У наш час у Харківських ЗМІ часто з’являється інформація про різні епідемії (грипу, кору, вітрянки). У ХІХ столітті епідемії тут теж вирували. Однією з найстрашніших для мешканців нашого міста була холера.
Фелікс Йосипович фон-Рейнгардт у своїх мемуарах описує епідемію холери у Харкові у 1830 році. Пише про епідемії Філарет Гумілевський у своїй праці «Історико-статистичний опис Харківської єпархії, 1850—1857». Наприкінці 1865 року на наших землях вибухнула чергова епідемія. У Харківській губернії холера з’явилася у Старобільську. Імовірно, занесли її туди з Таганрога, оскільки між цими містами велася жвава торгівля. Однак підтвердити припущення не змогли. У період епідемії в Старобільську з 13 по 30 листопада захворіла 31 людина, 12 одужали, а 19 померли. Через місяць спалахи холери зафіксували вже у Зміївському повіті, у селах Борове та Тернове А з 23 грудня епідемія розпочалася у Харкові. Перший випадок захворювання було зафіксовано у Занетеченській частині нашого міста. Надалі саме там холера переважно і лютувала. Число хворих у цьому районі досягло 127 осіб, тоді як в інших районах міста загальна кількість хворих була близько 77. І саме в Занетеченській частині частіше, ніж в інших місцях, хвороба закінчувалася летально. Причину цього медики того часу пояснювали так:
Ріки Харків та Лопань мілководні; вода в них, на місці, званому Нетеччю, наповнена безліччю органічних продуктів, що утворюються від стоку різних міських нечистот, які, зазнаючи гниття, поширюють сильний сморід. Тому повітря тут завжди більш-менш зіпсоване, чому багато сприяє болотистий і топкий ґрунт місцевості, що утворився впродовж заселення його, через засипання гноєм і землею боліт, які й тепер ще знаходяться в багатьох місцях у вигляді топких місць і озер з порослими на них очеретом. У цій частині виявляється особливо відчутний недолік у гарній воді, яка доставляється зазвичай з інших колодязів, влаштованих у 2-й та 3-й частинах м. Харкова; за віддаленістю їх, бідний клас жителів Занетечинської частини має користуватися водою поганої якості, запасаючись нею з річок або з малорічних за якістю води колодязів. Такі погані умови цієї місцевості вельми сприяють розвитку епідемічних хвороб і посилюють їх несприятливий результат. І справді, за зібраними в харківському лікарському відділенні губернського правління відомостями, ця частина міста здавна відрізнялася походженням лихоманок, тифозних гарячок, а під час холери колишніх років переважним розвитком саме цієї хвороби.
Всього ж за час холерної епідемії у Харкові з 23 грудня 1865 року по 1 березня 1866 року захворіло 252 мешканці, з них одужали 111, а померли 141. У холерному відділенні міської лікарні проходили лікування лише 118 хворих, з яких 69 осіб померли. Така висока смертність у медичному закладі пояснювалася тим, що в лікарню хворих доставили не відразу, а тоді коли хвороба розвинулася сильною мірою. Пік епідемії у нашому місті припав на період із 15 по 22 січня. За цей час на холеру захворіло близько 80 осіб, 53 ― зі смертельними наслідками. Із закінченням ярмарку 22 січня та зміною погоди епідемія почала слабшати, а до 1 березня зовсім припинилася.
Причини холери у Харкові взимку 1865—1866 років пояснили так:
1) Немає даних, що епідемія могла виникнути через занесення хвороби з інших місць. Хоча також не можна заперечувати, що поява холери у Харкові не була пов’язана із загальною епідемією, яка виникла незадовго у Таганрозі та Ростові.
2) Умовами, що сприяли розвитку холери у нашому місті, можна вважати:
— збіг народу під час ярмарку;
— несприятливий для здоров’я вплив тривалої погоди, не властивої зимовому часу;
— невигідний гігієнічний стан місцевості Занетеченської частини міста.
3) На захворювання холерою вплинули:
— скупчення людей у тісних приміщеннях (наприклад, в корчмах і заїжджих дворах);
— вогкість приміщень, погана якість повітря в них, брак чистоти. А також інші антисанітарні умови;
— бідність хворих.
Наступна, куди страшніша епідемія холери почалася в Харкові та губернії за кілька місяців. лютувала вона на наших землях з початку літа по 1 листопада. Хронологічно це було так: 23 червня – початок епідемії у Харкові, 28 червня – перші хворі з’являються вже в Сумах. Потім 2-го липня – в Ізюмському повіті, 8-го – в Богодухівському, 10-го – в Лебединському, 14-го – в Зміївському, 18-го – в Богодухові, 19-го – в Лебедині, 2 Старобільську, 1-го серпня – у Валківському повіті, 8-го серпня – у Старобільському, 10-го серпня – у Харківському, а 12-го вересня – у Вовчанському повіті. Таким чином, літня епідемія холери прокотилася всією територією губернії.
