Мало хто знає, але на початку ХХ століття мешканці Харкова могли придбати зброю практично абсолютно вільно та за цілком доступною ціною. Ясна річ, деякі умови та вимоги все ж таки були, хоча як така контрольно-дозвільна система була відсутня. У статті 114, розміщеної в 146 томі «Зводу Законів Російської Імперії» (1845 рік) вказувалося, наприклад: «Заборонено всім і кожному носити зброю, крім тих, кому закон дозволяє або приписує».

Однак при цьому зброя продавалася. Оскільки законом дозволялося його носіння та зберігання за умови, якщо:

1. Вона входить до складу спорядження;
2. Необхідна для самооборони у разі безпосередньої загрози життю та здоров’ю;
3. Обов’язкова з дозволеного звичаю;
4. Для полювання та занять спортом.
5. Обмеження з продажу зброї запроваджувалися, лише якщо «у цій місцевості відбувалися хвилювання (повстання).

Продавати зброю було заборонено неповнолітнім, божевільним, розбратаним племенам, а також якщо раніше були факти необережного та зловмисного використання зброї особою, яка бажає її придбати.

На мисливську зброю (зокрема, нарізну) обмежень щодо придбання майже не було. Однак правом на полювання на той час були позбавлені: священнослужителі; особи, які перебувають під наглядом поліції; покарані за пошкодження приватних лісів або порушення правил полювання.

У законі 1885 також вказувалося: «Заборонено стріляти в будинках, дворах, площах і вулицях. Покарання – конфіскація зброї та штраф до 25 рублів. Носіння зброї там, де це заборонено – штраф до 10 рублів».

А 29 травня 1903 року вийшов указ імператора Миколи II «Про продаж та зберігання вогнепальної зброї, а також вибухових речовин та про влаштування стрільбищ». У ньому, зокрема, говорилося:

• Забороняється зберігання нарізних швидкострільних (магазинних тощо) рушниць, а також патронів до них без особливого на те свідчення губернатора.
• Особи, які торгують зброєю та припасами, зобов’язані вести особливі книги, до яких вноситься вся наявна в них на складі чи в магазині зброя; відзначати, які товари, коли та кому продані; книги ці видаються безплатно губернським правлінням, належною прошнуровані, зі скріпою та печатками.
• З-поміж вогнепальної зброї та припасів нарізні скорострільні (магазинні) рушниці та патрони до них… можуть бути продані лише особам, які надали іменне свідоцтво від губернатора на купівлю цих товарів.
• Зазначені книги та свідоцтва зберігаються у складі та в магазині та пред’являються чинам поліції або іншим відрядженим губернатором посадовцям на їхню вимогу для перегляду та звіряння готівкової зброї та припасів.
• Викладені правила не поширюються на військових і посадових осіб, які на підставі спеціальних узаконень повинні мати таку зброю та патрони.
• Стрільбища можна влаштовувати лише з дозволу губернатора.

У 1905 році у зв’язку зі складними обставинами в країні Рада Міністрів визнала за необхідне:

1. Надати генерал-губернаторам, губернаторам і градоначальникам у місцевостях, в яких не оголошено виняткове становище, за наявності надзвичайних обставин, що загрожують громадському порядку та спокою, видавати на строк не більше 3 місяців обов’язкові постанови щодо порядку зберігання та продажу вогнепальної зброї, крім мисливських зразків, а також припасів до нього та вибухових речовин.
2. Накладати власною владою стягнення за порушення зазначених постанов в адміністративному порядку, які не перевищують 3-місячного арешту чи фінансового штрафу 500 рублів.

Через це купити пістолет мала право лише людина, яка представила при цьому іменне свідоцтво (аналог сучасної ліцензії), видане начальником місцевої поліції (чи іншим начальством). Гладкоствольних зразків і малопотужних, так званих «дамських» для самооборони, або не автоматичних мисливських, які належали добропорядним громадянам, заборони не стосувалися.

У результаті робимо висновок, що тодішнє законодавство, представляючи майже кожному право на володіння вогнепальною зброєю, жорсткими заходами регламентувало сам процес, контролювало обіг зброї та запасів до неї, тим самим підтримуючи лад у державі. У низці регіонів існували жорсткі правила купівлі зброї з обов’язковим поданням спеціального прохання на ім’я голови місцевої адміністрації. В інших правила були м’якшими, і продаж зброї був практично вільний.

Сам продаж зброї на той час був досить розвиненою торговельною мережею. У Харкові зброю, наприклад, можна було придбати у магазинах:

1. Шульц К. О. – Московська, 14.
2. Едельберг А. А. – Миколаївська пл.
3. Товари магазину зброї А. В. Тарнопільського ― на вулиці Катеринославській у будинку Руфа.

