Лютий-березень 2018 року розкрив багато проблем, пов’язаних із благоустроєм нашого міста. Проте хочу сказати, ситуація це не нова.

Коли читаєш матеріали з історії міста XVIII-XIX століття, складається враження, що це просто давня традиція харківська і так було завжди. У далекому 1887 році, в епоху, коли ще не було зоопарків та лавок, у літературному додатку до «Харківського календаря» було опубліковано вкрай цікавий нарис під назвою «Сторінка з історії благоустрою міста Харкова (1760—1765)».

У вступі автори писали таке:

Місто Харків не має поки своєї історії, ні спільної, ні приватної, деякі надруковані матеріали та окремі нотатки не заслуговують на це ім’я. Тому не можна не поставитися зі співчуттям до підприємства тутешньої міської думи, яка, не дочекавшись історії, дійшла рішення, років зо два тому, роздобути призначення грошової премії за найкращий твір з історії міського самоврядування. Але ми побоюємося, що місто і цим шляхом таки не отримає бажаного. Міська дума надто низько цінує вчену працю, вважаючи, що премія в 500 рублів може бути достатньою винагородою за багато місяців копіткої архівної праці, що потрібна для виконання подібної роботи, що передбачає, крім того, спеціальну теоретичну, історико-юридичну підготовку.

Як ми з вами бачимо, понад 100 років ситуація зовсім не змінилася. Історії цілісної у Харкова досі немає, а «міська дума», як і раніше, дуже низько цінує наукову працю. Укладачі літературного додатка, не маючи надії побачити незабаром повну історію нашого міста, звернули свій погляд на вкрай цікавий документ 60-х рр. XVIII століття і опублікували його.

Мотивували вони це тим, що цей момент для Харкова був перехідним та критичним. З одного боку, саме на той час можна віднести перші систематичні спроби благоустрою міста, а з іншого боку, Харків втрачав своє старе військове значення і набував нового — торгового та адміністративного.

Саме тоді старі козачі звичаї стали змішуватися із узаконенням центральної влади. Обов’язки з благоустрою міста у той період лежали на городничому та містовому отамані, які підкорялися полковій канцелярії. Сама ж полкова канцелярія разом із полковою старшиною перебувала у безпосередньому підпорядкуванні командуючому слобідськими полками, а потім – начальнику української дивізії. Який, власне, і був головним керуючим краєм. У 1758-1762 роки цю посаду обіймав генерал-поручик Петро Іванович Стрешнєв. Через свою посаду йому довелося переїхати і жити у нашому з вами улюбленому місті.

Зважаючи на все, Харків його неприємно вразив. Можливо, саме тому Стрешнєву належить одна з перших ініціатив щодо благоустрою міста, яку він виклав у своєму великому ордері, поданому до Харківської полкової канцелярії 30 березня 1760 року. Цей важливий документ був повністю опублікований 1887 року. На самому початку Стрешнєв пише про те, що їм вбачено:

у вулицях, провулках, ринках і рядах є велика нечистота і місця, що підлягають проходу, надзвичайно загноєні, понад те, перед дворами і на площах валяються мертві собаки і коти та інше падаль; отже, за нинішнього весняного, а тим паче літнього і спекотнього часу це не тільки шкідливо для повітря, а й тому жорстоких хвороб людям побоюватися слід…

Далі Петро Іванович звертає велику увагу на відсутність у нашому місті заходів пожежної безпеки, з сумом констатуючи: «Про допомогу до згасання вогню наказів немає». Тому начальник Української дивізії наказував Харківській полковій канцелярії:

1) У поліцейські установи визначити добропорядну і надійну людину, яка стежитиме «про те, щоб у вулицях, провулках, рядах, ринках, площах і дворах була усяка чистота, і щоб аж ніяк собак та іншого падалища валяючого не було, але за містом у пристойні на те місця це кидали, гній також вивозили, а не перед брамою та інших місцях між житлом залишали».

Господарів, перед чиїм двором чи поблизу виявлені нечистоти, належало штрафувати.

2) Для боротьби з пожежами Стрешнєв пропонував чимало дієвих заходів. Наприклад, тримати у дворах бочки з водою та мати під рукою необхідні інструменти (відра, сокири). За невчасне гасіння пожеж також накладалися штрафи. Це й не дивно, адже пожежної команди у нашому місті на той час не було. Отримавши ордер від Стрешнєва, полкова канцелярія передала його на виконання сотникам. І ось тут почалося найцікавіше. Харківські сотники різко, висловлюючись сучасною мовою, «пішли на лікарняний». Потім стали стверджувати, що їхні безпосередні обов’язки не дозволяють брати участь у благоустрої міста. Зрештою, полкова канцелярія втомилася від нескінченних відмовок і усунула сотників від виконання обов’язків з міського благоустрою.

