Як сто років тому, і зараз на засобах масової інформації лежить колосальна відповідальність. Адже погодьтеся, треба мати неабияку майстерність, щоб написати про те, що сталося наприкінці червня 1913 року так, як це зробили журналісти харківського видання «Жало»:

Вітерець.

Якби не виручив прохолодний вітерець, то з дому Дмитрієва на Подільському провулку щодня викликали б карету швидкої допомоги.
Внаслідок задушливої смуги, що розповсюджується по двору від місця, званого деякими «вальтер-клозетом», там щодня люди непритомніють. І тільки вітерець допомагає, несучи частину сморіду до сусідів і на вулицю, освіжаючи людей, що задихаються від сморіду.

Звіт поліції був менш витийуватий і сповнений подробиць:

Справді, у дворі дома №13 по Кузнечній вулиці, власник якого – Дмітрієв, знайдені санітарні порушення, за що був складений протокол та він буде притягнутий до відповідальності.

Як випливає з офіційних звітів, 22 червня 1913 року харківськими правоохоронними органами було затримано та доставлено до дільниці №4 повію Варвару Ковтунову, 23 років, у формі гімназистки. При ній був паспорт та квиток про явку до санітарного лікаря. Через те, що панночка працювала легально, її відвезли за місцем проживання в готель «Угорщина». А ось за носіння форми «гімназистки-переростка» було складено протокол, переданий мировому судді. У принципі, ситуація не дуже виходить. Однак завдяки статті, розміщеній в газеті «Південний Край», ми з вами дізнаємося про харківські «гастролі» вельми неординарної особи.

Гімназистка.

З деякого часу на вулицях міста почала з’являтися невідома молода особа, одягнена у сукню вихованки однієї з місцевих жіночих гімназій. Поводилася вона по відношенню до чоловіків настільки зухвало, що це мимоволі впадало в око публіці, що щиро обурюється поведінкою «гімназистки». Іноді цю ж особу помічали напідпитку, що їздить містом на лихачах. Околоточний наглядач Шелешпанов, який чергував учора на Миколаївській площі, помітив «гімназистку» Миколаївської площі, що гуляла, з двома вуличними повіями і, затримавши її, відправив для посвідчення особи в управління пристава 4 уч. м. Харкова. «Гімназистка» виявилася професійною повією Варварою Колтуновою, яка нещодавно приїхала до Харкова з Києва. Вона притягнута до відповідальності за носіння неприсвоєної форми.

На жаль, прекрасна подача матеріалу рятувала не завжди ― у харківській пресі на початку ХХ століття зустрічалося чимало недостовірної інформації під заголовками, що кричали та претендували на якусь «сенсаційність». Певна річ, правоохоронні органи були зобов’язані перевіряти її. У Державному архіві Харківської області можна знайти чимало справ із серії «правда-брехня». Наприклад, документи за 1913—1914 роки дуже цікаві. На окремих білих аркушах акуратно наклеєні вирізки з газет із зазначенням видання, року, номера та числа, а поруч рукописним почерком — пояснення реального стану справ. Завдяки цьому ми з вами зараз можемо дізнатися про те, які ж новини, висловлюючись сучасною мовою, були «фейковими». Хоча варто враховувати, що корупція в ті часи також існувала, і низка ситуацій могла бути просто зам’ятою.

У № 25 за 1913 рік у виданні «Жало» було розміщено матеріал під гучною назвою «Тухле м’ясо».

Чи не дорого (20 к. за фунт) бере м. Лелюк, який торгує на Рибному базарі, за тухле м’ясо з хробаками? Було б дуже корисно, якби м. Лелюк відповів на це запитання через поліцію, а ще краще через санітарного лікаря.

Надворі стояло літо, сонце світило спекотно. Обуренню городян від такої новини, мабуть, не було меж. Прихід поліції не змусив на себе довго чекати. Після огляду зіпсованого товару в лавці у Лелюка, з’ясувалося таке:

В результаті огляду м’яса, що продається в лавці Лелюка на Рибному базарі, зіпсованого або тухлого м’яса виявлено не було, також не надходило і заяв ні від кого про купівлю м’яса, що зіпсувалося, у зазначеній лавці.

Того ж року на вулиці Катеринославській обвалилася стіна будинку. Поліцією було встановлено, що це сталося з вини робітника, а отримані ним при обвалі забиті місця лікарі віднесли до розряду легких. Але не тут було! Газета «Південний край» приголомшила своїх читачів страшною заміткою.

Обвал стіни. Вчора, об 11 год. 30 м. ранку, на Катеринославській вул., на будівництві будинку № 34, під час розбирання старого будинку, обвалився шматок стіни пудів близько ста і впав на ноги чорноробу М. Бочарову. Було викликано «карету швидкої допомоги». При огляді потерпілого в нього виявився перелом лівої великогомілкової кістки та розтягнення кульшового суглоба. Після надання медичної допомоги потерпілого було доставлено до Олександрівської лікарні для подальшого лікування.

