Трохи менше року тому була розміщена моя стаття про Максиміліана Гельферіха. В одному з пунктів цитованого документа від 1901 є цікавий момент:
ІІ. Харківському Німецькому Благодійному Товариству, головою якої я був багато років, ― п’ять тисяч рублів для придбання нерухомої власності, але до дозволу урядом такого придбання відсотки з цього капіталу мають йти на потреби суспільства.
Що ж то була за така організація? Хто її створив? Чим займалася? Хто в ній був?
Незважаючи на те, що відомо про неї і досі вкрай мало, під час роботи в Харківському обласному архіві мені вдалося знайти низку унікальних документів, які б дозволили хоча б частково дати відповіді на ці питання.
Все почалося 12 вересня 1884 року: саме того осіннього дня двоє німецьких підданих, Максиміліан Християнович Гельферіх та Вільгельм Андрійович Статс подали прохання харківському губернатору барону Олександру Олександровичу Ікскульу фон Гільденбандту.
На цікавий збіг, Харківський градоначальник того часу виявився німцем. А у 1891—1896 роках був ще й президентом Генеральної євангелічно-лютеранської консисторії.
Так ось, у своєму проханні Гельферіх та Статс вказували, що бажають у нашому місті заснувати благодійне товариство під назвою «Німецьке товариство допомоги у Харкові» і просили губернатора клопотати про його затвердження урядом.
Статут пропонованого товариства у 2 примірниках (російською та німецькою мовами) до самого прохання також додавався.
Вже 22 грудня з МВС до Харкова надійшла відповідь. Рішення влади було позитивним. А 23 лютого 1885 року на загальних зборах у члени правління організації були обрані німецькі піддані: Василь Андрійович Статс, Максиміліан Християнович Гельферіх, Андрій Андрійович Біро, Еміль Емільянович Залле, Август Федорович Грундлер, Федір Бернардович Кох.
Статут суспільства з часом кілька разів змінювався. Ці зміни стосувалися переважно внутрішнього розпорядку самої організації, суть і цілі у своїй залишалися незмінними.
I. Цілі суспільства:
- Суспільство має на меті збереження та розвиток навчально-освітніх інтересів та задоволення благодійних потреб мешканців у районі його діяльності німецьких класів населення шляхом підтримки чинних та створення нових німецьких установ та освітніх та допоміжних закладів, а також за допомогою відкриття відділів товариства.
- Суспільство не має жодних політичних цілей.
ІІ. Організація суспільства.- Членами суспільства можуть бути повнолітні німці, як російського, і іноземного підданства християнського віросповідання, без різниці по стану і статі, охочі служити цілям Товариства.
Від суспільства отримували щомісячні та одноразові допомоги як німецькі, так і не німецькі піддані. Фінансовий капітал складався з пожертв членів товариства, а також з іменних фондів:
- імені князя Бісмарка
- Максиміліана Гельферіх
- Адольфа Дредера
- Фрідріха Шмідта
- Юлія Коха
- Карла Нестеля
- Фрідріха Фішмана
І багатьох інших.
Проте світ не без підлих людей. Ряд німців, які на той час приїжджали до нашого улюбленого міста, зловживали сердечною щедрістю своїх харківських земляків. Наприклад, у звіті за 1910 рік читаємо таке:
Минулого року почастішали випадки, що проїжджі, внаслідок хвороби або безробіття, що нібито потрапили в безвихідь, зверталися не тільки до Товариства, а й до окремих членів його за допомогою. Були навіть випадки, що людей, які отримали від скарбника на вокзалі пільгові квитки на проїзд на батьківщину, викрили у жебрацтві містом. Тому ми повторюємо прохання не давати милостині таким приїжджим, які бояться роботи, спрямовуючи їх до скарбника Товариства.
На початку XX століття у Харкові з’являється Німецьке консульство. Іноземні дипломати цієї країни, які в різні часи були в нашому місті консулами — Шюлер, Фромман, Фейгель — займали чільне становище в Німецькому благодійному товаристві. Бувши його почесними членами чи головами правління, вони, зі свого боку, надавали організації максимальну допомогу.
Консул Німецької імперії у Києві Беккер був почесним членом організації у Харкові, лютеранські пастори Максиміліан Карлович Штендер та Карл Карлович Крамер також входили до правління.
Неподалік німецької кірхи у чудовому ресторані «Циммерман» (зараз це будівля по вулиці Сумська, 11) товариство разом із Німецьким консульством проводили різні заходи: святкування дня народження кайзера чи Різдва. Особливою популярністю у харківських німців користувалися bierabende («пивні вечори»), які проходили щосуботи взимку 1913 р. А кожну другу суботу один із членів товариства читав промову на якусь цікаву тему.
