Від редакції
Усі газети ведуть хроніку нещасних випадків, ніхто не пише про щасливі моменти життя. Життя сповнене поганого; сумного набагато більше, ніж веселого, але є й гарне, гарне;
про це гарне життя писати не прийнято…У нас друкують портрет цікавої людини, її будинок, його витончені речі, пишуть про уклад його життя тільки тоді, коли він помре, потрапить в аварію поїзда або в судовий процес! Ще таке право дає виступ у громадських справах, але не все ж таки цікаві люди працюють у цій галузі, є й інші.
Закордонний друк – особливо в країні найдосконалішої культури, в Англії – давно вже відступив від цього принципу. В англійських газетах пишуть не тільки некрологи, пишуть також про радісне народження, про бали, полювання тощо.
Радісного так мало в житті, що його, здавалося б, треба наголошувати, якнайбільше говорити про нього…
Ось такими прекрасними словами, актуальними донині, зверталися до своїх читачів творці журналу «Столиця та садиба. Журнал гарного життя» у своєму першому номері від 15 грудня 1913 року.
Для початку було надруковано півтори тисячі екземплярів, а передплатників виявилося всього 72. Успіх, однак, вийшов небувалий – тираж другого номера складав уже 3 тисячі, за рік – 20 тисяч! Це при тому, що ціна за один номер журналу, що виходив двічі на місяць, була неабиякою. На початку вона становила сімдесят п’ять копійок, але незабаром підвищилася до рубля. Для порівняння: номер харківської тижневої газети «Ранок» коштував 3 копійки, а популярний ілюстрований тижневик «Вогник» ― 5 копійок.
Це зовсім не дивно, адже «Столиця і садиба» був першим та єдиним глянцевим журналом у тодішній імперії, присвяченим пліткам, світському життю та орієнтованим на вищі верстви суспільства. До цього дня він вважається одним із найкращих зразків дореволюційних періодичних видань.
Кожен номер друкувався на кращому крейдованому папері гарними шрифтами, забезпечувався багатими кольоровими ілюстраціями на обкладинці та кольоровим вклеюванням усередині.
Заздрісники казали, що засновник і головний редактор журналу Володимир Пименович Кримів створив його, щоб пробратися у «вище суспільство». Однак на момент виходу першого номера «Столиці та садиби» 1913 року Кримів уже був цілком заможною людиною.
Народження 1878 року в дуже бідній старовірській родині не завадило Володимиру Пименовичу мати феноменальну підприємницьку жилку та багату біографію.
У 1910 році він приїхав до Петербурга, познайомився з книжковим магнатом А. С. Суворіним, отримав запрошення працювати в «Новому часі» і незабаром став там не тільки постійним автором, а й комерційним директором. До 1913 Кримів ще більше розбагатів, в основному коштом торгівлі каучуком з Південної Америки.
Для нас цінність «Столиці та садиби» полягає в тому, що журнал є живою енциклопедією тогочасного життя.
У численних рубриках висвітлювалося світське життя:
Спорт:
Колекціонування:
Чимало уваги приділялося рекламі дорогих товарів:
Саме у № 26 за 1915 рік «Столиці та садиби» вперше в імперії було надруковано кольоровий фотопортрет!
Кримів взагалі приділяв велику увагу фотографії, зокрема великосвітських дам. У журналі публікувалися роботи найкращих петербурзьких фотографів А. Н. Павловича та Я. В. Штейнберга.
Рубрика «Наші улюбленці», де еліта демонструвала публіці своїх чотирилапих улюбленців, на початку XX століття, як і зараз, мала велику популярність.
Харківські любителі глянцю та гламуру могли придбати в нашому улюбленому місті «Столицю та садибу» лише в одному місці – а саме в книгарні А.С. Суворіна, що розташовувався за адресою: вул. Катеринославська, 1 (нині Полтавський шлях).
Однак найбільша увага в журналі все ж таки приділялася місцям проживання нової і старої знаті — садибам.
Через це видання для нас, слобожан, представляє величезну цінність. Адже на глянцевих сторінках серед світських хронік, реклами дорогих товарів та фотопортретів світських левиць ми можемо з вами побачити ту красу нашого краю, яка не дожила до сьогодні чи майже не збереглася.
За статті про садиби авторам журнал платив надзвичайно високі гонорари (з правом їх скорочувати та виправляти). Було запрошено досвідченого фотографа, якого посилали знімати старовинні «родові гнізда», їхню обстановку, окремі предмети, історичні чи художні, так само як і самих власників цих садиб.
На Кримова справді працювали краще фахівці: Лукомський писав статті про архітектуру, барон Врангель і Кондаков ― про мистецтво та виставки, Столп’янський та Гіляровський ― про побут, барон Остен-Дризен та Євреїнов ― про театр, Браудо ― про історію музики, Левінсон ― про аукціон.
У квітні 1917 року Володимир Пименович Кримов розпочав свою навколосвітню подорож (Японія, США). Це і врятувало його від важкої долі багатьох багатих та освічених громадян Російської імперії під час більшовицької революції.
Останній здвоєний (89/90) номер “Столиці та садиби” вийшов у вересні 1917 року. Але ще через пів року Володимир Пименович, який жив тоді в Йокогамі, благатиме редактора Лернера «тягнути журнал до останнього», кажучи: «Такі цінності, як «Столиця і садиба», не знищуються… Історія та мистецтво існуватимуть за будь-якого ладу».
Бувши дуже багатою людиною, Кримов майже в кожній європейській державі набував нерухомої власності, і не тільки в європейській — наприклад, мав володіння в Гонолулу. З Японії в Російську імперію, що розвалюється, він так і не повернувся. Але, попри те, що в еміграції життя його було безбідним і помер він у віці 89 років на своїй віллі в Шату (передмістя Парижа), до кінця своїх днів він не переставав повторювати: «Журнал «Столиця і садиба» – улюблене моє дітище, яке загинула у жовтні 1917 року… І ні про що втрачене я так не шкодую, як про це видання».
P.S. До речі, з мільйонером і творцем першого глянцю, думаю, багато хто з нас зустрічався, хоча б і у вигаданому світі. У геніальній п’єсі Михайла Булгакова «Біг» є цинічний багатій Парамон Ілліч Корзухін, знайомий багатьом за роллю Євгена Олександровича Євстигнєєва в однойменному фільмі 1970 року. Саме Володимир Пименович Кримов став його прототипом.
