У перші тижні березня по всій Україні відбуваються святкування чергової дати народження великого Кобзаря.
Різні покладання квітів до пам’ятників, концерти, акції, презентації книжок, флешмоби, поетичні вечори знайдуть відгук у душах багатьох. І це зовсім не дивно, бо після своєї смерті Тарас Шевченко став культовою фігурою у національній свідомості української інтелігенції. А його вплив на культуру України залишається, мабуть, найбільш значущим і сьогодні. Проте так було у нашому місті далеко не завжди. Наприклад, у №9 за 1908 рік київської газети «Рідний край»…
…можна дізнатися вкрай невтішні новини. Про те, як згадували Тараса Шевченка у Харкові, автор скрушно пише таке:
Харків. Сумно стає за долю великого співця і страдника України, коли подумаєш, як відбулись у нас «Тарасові роковини» (25-го й 26-го лютого) ― дні, дорогі для кожного українця. Тоді, як всюди, навіть по самих глухих куточках нашої вітчизни українці святкують «Шевченківські» дні, впорядковують вечори, концерти, відчити, присвячені памьяті Кобзаря, ― в нашім «богоспасаємім» Харькові цей день пливе, нічим невизначивсь в ряду інших днів. Дивніш усього хоч би те з’явище, що в місцевій печаті 26 лютого, що називається, а ні телень про Шевченка!
Тілько вже аж 28-го лютого в «Утрі» було уміщено статтю «Пам’яті Шевченко», передруковану з московських «Русских Ведомостей»…
Сумно й дивно. Там, в «серці Россії», шанують Шевченківське свято, впорядковують вечір, а в Харькові, сердці Слобідської України, «Утро» і «Южний Край» обійшли ці роковини… мовчки. Нехай уже не мали змоги місцеві українці святкувати ці дні ― завдяки нашому генерал-губернаторові, що не тілько не визнає існування українців, а навіть саме слово «український» вважа якимсь жупелом, але промовчати про Шевченко в газетах — cором!
Тільки в невеличкім гуртку, в студентській українській громаді, 26 лютого відбулись збори, присвячені пам’яті Т. Шевченка…
Через кілька років ситуація змінилася на краще. На засіданні Харківської міської думи 4 березня 1911 року голосний Микола Сумцов зачитав депутатам пропозицію про увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка у Харкові.
Зокрема, вказував він на таке:
…Місто Харків, розташоване на території українського народу та у своїй значній, якщо не в більшій частині заселеній українським племенем, може й має взяти найгарячішу участь у вшануванні великого поета, світоча українського народу…
Далі разом зі своїми однодумцями, думськими голосними ― Стрижевським, Пономаренком, Міхновським та Куліничем Микола Сумцов просив Харківську міську думу вшанувати пам’ять великого поета. Вислухавши пропозиції, а також прийнявши зауваження голосних Галицького, Венгера, Гришенка та Салтикова, Харківська дума ухвалила одноголосно:
- Асигнувати 150 карбованців на придбання портрета Тараса Шевченка для міського музею;
- Назвати ім’ям Тараса Шевченка нову вулицю, на якій має бути споруджено будівлю вищих жіночих курсів;
- Присвоїти 11-му міському училищу ім. Т. Г. Шевченка;
- Вносити щороку 100 рублів у міські кошториси, починаючи зі кошторису 1911 року, для видачі Харківському історико-філологічному товариству як премії за найкращі твори студентів з української історії, історії української літератури та етнографії України. Оголосити передплату для утворення фонду для зазначеної мети.
- Одночасно пожертвувати 300 рублів Харківській громадській бібліотеці на український відділ для того, щоб далі він називався «Український відділ імені Тараса Шевченка».
Не менш цікавим є і шостий пункт, який, на жаль, так і не був реалізований. А даремно. Адже якби все вийшло, то це значною мірою прикрасило б наше улюблене місто.
- Спорудити у Харкові обеліск ― колону з рельєфом Т. Г. Шевченка та облицюванням в українському стилі. І тому асигнувати по 1000 рублів щорічно з 1912 по 1914 рік. А також встановити для цього кредит на суму пожертвування місцевих жителів для прикраси Мироносицького скверу.
Минуло вже багато років, часи змінилися. Портрети великого Кобзаря висять у багатьох установах. Вулицями чи стипендіями на його честь також уже не здивуєш нікого. Однак ми маємо пам’ятати, що було так далеко не завжди.