Проте суспільству було потрібне своє приміщення, і кілька років харківські німці збирали гроші на будівництво Німецького будинку. Зберігалися вони на рахунку Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку.
25-річний ювілей організації члени товариства зі своїми друзями та сім’ями урочисто відсвяткували увечері 23 лютого 1910 року у Польському Домі. Багато деталей цієї важливої та знаменної події ми можемо дізнатися зі звітів самого Німецького благодійного товариства.
У вітальній промові голова дав історичний огляд діяльності Товариства та закінчив роздачею дипломів новопризначеним почесним членам. Потім представники інших місцевих німецьких корпорацій, як-то: Німецького Товариства, Гімнастичного Товариства та Товариства Квартетного Співу приносили вітання ювіляру; далі були телеграфні вітання з Одеси, Москви та закордону від корпорацій та колишніх членів. Суспільство німецьких підданих у Москві надіслало адресу у витонченій палітурці.
У другому відділенні оперна співачка пані Більман-Ангерер та віолончеліст пан А. Віс насолоджували слухачів художньо виконаними музичними номерами.
Нарешті й гумор вступив у свої права: пан Трейнфельс привітав гостей у віршах, а пан Ліхтенштейн заспівав куплет на злобу дня, викликавши цим найвеселіший настрій, що протримався і під час вечері, яка була сервірована на нижньому поверсі будівлі, тим часом як у верхньому поверсі молодь веселилася та танцювала до глибокої ночі.
Не були забуті при цьому святкуванні й люди на нашому піклуванні, кожен з 20 постійних пенсіонерів отримав екстрений дар у 2 і 5 рублів, дивлячись за ступенем їхньої потреби.
Про чисельність Товариства можна судити за такими даними:
1910 — 108,
1912 — 122,
1913 — 149 членів.
Все це здебільшого була еліта німецької громади Харкова та губернії. Адже у списках членів товариства ми знаходимо сімейства: Більд, Дарре, Дредер, Гельферіх, Гіршман, Клеккер, Кох, Кеніг, Мельгозе, Пільстрем, Яффе, фон Раупах, фон Унгерн-Штернберг.
Ім’я Миколи Федоровича фон Дітмара у списках членів цієї організації, на жаль, не виявлено. Хоча, на мій погляд, це й не дивно: його позиція щодо національних питань — «Я живу в Росії і знаю лише російський народ» — озвучена в статті раніше.
Зате там можна знайти більш гучне та відоме багатьом жителям нашого міста прізвище. Виявляється, відомий засновник кондитерської компанії та торгової марки “Жорж Борман” Григорій Миколайович Борман був патріотом свого народу. Аж до 1914 року він перебував у Харкові членом Німецького благодійного товариства, ходив на його збори та заходи, сплачував членські внески.
У роки Першої світової війни у зв’язку зі зростанням германофобії організація, в якій активно використовувалася німецька мова, була закрита. По-різному склалося життя членів Товариства.
Володимир Ернестович Мельгозе, який народився в Харкові, у віці 35 років був висланий в Уфимську губернію. За законом, німецькі та австрійські піддані чоловічої статі від 18 до 45 років, що жили у нашому місті, підлягали арешту та висилці, оскільки формально вважалися військовополоненими.
Такою була доля і в інших членів суспільства, які не мали підданства Російської імперії.
Активний учасник життя суспільства та німецької громади Карл Клеккер перейменував свій ресторан на російський лад. Тепер “Циммерман” став називатися “Ведмідь”.
Відомий нам німець Жорж Борман особливо не постраждав: у жовтні 1915 він подав прохання харківському губернатору з проханням видати йому документи про те, що він є російським підданим.
У ті ж роки він отримує замовлення від уряду і постачає свої кондитерські вироби не кудись, а в армію. Їм випускалася і серія шоколаду «Військове життя», де на етикетці кожної плитки розміщувалася невелика чорно-біла фотографія із військовим епізодом. Вважалося, що таке пакування підіймає бойовий дух і впевненість у перемозі як на фронті, так і в тилу.
Німецькому Дому, давній мрії харківських німців, на який вони роками збирали гроші, також не судилося втілитись у життя.
Ось така невелика історія про, мабуть, одну з найяскравіших національних організацій нашого улюбленого міста кінця XIX — початку XX століття, яка проіснувала майже 29 років…