У документах читаємо наступне:
Перший випадок холери з’явився у Харкові 23 червня; захворілий був візник, Іван Булатніков, який прибув напередодні з Катеринослава, де тоді вже була холера. Дорогою він захворів на легкий пронос і після приїзду до Харкова зупинився на заїжджому дворі Єфремова (1-ї частини в Московській вулиці). Через кілька годин у нього до проносу приєдналося сильне блювання, 23-го числа виявилися всі безперечні ознаки захворювання на холеру, і майже вже при настанні алгідного періоду він був відправлений до міської лікарні, де й одужав 28 червня. Цього ж самого дня, тобто 23 червня, на тому ж заїжджому дворі зупинився приїжджий із Таганрога, візник Михайло Чаусов, надвечір відчув себе погано, вночі у нього були пронос і блювота, на другий день (тобто 24-го червня) він був відвезений до міської лікарні, де й помер 26-го числа того ж місяця. Отже, перші 2 випадки захворювання на холеру були, власне кажучи, не в Харкові, поза ним, бо й той і інший візник приїхали з таких місцевостей, де вже була на той час холера, а по-друге, самі вони ще до свого приїзду, по дорозі, страждали на розлад кишкового каналу, але тільки порівняно слабкою мірою. Чудова ще й та обставина, що вони зупинилися на тому самому заїжджому дворі та, мабуть, досить заразили його, бо через кілька днів на тому самому заїжджому дворі захворів візник Яків Ремізов, що прибув з міста Обояні, який вночі відвезений був у лікарню та 9-го липня помер.
Потім хворобою заразилася лікарняна прислуга, а також інші пацієнти лікарні. З 10-го липня холера помалу стала поширюватися між жителями 1-ї та 2-ї частин міста. А з 1 серпня з’явилася і в 3-й частині Харкова.
Загалом під час літньої епідемії у нашому місті захворіло близько 336 осіб, більшість – малозабезпечені жителі. Представники середнього та вищого класу в Харкові (дворяни, духовенство та купці) заражалися холерою значно рідше. До особливостей холерної епідемії літа 1866 слід віднести той факт, що вона відрізнялася вкрай швидким ходом розвитку хвороби. Тобто смерть наставала здебільшого на перший або другий день захворювання. Частками та вулицями Харкова епідемія розподілялася дифузно, захоплювала великі простори, безліч вулиць. Наприклад, багато хворих було серед мешканців вулиць Московської та Рибної.
З початку липня холера почала з’являтися на околицях міста. У селі Основа захворіло 13 людей, а у слободі Іванівка ― 18.
Проте, хоча епідемія лютувала біля практично всієї губернії, смертність скрізь була різною. Найменше постраждали від епідемії Валки. У Вовчанському повіті вказують лише на одну смерть.
У Харківському повіті (без урахування міста) від холери померло 73 особи. У Богодухові та повіті захворіла 331 людина, з яких 104 померли. У трьох інших повітах смертність була приблизно однаковою. У Зміївському померло 348 осіб, в Ізюмському – 333, Старобільському – 376. У Лебедині та повіті ситуація була однією з найважчих: близько 1250 хворих і 593 померлих. Не краще було й у Сумському повіті, відповідно 1050 та 411 хворих та померлих. Як бачимо, літня епідемія холери в 1866 найбільше торкнулася північно-західну і південну частину нашого краю.
Сильно страждали люди у 1867—1868 роках та від кору. Причому настільки, що у низці повітів захворювання досягло рівня епідемії. Наприклад, у Богодухівському повіті у березні-квітні кір лютував у Шарівці, Краснокутську та Полковій Микитівці. Захворіло 125 людей, 8 померли. У Буймерівській волості Лебединського повіту з лютого по квітень 1868 року кількість хворих склала 310 осіб, а померлих 61. У Вовчанському повіті епідемія кору з 1865 по 1868 майже не припинялася, з’являючись то в одному, то в іншому місці, іноді з жорстокою силою.
Писали про неї таке:
У 1868 році кір поширилась між дітьми в селах Графському, Ільшені, Ново-Іванівці та Верхньому Салтові; хворих було до 452 осіб, або 130 на 1000 жителів і померлих 134, або 38%, тобто від однієї цієї епідемії померло більше, ніж скільки вмирає взагалі, наприклад, у Полтавській губернії або майже стільки, скільки померло у 1869 році взагалі у Харківській губернії (тобто стосовно 1000 мешк.). На 100 хворих припадало 30 померлих.
У Зміївському повіті було не краще – там епідемія кору з невеликими перервами тривала з 1866 по 1868 роки. Захворіли переважно діти віком від 5 до 8 років.
Як і у випадках з холерою, причиною епідемії кору вважали бідність населення та «погані гігієнічні умови».