Як ми з вами знаємо, 1 серпня 1914 Німеччина оголосила війну Російської імперії. Ще 14 серпня 1881 року Комітетом міністрів було затверджено «Положення про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою».
При запровадженні становища посиленої охорони генерал-губернатори, губернатори та градоначальники отримували на місцях дуже великі повноваження. Наприклад, право видавати обов’язкові ухвали для запобігання порушенню порядку та безпеки; право накладати стягнення; право забороняти різні народні, громадські та приватні збори тощо.
З початком війни харківські губернатори на підставі статті 26 «Положення надзвичайної охорони» стали видавати свої «особливі постанови», які регламентують та впливають на життя як міста, так і всієї Слобожанщини. Ось деякі з них.
Вже 3 серпня 1914 року читаємо:
Обов’язкові ухвали Харківського губернатора, видані для жителів м. Харкова та Харківської губернії, на підставі 26 ст. “Положення надзвичайної охорони”.
ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ
1) Розпиття міцних напоїв на вулицях, дорогах, площах та інших відкритих місцях, у межах садибної осілості селищ і приміщеннях селянського управління.
2) Поява у громадських місцях, у межах садибної осілості селищ і проїжджих дорогах у стані явного сп’яніння.
3) Зберігання у селищах міцних напоїв у приміщеннях приватних осіб у кількості, що явно перевищує потреби осіб, які населяють ці приміщення.
4) Власникам будинків у межах садибної осілості селищ ставиться в обов’язок не допускати у належних їм приміщеннях недозволеного продажу міцних напоїв і про виробництво такого продажу негайно сповіщати поліцію чи сільську громадську владу.
16 серпня 1914 року від харківського губернатора надійшов такий припис:
У деяких місцевостях Імперії з’явилися ворожі повітроплавні апарати, що пролітають нерідко поза населеними місцями. Звертаюся до населення Харківської губернії з проханням про будь-який випадок появи та особливо спуску авіаторів негайно повідомляти місцеву поліцію та військове начальство, надаючи будь-яке сприяння чинам поліції щодо затримання таких авіаторів та тих апаратів.
А 29 жовтня 1914 року в «Обов’язкових постановах» губернатора вказувалося, зокрема, що:
- Забороняється продавати матеріали для чобіт, придатні для пошиття солдатських чобіт будь-кому, за винятком осіб, які мають на те мій дозвіл.
- Забороняються будь-які збори грошима або речами без особливого на те мого дозволу і не інакше як за квитанційними книжками або гуртками, опечатані тією установою, на користь якої проводиться збір, причому кожен збирач повинен бути забезпечений відповідним посвідченням від того товариства або установи, яким він уповноважений на провадження зборів, і посвідчення це повинен мати завжди при собі при провадженні зборів. Примітка: Правило це не поширюється на збори, які проводяться в храмах з дозволу духовного начальства.
- Особи, установи та товариства, які мають або отримали дозволи на виробництво якогось збору, а також уповноважені ними збирачі не мають права розсилати або розвозити квитки на благодійні спектаклі та інше, і збирати гроші по будинках та квартирах, а також проводити якісь або збори речами або грошима на вулицях та в публічних місцях, за винятком випадків, коли на те буде випитано особливе дозволяння.
4 грудня 1914 року харківський губернатор ухвалив:
1) Забороняється всякого роду надмірне підвищення ціни на предмети необхідних військових потреб.
Винні у порушенні цієї обов’язкової постанови піддаються в адміністративному порядку грошовому штрафу до 3 тисяч рублів або арешту до 3 місяців, або тюремному ув’язненню на 3 місяці.
З 5 лютого 1915 року:
Покладається на кожного власника чоботарні, а також кожного чоботаря, що займається самостійно шиттям чобіт, виготовляти по дві пари чобіт на тиждень, цілком придатних на потреби армії, за ціною, встановленою Інтендантством і визначається в кожному окремому випадку місцевою повітовою реквізиційною комісією.
Далі, з 13 лютого:
Забороняється придбання та затвердження приватними особами від військових нижніх чинів:
а) предметів військового спорядження та озброєння,
б) всякого роду чоловічого взуття,
в) одягу військового крою,
г) партикулярної сукні, теплих речей та білизни, забезпечених таврами казенними, Червоного Хреста та всіх взагалі лазаретів, влаштованих засобами громадської допомоги.
З 14 червня того ж року:
1) Забороняється німецьким, австрійським і турецьким підданим не слов’янського походження, що проживають і тимчасово перебувають у Харкові та повітових містах Харківської губернії:
а) виїжджати без дозволу адміністративного начальства з призначеного їм місця проживання, виходити за межі міста та на лінію залізниці,
б) входити без дозволу начальства у різноманітних фабрики та заводи, й навіть наближатися до таких,
в) розпочинати розмови з військовополоненими, і навіть російськими нижніми чинами.
2) Забороняється вести розмови міжміським, а також міськими та повітовими телефонами німецькою або турецькою мовою.
Продаж і купівля кокаїну без рецептів лікарів або каталогів лікувальних закладів, підписаних лікарями, з 8 серпня 1915 року також суворо заборонялася.
