Аж до 1917 року на території тодішньої Російської імперії вищою законодавчою установою при імператорі була Державна рада, створена в 1810 році. Основні зміни було внесено до неї «Найвищим маніфестом про перетворення Державної ради» від 20 лютого (5 березня) 1906 року. Він фактично перетворював раду на якусь подобу верхньої палати парламенту, а також визначав порядок взаємодії між двома вищими законодавчими органами держави, тобто Державною думою та Державною радою.

Про його повноваження та функції в тексті вищезгаданого маніфесту від імені імператора йшлося таке:

У цьому оновленому складі Державній Раді надаються у законодавствах рівні з Державною Думою права. Зберігаючи непорушним докорінний стан Основних Державних Законів, на підставі якого жодний закон не може мати свого вчинення без Нашого затвердження, ми ухвалюємо надалі загальним правилом, що, з часу скликання Державної Ради та Державної Думи, закон не може сприйняти сили без схвалення Ради та Думи.

…Державна Рада та Державна Дума щороку скликаються та розпускаються указами Нашими. Державна Рада перевіряє повноваження своїх членів щодо виборів. Одна і та сама особа не може бути одночасно членом Державної Ради та членом Державної Думи.

Державній Раді та Державній Думі в порядку, їх установами певному надається порушувати припущення про скасовання чи зміну чинних і видання нових законів, за винятком Основних Державних Законів, почин перегляду яких ми зберігаємо за собою. Законодавчі припущення розглядаються у Державній Думі та, за схваленням нею, надходять у Державну Раду. Законодавчі припущення, призначений на підставі Державної Ради, розглядаються в Раді та, за схваленням їм, надходять до Думи. Законодавчі припущення, схвалені Державною Радою та Державною Думою, подаються на наш розсуд. Законодавчі припущення, не ухвалені Державною Думою, визнаються відхиленими…

Нове законодавство, зрозуміло, багато змінювало.

1) Державна рада складалася з 2-х рівних частин. Половина призначалася імператором, друга обиралася голосуванням за розрядами, а саме:
а) від духовенства православної церкви – 6 осіб;
б) від губернських земських зборів ― по одному на губернію;
в) від дворянських товариств – 18 осіб;
г) від Імператорської академії наук та Імператорських університетів – 6 осіб;
д) від ради торгівлі та мануфактур, місцевих комітетів торгівлі та мануфактур, біржових комітетів та купецьких управ – 12 осіб.

2) Члени Державної ради, призначені до нього за рішенням імператора, залишалися посадовими особами. Ті ж, хто потрапив до нього, перемігши на виборах, мали депутатську недоторканність.

3) Вибори були як прямими (від губернських земських зборів), і двоступеневими. Термін повноважень обраних членів Державної ради складав 9 років. Однак кожні 3 роки проводилася ротація, внаслідок якої вибувала 1/3 членів у черговому порядку. Не могли обиратися в члени ради особи молодше 40 років, які не закінчили курсу в середніх навчальних закладах, іноземні піддані та ті, хто не мав права брати участь у виборах до Державної Думи.

4) Голова Державної ради та її заступник щорічно призначалися самим імператором у складі членів ради.

5) Засідання загальних зборів Державної ради стали відкритими, на них могли бути присутніми як публіка, так і представники преси.

6) Кількість департаментів було скорочено з чотирьох до двох. А ось кількість спеціальних комісій, що постійно діють, навпаки, збільшилася.

Цілком природно, що членами Державної ради з 1906 по 1917 роки було чимало уродженців Слобожанщини та міста Харкова. Почнемо, мабуть, із тих, кого призначив туди особисто імператор.

Так, протягом багатьох років із 1902 року до складу ради входив сенатор Степан Федорович Платонов. Народився він 21 грудня 1844 року у Старобільському повіті Харківської губернії, після закінчення юридичного факультету Харківського університету працював у повітовому суді та зробив досить швидку кар’єру. Ставши членом Державної ради, брав діяльну участь у роботах комісій, у тому числі й щодо реформ місцевого суду, землеустрою, устрою курортів, встановлення зборів на користь міст з вантажів, порядку користування проточними водами у Криму тощо.

1906 року членом ради став Олександр Миколайович Щербачов. Народився він у нашому місті 23 березня 1845 року. Після закінчення навчання на юридичному факультеті Московського університету Щербачов у різний час обіймав у Харкові протягом багатьох років посади помічника судового слідчого 2-ї дільниці, товариша голови окружного суду та члена Харківської судової палати. 1899 року Олександр Миколайович став сенатором у цивільно-касаційному департаменті Урядового Сенату.