На превеликий жаль, зображень внутрішнього оздоблення магазинів поки що не знайдено.

Однак завдяки фотографіям початку ХХ століття з «Ризького прейскуранта спеціального магазину зброї майстра І. Нікласа» ми, нехай і віддалено, можемо уявити й інтер’єри харківських приміщень.

А ось з 21 по 25 квітня 1911 року в нашому улюбленому місті проходив дуже важливий і знаменний захід. Вся річ у тому, що харківським відділом Імператорського Товариства Правильного Мисливства було влаштовано «Першу Мисливську Виставку».

Для Харкова це була справді подія з великої літери. Адже очікувалося, що на ній буде представлено:

Собаки всіх порід, мисливські, спортивні та кімнатні, мисливські коні, живі птахи та звірі, зброя, спорядження, мисливське взуття, одяг, речі для вояжів, сідла, екіпажі, човни, велосипеди, автомобілі та ін.; рибальство та рибництво, художні твори: картини, фотографії, опудала, хутра, роги та ін.; мисливська література: статистичні карти, діаграми та інше; ветеринарний та оптичний відділ.

Торговці зброї пишалися нагородами, отриманими на Харківських мисливських виставках, і із задоволенням розміщували інформацію про свої досягнення в каталогах магазинів.

До речі про рекламу зброї. Прейскуранти (каталоги) магазинів зброї в кінці XIX-початку XX століття були досить поширеним явищем. Вони є своєрідною енциклопедією життя того часу. Деякі власники друкували для них залучення покупців хвалебні відгуки на свій товар. Наприклад, у каталозі «Варшавське мисливське товариство, гуртова торгівля зброєю. 1913-1914 рр..» знаходимо:

24 вересня 1912 р.

Послану Вами рушницю (Гускварна за 59 р.) отримав. Рушниця дуже гарна, вчора вбив зайця сьомим номером, що є відмінною рекомендацією рушниці. Проба також дала добрі результати.

М. Кутневич, м. Харків, Пушкінська, 81.

У магазинах можна було придбати всілякі “Маузери”, “Браунінги”, “Кольти”, “Револьвери”, “Нагани” та інші необхідні для самооборони пістолети.

Причому продавці могли вказати у своїх каталогах таку інформацію:

Продаж зброї на виплат тільки для панів офіцерів».

Або:

Зважаючи на ціни на автоматичні пістолети, що постійно вагаються, поставити рішучу ціну в прейскуранті я не можу, але на вимогу панів замовників негайно повідомляю про зниження чи підвищення цін на згадані пістолети.

Або ще:

Пістолети без свідчень!

Всі нижчезазначені пістолети висилаються без усіляких свідоцтв, оскільки вони гладкоствольні шомпольні, придатні для сторожів, варти тощо. Цільові Монтекристо великі та малі — для вправи у стрільбі в ціль, а також для кишені у вигляді револьвера для самооборони. Флобер – патрончик слабкий, але дуже сильний постріл і блиск пістолета може примусити нападника втекти. Рекомендуємо всім, хто не має револьверів.

У 1909 році власники магазинів зброї нагадували своїм покупцям:

При замовленнях на револьвери та пістолети необхідно надіслати справжнє свідоцтво місцевій поліцейській владі на право придбання револьвера.

А також уточнювали:

Зброя зараз відрізняється порівняльною дешевизною, тим більше, що за допомогою вельми гучних реклам отримує збут найпоганіший товар, що не стоїть навіть малої ціни, яку за нього беруть. Хорошу зброю взагалі не можна отримати за безцінь, і навряд чи існує такий виріб, у виробленні якого принцип «якнайдешевше» так жорстоко карався б, як це часто трапляється у справі збройової техніки.

Крім звичайних мисливських рушниць (шомпольних, берданок, одностволок та двостволок) покупець міг придбати собі ще й технічні новинки. Наприклад ― п’ятизарядний магазин системи Маузера, дванадцятизарядний магазин Вінчестера або шестизарядку тієї ж фірми з глушником. А ось японська п’ятизарядка системи Маузера глушника не мала, зате була забезпечена підзорною трубою.

Як і у випадку з пістолетами, власники роз’яснювали своїм покупцям:

1. Рушниці мисливські висилаються без жодного дозволу;
2. Рушниці нарізні, револьвери та заряди до них надсилаються тільки після отримання від покупця дозвільного свідоцтва від місцевої поліції на право покупки.

Найцікавіше ж, що в магазинах зброї того часу, як і зараз, крім боєприпасів, пістолетів і гвинтівок продавалася величезна кількість інших різноманітних товарів: холодна зброя, роликові ковзани, феєрверки, мисливський одяг, приладдя для автомобілістів та авіаторів… Але це вже зовсім інша історія.