Проте вже 3 липня 1916 року цю заборону у Харкові скасували, і кокаїн можна було купити вільно. Щоб попередити паніку серед населення, з 21 серпня 1915 р. встановлювалися обмеження і по скуповуванню золотої, срібної та мідної монети.
З урахуванням того, що наше місто трохи понад 100 років тому було наповнене біженцями, розпочалися спекуляції на оренді житла. Реакція влади була досить жорсткою. Вже 5 вересня 1915 року харківським губернатором Миколою Васильовичем Протасьєвим у «Обов’язкових постановах» зазначалося таке:
Зважаючи на непомірне підвищення цін на оренду у містах Харківської губернії квартир, я на підставі 26 статті «Положення про надзвичайну охорону» видаю у видах врегулювання цього питання та полегшення найбіднішого населення м. Харкова та Харківської губернії наведені нижче обов’язкові постанови для жителів міста Харкова та Харківської губернії.
Ціни на квартири не повинні перевищувати тих, які були заявлені домовласниками у податні присутності на 1 січня 1915 року.
Ціни на квартири з опаленням від домовласників можуть бути підвищені на 10% проти цін на 1 січня 1915 року.
Так само може бути підвищена на 10% проти цін на 1 січня 1915 року плата за квартири в місті Харкові в таких місцевостях, де немає міської каналізації.
Активні бойові дії вимагали велику кількість зброї. Замовлення, які робило Військове відомство як усередині держави, так і за кордоном, не завжди вчасно задовольняли потреби армії, що зростали. З огляду на це 24 жовтня 1915 року харківською владою, зокрема, пропонувалося населенню:
- Добровільно здати гвинтівки військового зразка. Причому особи, які не мали дозволу на зберігання гвинтівок, за такої добровільної здачі ніякого покарання не зазнавали.
- За кожну добровільно здану і справну одиницю зброї виплачувалося: за російську гвинтівку – 20 руб. і за багнет до неї – 2 руб., За іноземну – 15 руб. і за багнет до неї ― 2 руб.
- Зброя має бути здано згідно з зазначеними вище правилами протягом 10 днів з 1 по 10 листопада.
З 24 жовтня 1915 року повсюдно заборонялося приватним особам та установам без дозволу утримувати поштових голубів. За дозволом слід звернутися до Головного начальника Київського військового округу.
У наш час ціни на житло та харчі зростають постійно та непомірно. На запитання: “З чим це пов’язано?” відповідь завжди одна: «Час зараз такий. Бо ж у нас війна йде». Однак і 100 років тому наше місто було прифронтовим. Як тоді боролися з підвищенням цін?
Вже 15 січня 1916 року було видано нові розпорядження, які оголошували таке:
У видах боротьби з непомірною дорожнечею життя у пережитий нами воєнний час і в розвиток виданих раніше обов’язкових постанов я видаю нині такі постанови:
1) ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ всякого роду надмірне підвищення цін на продовольчі продукти, лікувальні товари, предмети, необхідні для військового відомства, та інші предмети життєвої необхідності, а також забороняються всякого роду дії, спрямовані до такого підвищення цін, як і організацією з цією метою всякого роду страйків торговців та промисловців.
2) Власники гуртових і великих магазинів під час продажу товарів зобов’язані на вимогу покупців видавати щоразу рахунок на придбаний товар без додаткової оплати будь-яких накладних витрат, крім встановленого гербового збору.
З 15 лютого 1916 року всі домогосподарі в сільських місцевостях були зобов’язані негайно повідомляти про кожну новоприбулу особу сільському старості. А останньому ставилося в обов’язок одразу доповідати про це найближчому становому приставу чи уряднику.
До початку Першої світової війни у нашому місті на вулицях часто можна було почути німецьку мову. Проте з 16 квітня 1916 року у мовному плані життя Харкова змінилося до невпізнання.
ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:
1) Вживання німецької, угорської та турецької мов у розмові в урядових і приватних установах, як між собою, так і з особами, що служать у цих місцях, а також на вулиці, магазинах і в будь-якому громадському місці.
2) Виставляння вивісок торгових підприємств німецькою, угорською та турецькою мовами, так само як і різноманітних оголошень і написів такими мовами.
Боролися під час війни у нашому місті та з різними панічними чутками. Найсуворіше було заборонено з кінця грудня 1916:
- Публікація у місцевих періодичних виданнях хибних та перебільшених звісток та чуток, пов’язаних із сучасним політичним та військовим становищем, як усередині імперії, так і за кордоном.
- Оголошення або публічне розповсюдження будь-яких статей або інших повідомлень, що збуджують вороже ставлення до уряду.
- Різного роду вихваляння злочинного діяння, як і поширення чи громадське виставлення творів, чи зображень, вихваляють таке діяння.
Певна річ, що це далеко не всі правила – якщо розміщувати їх у повному обсязі, це перевищить розміри кількох десятків статей. Однак навіть завдяки цим відомостям ми з вами можемо дізнатися, яким було життя в прифронтовому (як і зараз, до речі) рідному та улюбленому Харкові…