Багато хто з нас відзначає світле та добре свято Різдва. Безумовно, у цей чарівний час, коли за вікном лежить сніг, а в хаті стоїть ялинка та горять свічки, як ніколи хочеться вірити у чудеса та казки. Впевнений, що наші предки, які жили на теренах Слобідської України, теж не були винятком. Але у своєму сьогоднішньому матеріалі мені хотілося б уникнути стандартного цитування слобожанських колядок, а, хай і трохи, торкнутися теми того, як саме відзначали це свято та у що вірили раніше. Благо нестачі інформації немає. Варто зазначити, що в деяких деталях ті чи інші різдвяні традиції та звичаї у різних повітах могли відрізнятися.

Отже, вечір напередодні Різдва називали на той час по-різному: «Святвечір», «Багатий святий вечір», «Багата кутя», «Коляда». У цей день прийнято було дотримуватися суворого посту і нічого не їсти «до першої зірки». Традиційно готувалася кутя з медом та узвар із сухофруктів, причому обов’язково у нових горщиках. Напередодні «Багатого святого вечора» хтось із дітей приносив у будинок чисте сіно і клав його на «покуті» (у «червоному кутку»), при цьому кудахча. Робилося це для того, щоб кури квоктали та курчата водилися. Також сіно в червоному кутку, де стояли ікони, служило нагадуванням про те, що Ісус Христос народився в яслах.

Хазяйка будинку брала кутю і несла її «на покуття» зі словами: «Собі кутя на покуття, а узвар на базар», а потім ставила її на принесене сіно. У Куп’янському повіті, проте, вважалося, що це сіно має бути обов’язково краденим. Найцікавіше, що цьому сіну з-під куті приписувалися ще й незвичайні властивості. Його віддавали вівцям і телятам, щоб краще росли, додавали у воду при купанні дітей, щоб не нападала на них короста. Підкладали в гнізда до свійських птахів, «щоб добре розмножувалися», а також набивали їм подушки померлих. У деяких селах нашого краю жінки, несучи кутю, примудрялися ще й смикати своїх дітей за волосся зі словами «щоб були (курчата) чубаті, щоб були хвостаті, щоб були вухаті».

З настанням темряви перед іконами запалювалися лампади та свічки. А після молитви сімейство, одягнене у святковий одяг, сідало за стіл. Всюди було прийнято, щоб першим за стіл сідав батько сім’ї чи хтось зі старших і закликав синів вечеряти. У меню «Багатого святого вечора» в залежності від достатку сім’ї входили пироги, начинені капустою, картоплею, горохом, квасолею, або помазані медом, олією, густа капуста з олією, рідка юшка з розім’ятого гороху, сочевиці або квасолі. По можливості намагалися приготувати м’ясні страви зі свинини чи гусятини. Ну і, звичайно ж, на столі стояли кутя та узвар. Води за вечерею не пили, «щоб улітку в полі не було спраги». Також існувало повір’я, що якщо хтось із дітей чхав за вечерею, то він буде щасливий, і батьки обдаровували його чимось. Цікаво, що в мисках обов’язково залишали трохи куті та узвару для «долі» (щастя), «а то, може, вона голодна, цілий рік не їла». А от зайві ложки на слобожанських столах на Святий вечір, на відміну від католицької традиції, не віталися. Вважалося, що вони представляють якусь біду чи невдачу, і називалися вони «злиднями». З цієї причини, якщо раптом таке відбувалося, такі дерев’яні ложки безжально кидалися відразу ж у піч.

Після трапези господар міг піти в хлів, де була худоба, і подивитися, куди корова лежить головою; якщо на схід, то вважалася, що вона приведе теля вранці, на північ — опівночі, на південь — опівдні, на захід — увечері. А діти несли кутю з медом своїм хрещеним, родичам та сусідам. Причому не аби як, а з мискою з паляницею та обв’язаною рушником. Подаючи її хрещеному, вони говорили «Прислав батько і мати з хлібом і сіллю, нате вам, тату, вечерю». У відповідь той приймав її та давав хрещеникам гроші чи солодкі гостинці. Також кутю могли носити не тільки діти, а й дорослі. З собою вони брали ще й горілку, і забирали згодом господаря, до якого приходили. Тож напередодні Різдва в слобожанських селах можна було побачити ватаги мандрівників, котрі блукають із хати до хати всю ніч до ранкового благовіста. А ще в деяких селах у цей час на вулицю виходили злодій, наречена чи наречений із пирогом – слухати розмови за глухою стіною. Вважалося, що, якщо в такій розмові ними почули слово «йди», то можна було сміливо сподіватися на виконання задуманого. Наречена могла вийти заміж, наречений – одружитися, а злодієві передбачалася удача в крадіжці.

Традиційно із настанням Різдва наступали вихідні дні. Наші предки вважали, що “Поки вода не освятиться, не можна і сокири в руки брати”. Сміття з хати, до речі, з настанням Різдва не викидалося, а зміталось в один з кутів. Потім його підпалювали та обкурювали димом сади, щоб був добрий урожай.

Увечері хлопці та дівчата ходили по хатах колядувати, підходячи до будинку, казали: «Боже, дай вечір добрий! Чи заколядувати?». Якщо господарі погоджувалися їх прийняти, то колядники співали:

Пане, господарю, застилай столи, посвяти свічі, клади калачі, буде до тебе троє гостей: перший гість у св. Різдво — радість принесло, другий гість у св. Василя — з Новим роком, трете Різдво — Іван Хреститель воду охрестив. Дайте пиріг довгий, без рук, без ніг, щоб не втік у сніг. Боже, дай вечір добрий.

Після цього колядникам давалися пряники, пироги чи гроші. Іноді, щоправда, могли пожартувати та налити в підставлений мішок води.

А ще на Різдво було прийнято на вулиці водити хороводи та співати різні веселі пісні. Наприклад, дівчата співали тим часом:

Щедрий, щедрий
Добрий вечір!
Добрим людям
На веселощі,
На здоров’я.
Знаю, знаю,
Де мій милий ―
Наприкінці столу,
На ньому шуба нова,
На шубочці поясок,
На пояску три соболечки.

Також на різдвяні свята дівчата в селах «водили козла», тобто ставали в коло, бралися за руки, перекручувалися через них і співали:

Вийди, вийди, Палаженько,
Та впізнай свого Іванка!
Твій Іван молодець:
На правій руці обідець,
А на лівій колечко, —
До Палажки сердечко.
До Івана, душенько:
Як заспіває, —
Листи читає,
Як заговоре, ―
У звін звоне,
Як засміється, ―
Сердце в’ється.

Ну і, звичайно ж, на Слобідській Україні існувала маса прикмет, пов’язаних із Різдвом. Ось деякі з них.

— Якщо на різдвяні свята у перші три дні на деревах іній, то це до великого врожаю хліба.
— Якщо кутя «вийде з верхом» (тобто видається із горщика), то буде врожай. А якщо без верху (осіла) – то до неврожаю чи нещастя.
— Якщо дівчата перед Святим вечором будуть суворо поститися, то в них з’являться добрі наречені.
— Якщо на Святий вечір йде сніг, то чекай на врожай яблук, що падатимуть з дерев так само часто, як сніжинки (те саме стосувалося і горіхів).

Зрозуміло, дотримуватись всього цього чи ні, у наш час вирішує кожен для себе сам. Головне, щоб при цьому в серці був мир і близькі люди поряд. Адже не прикмети роблять нас щасливими. Щасливого всім Різдва!