Зараз чимало ЗМІ грішать страшними новинами про «бандитське свавілля» та бездіяльність поліції. Та сама ситуація спостерігалася і понад 100 років тому. Один із літніх матеріалів у «Жало» навів дуже похмурі думки з розряду «як страшно жити в цьому місті».

Грабіжники.

Наприкінці Казармівської вулиці, кроків за 20 від воріт, що ведуть на Павлову дачу, є невеликий місток. Електричних ліхтарів тут немає. Користуючись цим, щовечора на містку та біля нього збирається натовп хуліганів-грабіжників, які нападають на тих, хто проходить, б’ють їх, обшукують і оббирають до копійки. Жодного поліцейського нагляду тут немає і близько, і хулігани-грабіжники почуваються як удома. Нічні сторожі залякані ними і перебувають у руках братії хуліганів.

Сторожу ж теж і їсти хочеться, і життя миле!
Але куди дивляться чини 2-ї поліцейської дільниці?

Щоправда, якщо вірити звіту харківського поліцмейстера, що послідував потім, то згадані чини 2-ї поліцейської дільниці дивилися цілком у правильному напрямку. Вказаних у замітці зухвалих грабіжників не існувало в природі, як і не надходило до поліції жодної заяви від нібито численних потерпілих. Лише 8 та 11 березня за хуліганство на Казармівській вулиці було складено протоколи на двох осіб, які були притягнуті до відповідальності в адміністративному порядку.

Популярна газета «Ранок» також відзначилася у серпні 1913 року. Чи не стаття, а прямо детективний роман.

Напади на вартових.

Днями якийсь хуліган ударив цеглою караульного солдата, що стояв на посту у військових казарм наприкінці С.-Московської вулиці.
Камінь потрапив у груди, і вартовий години на дві знепритомнів. Було піднято тривогу. Сусідній з казармами сад був оточений солдатами, але винуватця виявити не вдалося.
Вартовий стверджує, що з саду на паркан забрався якийсь старий, і коли солдат спитав, що йому треба, старий пустив у нього цеглою. Аналогічний випадок стався у Гельферихівських казарм: у вартового був кинутий камінь, який на щастя не зачепив його. Каменем цим у будівлі, де міститься канцелярія полку, вибито вікно. Винуватця також не виявлено.

У ході розслідування поліція встановила таке: дійсно, 10 серпня об 11 годині вечора до 124 піхотного Воронезького полку вартового Григорія Климонова, який охороняв канцелярію, невідомо хто з саду будинку Соколова і Жмудського кинув шматок цегли. Цегла, ударившись об ґрати вікна, відскочила вбік, не зачепивши вартового. У касі, яку стеріг вартовий, грошей не було. Незважаючи на розшуки, зловмисника виявлено не було. Як не було й інших випадків нападу на вартових. І в іншому відомості, вміщені у замітці, не відповідають дійсності.

Тема жорстокого поводження з тваринами хвилювала мешканців нашого міста й сто років тому. Не дивно, що деякі харківські газети на цьому спекулювали. В одному із серпневих номерів  «Жало» розмістило наступну вкрай жалісну статтю.

Катування тварин.

На Валеріанівській вулиці, поряд із Москалевським депо конки, знаходиться склад гасу міського підрядника гасового освітлення пана Барабаша.
При перевезенні до гасу складу на великих платформах незамощеною вулицею, чи не щовечора можна побачити обурливі картини. Знемагаючі коні, обірвавши впряжу, падають серед вулиці… І тут починається жорстоке катування нещасних тварин, яких б’ють по чому попало. І ніколи тут не видно жодного члена суспільства заступництва тваринам.

А про ступінь жорстокості катувань коней можна судити вже хоча б і тому, що, коли днями таку картинку побачив якийсь конюх бельгійської конки, то навіть він зомлів.
Випадок, який, здається, не може вимагати подальших коментарів… Соромно, Барабашко!

Проте в ході розслідування виявилося, що ніхто не непритомнів, а тварин не катували, оскільки власник згаданого гасового складу Барабаш коней зовсім не мав. Вантажі йому доставлялися тваринами, що належали підряднику ломових візників Першину. Який, між іншим, мав славу хорошого господаря і в катуванні коней помічений не був. Оскільки склад Барабаша знаходився по Валеріанівській вулиці в будинку № 93 на відстані 50 сажнів від бруківки і дорога до нього вела по піску, доставка вантажів туди в принципі була мало можлива.

Газета «Південний Край» узагалі примудрилася спробу самогубства списати на спробу вбивства кішки.

Випадкове поранення.

