Аксаковим у книзі було розміщено 65 документів, серед яких ― рапорти начальнику губернії, пану Харківському земському справнику, командиру Харківського внутрішнього батальйону та іншим посадовим особам, детальні описи місця події та опитування свідків, свідчення священників, які приходили освячувати будівлю з полтергейстом, постанови суду. Сам учасник тих подій начальник Липецької кінно-етапної команди капітан Жандаченко писав Харківському земському справнику, що з 4 на 5 січня у його квартирі відбувалися незвичайні події.

Якась невидима сила почала кидати зверху печі різний посуд, цеглу, ножі, чавуни, сокири та інше на підлогу та в стіни. Вважаючи, що це діє нечиста сила, він звернувся до молитов церкви й того ж дня оголосив про це священникові, який після освячення води прибув до його квартири з церковнослужителями для окроплення будинку святою водою; після чого невидима сила кинула з горища в сінях у двері сокиру з незвичайною швидкістю і шумом.

Другого дня до хати знову прийшов священник. Як тільки він переступив поріг будинку, в нього полетіли різні речі, почали битися шибки, в коморі весь посуд був також розбитий, а борошно і пшоно з нього були висипані на підлогу. Бочки з огірками, яблуками, капустою та іншими припасами, що стояли у льоху, було розбито на дрібні частини. Жодні молитви та окроплення святою водою не допомагали. Були покликані ще 3 священники, які, прийшовши до будинку, за великого скупчення людей розпочали молебень. Однак, якщо судити за свідченнями очевидців, нечиста сила не втихала. У тих, хто прийшов, летіли цеглини та дошки, а наостанок у людей полетів наповнений водою чавун, що стояв на печі. Потім о другій годині пополудні того ж дня невідомо чому в кімнаті в трьох місцях загорілося ліжко. Оскільки Жандаченко на той час зі своєю дружиною перебував у кімнаті, вогонь одразу ж був загашений. Однак, через не більше 10 хвилин, ліжко знову спалахнуло в іншому місці… Бажаючи уникнути збитків та побоюючись за своє життя, Жандаченко з родиною переїхали на іншу квартиру. Протягом 8 діб у спорожнілій хаті, за словами залишених у ній сторожів, нічого не відбувалося. Вважаючи, що небезпеки немає, Жандаченко повернувся на місце проживання. Перші 2 дні були відносно спокійними. Хіба що, за словами прислуги, у кухні періодично було чути «скорботний і похмурий стогін людини». Зате на третій день все знову почалося ще з більшою жорстокістю. Як і раніше, почали літати речі. Прийшовши до будинку денщик Василь Корабльов був поранений у голову біля вуха ножем, що полетів у нього. Наступного дня о третій годині дня над кухнею спалахнув дах. Загасити пожежу не вдалося, оскільки в людей, що прибігли, невідома сила стала метати вогонь і цеглу. У результаті дах будинку та його дерев’яні частини згоріли.

У липні несподівано речі знову почали літати, пожежа почалася повторно. Будинок та інші будівлі згоріли повністю.

Ще раз повторюся, ви читаєте не роман Стівена Кінга чи сценарій до фільму жахів, а витяги з архівних документів середини ХІХ століття, опублікованих у книзі 1895 року.

А ось і висновок суду:

Розглянувши обставини справи, повітовий суд вважає, що вона розпочалась за повідомленнями начальника Липецької кінно-етапної команди капітана Жандака через різні явища та пожежі, які відбувалися у квартирі його в січні та липні місяцях 1853 року, причини яких невідомі та поліційним розслідуванням не знайдені. Винуватців у цих випадках не виявлено і навіть підозри ні на кого не заявлено. За цими обставинами, повітовий суд, ґрунтуючись на 1169 та 1144 ст. XV тому Зводу Зак. Крим. вид. 1842 року, вважає: про випадки пожеж та явищ у квартирі капітана Жандака вирок не виносити, аж до відкриття винних. Але перед цім цю справу разом з думкою подати на затвердження пану начальнику губернії.

Після виходу книги у травні 1896 року, завдяки журналу «Ребус» Аксакову пощастило знайти безпосереднього живого свідка подій у Липцях ― дійсного статського радника Федора Карповича Зарецького, який проживав у Катеринодарі. У дитинстві він, як виявилося, навчався в одній із харківських гімназій в одному класі із Костею Жанданченком, сином капітана Жанданченка. Влітку на канікулах він зі своїм шкільним товаришем приїхав до Липців і таким чином став свідком фіналу «Липецької справи».

Аксаков переконав Зарецького написати про події сорокарічної давності. І вже 1897 року в Санкт-Петербурзі було видано невелику (на 41 стор.) книгу «Спогади очевидця загадкових явищ у слободі Липцях у 1852–1853 рр.».

Нині у Липцях мешкає кілька тисяч людей. Щиро шкода, що, маючи таку прекрасну та привабливу історію, реальне містичне місце Слобожанщини й досі у туристичному плані є зовсім непримітним. Адже завдяки «Липецькому полтергейсту» там могли б бути туристи…