На початку лютого 1914 року імператор призначив членом ради спадкового дворянина Харківської губернії Сергія Федоровича Вебера. Перші 35 років життя його пройшли у Харкові, де Вебер здобув освіту в 3-й гімназії та на юридичному факультеті університету. Також він довгий час працював позаштатним чиновником особливих доручень Харківської казенної палати, податним інспектором 1-ї дільниці Харкова та начальником 1-го відділення Харківської казенної палати. Надалі талановитий слобожанин отримав посаду директора департаменту Державної скарбниці, а 1909 року став заступником міністра фінансів. У веденні Вебера знаходилися департаменти Державної скарбниці, Митних зборів і Залізничних справ, а також Китайська Східна залізниця. За відсутності міністра на Сергія Федоровича покладався обов’язок управління міністерством, з чим він справлявся блискуче. Тож призначення до Державної ради Сергій Вебер отримав не через родовитість, інтриги чи протекції, а виключно завдяки своїм здібностям та праці.

Шляхом виборів членами Державної ради також стало багато гідних слобожан. Так, від Харківського земства, наприклад, 1906 року було обрано Якова Володимировича Кучерова. Походив він зі старовинного дворянського роду Лебединського повіту. За фахом був військовим, вийшов у відставку у 1864 році у званні капітана генерального штабу. Оселившись у своєму маєтку в селі Гудимівка, Яків Володимирович активно зайнявся сільським господарством і почав брати участь як у місцевих, так і загальнодержавних виставках, де його експонати неодноразово відзначалися золотими та срібними медалями. Брав участь Кучеров і у громадській діяльності. У різний час був у Лебединському повіті мировим посередником, повітовим справником, мировим суддею, директором Лебединського піклувальника по в’язницях, головою повітової земської управи, повітовим ватажком дворянства. Користувався в нашому краї заслуженою повагою та чималим впливом.

У грудні 1909 року місце померлого Кучерова зайняв обраний харківським земством багатий землевласник Зміївського повіту Леонід Дмитрович Лесевицький. 1912 року його переобрали, і вибув Лесевицький із нього лише 1915 року після закінчення терміну повноважень. Вкрай показово, що, за переконаннями безпартійними, депутат за весь час свого перебування там так і не приєднався до жодної з політичних груп.

Від університетів у 1906 році до Державної ради пройшов відомий та улюблений багатьма Дмитро Іванович Багалій. Думаю, писати про те, хто це, немає сенсу. Однак членом ради Дмитро Іванович пробув зовсім недовго, тому що після розпуску імператором Миколою II державної Думи I скликання добровільно склав із себе це звання. У 1911 році він знову став членом Держради як депутат від університету, був постійним членом багатьох комісій, зокрема фінансової. На загальних зборах головною темою його громадських виступів були питання народної освіти.

Також завдяки голосам від виборців Імператорської академії наук та університетів членом Державної ради 8 лютого 1907 року було обрано іншого слобожанина, одного з найвидатніших випускників юридичного факультету Харківського університету ― Максима Максимовича Ковалевського. На той час він читав лекції в Оксфорді, Берліні, Парижі, Лондоні, Чикаго, його наукові праці видавалися багатьма європейськими мовами. Ковалевський брав участь у розгляді указу про земельну реформу, активно виступав у раді з питань соціального законодавства і був членом спеціальних комісій із законопроєктів «Про наймання торгово-службовців», «Про недільний та святковий відпочинок», «Про страхування робітників від хвороб та нещасних випадків », «Про боротьбу з пияцтвом і влаштування піклування про народну тверезість» і таке інше.

Від білого духовенства православної церкви у 1906 році членом Державної ради став відомий Харківський богослов, публіцист та професор Харківського університету протоієрей Тимофій Іванович Буткевич. У Держраді він активно виступав за права церкви та непорушність монархічного устрою. У своїх виборців Тимофій Іванович мав пошану та авторитет, так що 30 вересня 1909 року був переобраний до Держради.

У листопаді 1908 року від дворянських товариств членом Держради став ватажок дворянства Харківської губернії Микола Олександрович Ребіндер. Там він входив до групи правого центру, а також був членом сільськогосподарської наради.

Ну, а закінчити сьогоднішній текст мені хотілося б інформацією про людину, яка не менш відома серед тих, хто цікавиться минулим нашого міста, ніж Дмитро Іванович Багалій. Адже 25 жовтня 1912 року від промисловців членом Державної ради був обраний найвідоміший харківський підприємець, громадський та політичний діяч Микола Федорович фон Дітмар. Його прекрасний особняк на Куликівському узвозі № 7 і до цього дня тішить око. На загальних зборах фон Дітмар цікавився торгово-промисловими та фінансовими питаннями.

На жаль, діяльність мешканців нашого міста та краю як членів Державної ради за 1906—1917 роки й досі невідома. Хоча цікаво було б дізнатися, в обговоренні яких законопроєктів та діяльності яких комісій брали участь той самий Дмитро Іванович Багалій чи Микола Федорович фон Дітмар.

Тож можу сказати, що до цієї теми ми ще обов’язково повернемося. Ну, а на сьогодні поки що все…