Про прийняття чи не прийняття українського громадянства у Харкові у 1918 році

26.08.2016 /

29 квітня 1918 року у Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів. Саме на ньому верховну владу в країні було передано Павлу Скоропадському, якого там же проголосили гетьманом. Українську народну республіку було перейменовано на Українську державу, Центральна Рада оголошена розпущеною. В Україні встановився режим Гетьманату.

Люди, які жили на уламках колишньої імперії, вільні були приймати українське громадянство або відмовлятися від нього.

Як же було питання з українським громадянством у нашому з вами улюбленому місті в такому далекому 1918 році?

У фондах Державного Архіву Харківської області можна знайти напрочуд цікаві документи.

Почнемо із тих, хто приймати громадянство не побажав.

Як ми знаємо, у 1915—1918 роках у Харкові знайшли притулок численні біженці. Ясна річ, що рано чи пізно до їхніх планів входило повернення до рідних будинків. Через це українське громадянство вони приймати відмовлялися.

Серед них – і жителі Ліфляндської губернії:

Ris.1-2-768x1093

І поляки, які мріяли повернутися на свої землі:

Ris.2-1

Здебільшого все це були офіційні та абсолютно беземоційні заяви. Відмови ж, написані росіянами, не такі формальні й категоричніші.

“Я, агроном Володимир Миколайович Покровський, російський громадянин, справжнім заявляю, що свого російського громадянства міняти не бажаю і підданим Української держави прошу мене не рахувати”.

«Зважаючи на те, що я уродженець Тульської губ. Єфремівського повіту /з міщан/, я на підставі п. 4-го закону про громадянство Української держави, маю честь доповісти ВАМ пан Староста, що я не бажаю бути підданим Української держави». (орфографія та пунктуація автора збережені)

«Все своє свідоме життя я вважав себе росіянином. Російська мова є моєю рідною мовою. Моя думка складалася під впливом російської літератури та російського мистецтва. Зважаючи на все викладене в справжній важкий для моєї батьківщини момент, я не маю сил піти від неї та тому покірніше прошу Вас прийняти мою заяву про відмову від українського підданства і видати мені посвідчення як російському громадянину».

Ris.5-4-768x627

А ось японцю Кім-Чан-Сану (він же носій імені Кінь-Шоо-Зень), який жив у селищі при станції Куп’янськ-Вузловий, Україна так сподобалася, що він вирішив стати її громадянином, і написав прохання:

Заяви мешканців нашого міста про прийняття до українського підданства часто були написані українською мовою.

Вкрай цікаво, що найчастіше в подібних документах замість «підданий України» писалося «тому, що я українець». Цей факт говорить про багато чого.

Ris.8-3

А от Генрієтта-Шарлотта Олександрівна Андерсон, яка прожила все своє життя в нашому місті, мабуть, так любила Харків, що просто «мала честь просити прийняти (її) до числа українських громадян».

Ris.9-4

Вдові полковника Анастасії Олексіївні Боженко свідоцтво про належність її та сина до Української держави було необхідним для «подання до Полтавського Кадетського корпусу».

Ris.10-3

Хай там як, найбільша цінність подібних заяв у тому, що вони написані чесно, нехай навіть часом емоційно. Люди, які їх писали, відверто вказували причину, через яку вони приймають або не бажають прийняти українське громадянство. Ось така ситуація складалася у Харкові більше 100 років тому.