Про вітальні листівки початку XX століття та великого слобожанина

28.12.2016 /

Цього тижня багато хто з нас, вітаючи рідних та друзів з Новим роком, даруватиме або надсилатиме в соцмережах вітальні листівки.

Однак у ті далекі часи не завжди люди могли зробити це особисто. Телефонів та інтернету, як ми знаємо, тоді не було. Та й листівок, до речі, 118 років тому ще не існувало.

Мало хто знає, що тільки 1898 року на території Російської імперії напередодні Великодня було видано перші художні «відкриті листи».

Наша з вами улюблена Слобожанщина, до речі, має до цього пряме відношення. Адже творцем цих барвистих та оригінальних вітальних карток, які дали можливість тисячам людей обмінятися, попри відстані, фразою «Христос Воскрес!», був дворянин Харківської губернії, онук засновника Харківського університету Микола Миколайович Каразін.

Тож у ці святкові дні особливо хотілося б згадати його.
Микола Каразін народився 1842 року у своєму родовому маєтку ― слободі Ново-Борисоглебської (нині село Кручик) Богодухівського повіту. Однак ні пам’ятника, ні меморіальної дошки на батьківщині нашого видатного земляка ви не побачите, хоча він і був визнаний свого часу одним із найгеніальніших та найталановитіших художників Російської імперії.

На перших листівках спочатку зворотний бік призначався лише для адреси.

Спеціального місця для листа не передбачалося. Що тільки не робили митці того часу, зокрема, і Микола Каразін, щоби наші предки могли написати свої побажання!

Лише 1 лютого 1904 року Всесвітня поштова спілка дозволила розділити адресну сторону на дві частини: права сторона залишалася безпосередньо для адреси, ліва для листа. На лицьовій стороні залишати місце перестали. Однак звичка в художників залишилася. З огляду на це листівки, де на лицьовій стороні написаний текст, можна придбати й донині. Ось як це виглядало трохи понад 100 років тому:

Ясна річ, що створювати найперші художні листівки, та ще й із великодньою тематикою, сірій бездарності не довірили б.

Газети того часу, згадуючи про Миколу Каразіна, зазначали, що «в Імперії навряд чи знайдеться ілюстрований журнал, який би не залучив будь-коли до співпраці Каразіна. Бо для нього немає такої теми, яку він не зміг би зобразити».

Крім створення великої кількості листівок, газетних та книжкових ілюстрацій, Микола Каразін знаходив час на написання пригодницьких романів, казок та надзвичайно гарних картин.

Багатогранна діяльність нашого земляка Миколи Каразіна ― це вже зовсім інша історія, проте одну вкрай веселу байку, пов’язану з ним, неможливо у цій статті не згадати.

Провчившись лише рік в імператорській Академії мистецтв під керівництвом відомого баталіста Б. П. Віллевальде, М. М. Каразіна після конфлікту з ректоратом академії виключили з неї. Згодом він часто розповідав про цей епізод. До нас він дійшов у спогадах Олександри Петрівни Шнейдер — художниці, з якою Каразіна пов’язувала багаторічна дружба. Ця розповідь дуже цікава, має сенс привести її повністю.

На курсі була поставлена тема з Біблії: «Відвідування Авраама трьома ангелами». Каразін трактував її реально: намалював намет, трьох мандрівників, які сиділи біля столу, Сарру, яка прислужувала та Авраама, який розмовляв з ними. За таке трактування теми він отримав від журі наступне зауваження, написане на самому малюнку (він вже здалеку побачив цей напис, проходячи по виставці до свого малюнка): «Чому Ви позбавили ангелів належної прикраси — крил?», Каразін негайно схопив олівець і написав : «Бо Авраама вважав здогадливішим за академіків, і що якби він побачив ангелів з крилами, то відразу ж здогадався б, хто вони такі». За що і був негайно за 24 години виключений з академії.

Ось така вона, слобожанська дотепність. Взагалі ж у розповіді про Миколу Каразіна є одна істотна вада: важко зупинитися. Адже цей гідний чоловік прославився не лише живописом і авторськими малюнками для відкритих листів. Займався він ілюстраціями газет та журналів, оформив величезну кількість книг, крім того, був автором казок та пригодницьких романів. Навіть на продукції одного з найвідоміших фарфорових заводів – заводу братів Корнілових, можна зустріти його неповторні малюнки. Так що продовження історій про наше улюблене місто та його мешканців обов’язково настане наступного року!