Вчора, близько 11 години вечора, торговець Н. Ф. Гавриков, що живе по Панасовському провулку, перебуваючи у своїй квартирі, почув нявкання кішки з даху будинку. Гавриков, узявши рушницю «Монте-Крісто», відчинив вікно і, висунувшись із нього, почав придивлятися, де кішка, бажаючи її пристрелити. У цей час зведений курок рушниці клацнув від необережного руху ногою і пролунав постріл, яким Гаврикова було безпечно поранено в лоб. Потерпілого відправлено на лікування до Олександрівської лікарні.

А ось вам реальність від харківської поліції.

3 липня ввечері проживаючий в будинку матері № 21 по Панасівському проїзду міщанин Микола Гаврилов, 20 років, торговець Благовіщенського базару, роблячи замах на самогубство, завдав собі рани в лоб з рушниці «Монте-Крісто». Поранення, на думку лікаря, відноситься до розряду легких, причина замаху на самогубство поки не з’ясована. Подальше дізнання проводиться.

Погодьтеся, вкрай прикро, коли людині, яка вирішила з власної волі звести рахунки з життям, намагаються інкримінувати жорстоке поводження з тваринами.

Піднімалася у публікаціях та тема безпеки харківських вулиць. Газета «Південний край» попереджала мешканців нашого міста, наприклад, про «небезпечну вивіску».

На будинку № 1 на розі Нетеченської та Зміївської вулиць, проти Михайлівської церкви, біля самого краю даху встановлена ​​велика вивіска Ольгинського дитячого притулку працелюбства, що міститься в цьому будинку. Вивіска ця прийшла в повну старість і сильно хитається від найменшого подиху вітерця, щохвилини погрожуючи зірватися на голови перехожих. Середина цієї вивіски зовсім виржавіла, і великий шматок її бовтається на всі боки. Потрібно було б, щоб уникнути нещасного випадку, прибрати небезпечну вивіску.

Вивіску так і не прибрали. Адже після огляду поліції виявилося, що вона прикріплена міцно і небезпеки для перехожих не становить. З огляду на те, що зазначена вивіска справді сильно заіржавіла, то про приведення її в належний вигляд було повідомлено правлінню будинку Трудолюбства.

Проте не лише статті про падіння на голову городян залізних вивісок складали журналісти. Адже життя взагалі дуже небезпечна штука, страхи всюди, і зверху може впасти будь-що.

Запитання без відповідей.

Цікаво було б знати, до розряду яких задоволень відносять мешканці будинку № 4 по Рибасівському провулку задоволення навмисне обливати з балкона парафіян помиями?

І якщо до розряду хуліганських насолод, то чи не тому їм подобається така розвага, що заборонений плід солодкий?

Реальна історія виявилася набагато прозаїчнішою. Помиями перехожих ніхто не обливав. Тільки прислуга власників будинку на балконі викручувала ганчірки, за що на неї негайно було складено протокол, переданий світовому судді 8-ї дільниці.

Ну. і як же без боротьби із конкурентами серед ЗМІ нашого міста? Деякі матеріали і до цього дня вражають свій вишуканою «чорнушністю». До чого ж у цьому плані чудова новина у «Жало».

На чужий рахунок.

Сусіди власника будинку під № 13 Сумською вулицею несуть зайві витрати на асенізаторів. Щоночі, починаючи з 12 години, біля цього будинку збирається людин до двохсот газетярів, які стають в черговому порядку в очікуванні отримання №№ газети «Південний Край». Багато людей стоять тут годин до 6-7 ранку. Тим часом у двір під № 13 двірник нікого з них не пропускає, і вони за відомими потребами змушені заходити до сусідніх дворів.

От сиджу я й думаю. Якщо 200 чоловік, та ще з 24.00 до 6.00 ранку… Це ж якийсь щоденний потоп і аромат вранці на Сумській міг би бути. Просто фантастика! Але звіт доблесної поліції, яка мала реагувати на таки публікації, розсіяв усі мої фантазії.

Біля редакції «Південного Краю», що на Сумській вулиці біля будинку № 13, щодня вранці до 6 години збирається близько 60 чоловік газетярів, які отримують газети для рознесення, роздача яких проводиться швидко і рознощики відразу ж розходяться. У двір зазначеного будинку ніхто з них не допускається, але будь-яких неподобств з боку газетярів не помітно і на них скарг з боку сусідніх домовласників не надходило. Спостереження за вказаним місцем встановлено.

Тож, як бачимо, і понад 100 років тому в нашому місті існували проблеми з журналістською етикою та стандартами, а газети так гналися за сенсаціями, що часто публікували чудові небилиці. Однак, як би там не було, правда і вигадка у харківських ЗМІ початку ХХ століття теж наша історія. Місцями дуже весела…