Наприкінці XIX – початку XX століття до таємної роботи поліції входив негласний нагляд.

На відміну від нагляду голосного, який був запобіжним заходом попередження та покарання, негласний був мірою превентивною. Оскільки здійснювався він способами, що виключали можливість піднаглядній особі знати про спостереження, що ведеться за нею, той, за ким стежили, не обмежувався у свободі пересування, способі життя і виборі занять, як це було при нагляді голосному.

У Державному архіві Харківської області за бажанням можна знайти чимало справ на цю тему. Інформація, що міститься в них, дуже цікава.

Так, у червні 1885 року харківському поліцмейстерові від начальника Харківського губернського жандармського управління з грифом «таємно» надійшло розпорядження.

Виявляється, до нашого міста прибула невідома особа, яку необхідно було знайти, простежити за нею і затримати. Для полегшення пошуку додавалася фотографічна картка. Судячи з неї, людина була справді вкрай небезпечна. Хоча, як кажуть, за виглядом не судять…

Саме завдання дуже нагадувало «іди туди не знаючи куди, принеси те, не знаю що». З урахуванням того, що фотографія була одна, а місто у нас велике, харківським правоохоронним органам такий квест виявився не під силу. У результаті знайти та заарештувати цю людину, ясна річ, не вдалося.

Потрапила під негласний нагляд (тобто стеження) з 1898 по 1901 рік як неблагонадійна дружина купецького сина ― Глафіра Миколаївна (Гітля Нісівна) Диканська. Факт того, що її чоловікові приписують авторство понад 10 чудових архітектурних споруд у нашому місті, ще можна оскаржити. А ось факт стеження за нею – ні. Адже в архіві є ціла справа на цю тему.

За її пересуванням містом пильно спостерігала поліція. Вкрай цікаво, що в рапортах, що подаються, вказано ряд адрес, за якими проживало подружжя Диканських. Жодного з цих особняків немає в списку будівель, що приписуються «архітекторові» Диканському, та й сам він фігурує у справі як «той, хто займається торговельними справами».

Перша половина XX століття була багата на події, і кількість «неблагонадійних», як і кількість політичних справ, неухильно зростала. У Державному архіві Харківської області можна знайти чимало і таких книг, записи в яких велися детально та акуратно:

Під негласним наглядом тоді опинилися багато хто. Прості селяни, священники, акушери, робітники заводів, дворяни та навіть юні гімназисти.

Ситуація часом доходила до абсурду. Так, у 1914 році губернаторам, градоначальникам, начальникам губернських жандармських управлінь та відділень із МВС прийшов вкрай цікавий циркуляр. Влада зауважила, що в останні роки в державі спостерігається масовий наплив китайців. Прибувають вони як дрібні торговці та розсіюються країною. При затриманні одні виявилися німецькими шпигунами, інші японськими, а треті взагалі не китайцями, а японцями. Через це було вирішено на найвищому рівні в губерніях встановити за ними пильне і ретельне спостереження щодо з’ясування істинних занять і цілей перебування в імперії. У нашому улюбленому місті цей циркуляр сприйняли по-своєму. Тодішній харківський губернатор наказав просто негайно затримати та обшукати всіх китайців.

У відповідь китайський посол написав скаргу до Міністерства внутрішніх справ. Звідти надійшов лист на ім’я харківського губернатора, після якого безпідставно затримувати всіх підряд китайців у Харкові та губернії перестали, а ось стежити за ними – ні. Особливо пильної уваги піддавалися ті жителі Піднебесної, що торгували у казарм та об’єктів, пов’язаних з військовою промисловістю.

Ну а тим, чию причетність до шпигунської діяльності довести так і не вдалося, видавався такий офіційний документ.

Усі національні, а точніше, націоналістичні організації нашого міста також були під наглядом. За їхніми лідерами та членами велося негласне стеження, а в самі організації було впроваджено інформаторів. У їхніх рапортах поліції фіксувалися абсолютно все: від зборів до виступів членів товариств. Зараз документи, пов’язані з українськими організаціями, становлять особливий інтерес через унікальні подробиці, які в них містяться. Але про це я напишу якось іншим разом.

В наш час стало дуже модно говорити про польських патріотів у Харкові до 1917 року. При цьому згадують переважно Юзефа Клеменса Пілсудського. Але, як кажуть, не Пілсудським єдиним.

1911 року з 27 по 30 вересня у Харкові в рамках єпископської візитації церков побував католицький єпископ Іоанн (Ян) Цепляк. До його приїзду активно готувалися не лише парафіяни римо-католицького храму, а й місцева влада. І причина приготувань крилася аж ніяк не у високому сані гостя, що приїжджав.

Під час відвідин єпископом інших губерній місцеве польське населення активно влаштовувало маніфестації національного характеру, костел та будинки прикрашалися прапорами червоно-білих квітів. Сам єпископ не противився цьому, а, як випливає з доносів, навіть заохочував. Під час перебування його в Мінській губернії він взагалі, на думку влади, скоїв страшний злочин. А саме, не молився на службі за здоров’я імператора та його сім’ї, а також під час своїх проповідей засуджував православну церкву та уряд.

За харківським костелом встановили стеження. Було зафіксовано, що 27 вересня, готуючись до зустрічі єпископа, парафіяни прикрасили храм матеріями білого та червоного кольорів. Харківський поліцмейстер попросив настоятеля храму припинити таку прикрасу та замінити її на гірлянди із зелені. Що було зроблено. Проте всюдисущі журналісти газети «Московські відомості» опинилися біля храму раніше, і в їхній статті стрічки перетворилися на прапори, а ситуація набула легкої скандальності.

За єпископом Іоанном, який прибув до Харкова 27 вересня вечірнім поїздом о 5 годині, з перших хвилин було встановлено пильне спостереження. Кожен його крок та сказане слово (аж до короткого змісту кожної проповіді) фіксувалися у рапортах, які читав особисто харківський губернатор. Список 18 осіб, які були присутні на неофіційному банкеті на честь приїзду єпископа, влаштованого в Польському домі, до рапорту також додавались.

За приналежність до московської організації Російської соціал-демократичної робітничої партії в 1913 син губернського секретаря Михайло Іванович Булах за рішенням Особливої наради був на 2 роки висланий зі столиці (з вибором місця проживання) і підданий голосному нагляду поліції. Гласний нагляд засновувався над морально і політично неблагонадійними особами, коли можна було не вдаватися до більш суворого покарання, а обмежитися запобіжними заходами.

Завдяки тому, що Булах місцем свого проживання, а точніше, заслання вибрав наше улюблене місто, його справа в архіві чудово збереглася. Яким політиком був Булах, незрозуміло. Як і невідомо, чи вів він у нашому місті революційну діяльність чи ні.

Зате про його зовнішній вигляд і статуру ми можемо знати абсолютно все. Адже в документі знаходяться чудові фотографії, завдяки яким можна багато дізнатися про методи стеження та ведення картотеки, до якої заносилися неугодні владі особи.

Ці історії – лише мала частина того, що зберіг час для нас. Впевнений, що документи з подробицями життя політичних, релігійних, громадських та культурних діячів з нетерпінням чекають на прихід своїх дослідників, які відкриють їх світові.

Так що в історії нашого міста все найцікавіше тільки починається.