А Петро Іванович усе слав у полкову канцелярію нові ордери та підтвердження. Спроба доручити виконання розпоряджень Стрешнєва городничому Федору Пантелеймонову також не мала успіху. Городничому Харкова, котрий стежив за станом міських укріплень, було дуже складно зрозуміти, який саме порядок має бути на міських вулицях. Переконавшись, що від сотників та городничого чекати нічого хорошого не варто, керівництво вирішило створити спеціальний орган, до обов’язків якого входив би благоустрій Харкова. Але відразу постало питання з кадрами. Представники полкової старшини знову дружно почали займатися саботажем. Відставний сотник Афанасьєв примудрився навести безліч аргументів для відмови. Полковий хорунжий Квітка виявився раптом «хворий». Тільки у підпрапорного Костича до призначення його до канцелярії з питань благоустрою міста протестів жодних не виявилося.

Але й жителі Харкова, без сприяння яких вкрай важко було обійтися, також не дуже палко бажали облаштовувати місто. Через сотене та інше начальство їм було роз’яснено нові правила щодо порядку та чистоти вулиць, а також розміри штрафів за невиконання наказів. Це нічого не змінило. Після чого з харківців було обрано десятські, п’ятдесятські та сотники. Саме вони мали спостерігати за чистотою на вулицях і відповідати за гасіння пожеж. Проте свої обов’язки вони належно все одно не виконували. І якщо очищення міста від нечистот, нехай і насилу, але хоч якось просувалося, то на гасіння пожеж жоден з обраних не з’явився.

У 1763 році вже знайомий нам городничий Пантелеймонов вийшов у відставку. Білозорів, який зайняв його місце, отримав від полкової канцелярії детальні інструкції з обов’язків, пов’язаних з благоустроєм Харкова. З восьми пунктів цілих п’ять було присвячено заходам пожежної безпеки. Сумарно городничий Білозеров мав стежити за чистотою, здійснювати пожежний та поліцейський нагляд. Проте фінансові засоби для гасіння пожеж, які були у розпорядженні харківського городничого, як і раніше, були вкрай незначними. А сама міська пожежна частина лише зароджувалася (її подальша історія дуже цікава).

Питання поліпшення санітарних норм і в середині XIX століття було в нашому місті, як і раніше, актуальне.

Проблема «безпеки від злодійських людей» зовсім не входила на той час у сферу питань благоустрою Харкова. Найчастіше жителі самі оборонялися від злочинців, як уміли. Однак для міста, що росло та розвивалось, в яке прибувало чимало торговців, цього було явно недостатньо. Для боротьби з бандитизмом керівництвом міста на той час вживалися превентивні заходи. Наприклад, затримували всіх, хто йшов у темряві без ліхтаря чи п’яних, а також не випускали солдатів на вулицю після заходу сонця.

Звісно, за відсутності органів правопорядку у 1763-64 роках жителі Харкова часто скаржилися на нічний розбій та крадіжки. Виконання функції поліції на той час було покладено на військові підрозділи, розквартовані в нашому місті. 1764 року безпеку мешканців міста забезпечували солдати Борисоглібського драгунського полку.

А 18 січня 1765 року указом Катерини II було засновано Слобідсько-Українську губернію.
Маніфестом від 26 липня 1765 року військову адміністрацію слобідських полків було ліквідовано. Звичайно, всі ці зміни відбилися і на міському управлінні. Знищення козацьких автономій підносилося як благо і цивілізаційний прорив.

У тому ж 1887 році в № 42 архітектурного журналу «Зодчий» було опубліковано замітку, присвячену благоустрою нашого міста. Завдяки їй ми з вами можемо дізнатися про реальні умови життя в той час – що характерно, вони не сильно відрізнялися від тих, про які писалося в «Сторінці з історії благоустрою міста Харкова (1760—1765)».

Як це не дивно, але автор починає свою статтю зі слів:

Будівельна діяльність міста Харкова та зовнішній його благоустрій висловлюють всі ознаки, що місто переживає період перехідного стану, коли зі збільшенням зростання населення та матеріальних засобів міста, населення перестає задовольнятися одним захистом від стихійних сил і починає звертати увагу на те, щоб житло мало благородну зовнішність і було обставлено з відомим комфортом.

Скільки було таких «перехідних періодів» в історії Харкова, мені невідомо. Проте, чує моє серце, що і через 100 років якийсь дослідник минулого нашого міста напише таке і про наш час. Далі йде досить детальний опис архітектурної привабливості міста та ряду його будівель. Але, говорячи про благоустрій Харкова, автор сумно зауважує, що щодо цього належить зробити ще дуже багато. Особливу увагу приділено двом і до сьогодні актуальним питанням: благоустрою вулиць, водопостачанню та озелененню.

Вулиці та площі висвітлюються газом, мають тротуари та бруківку, хоч і незавидну. Вулиці здебільшого вимощені лише посередині на просторі однієї третини їх ширини, так що між смугою бруківки та тротуарами залишається оголений грунт; внаслідок того влітку в місті неймовірний пил, про який важко собі скласти поняття тому, хто не бачив його на власні очі.

У ті часи наше місто постійно терпіло нестачу у воді, бо міські річки влітку пересихали і перетворювалися на калюжі. Розповідаючи про проблеми, пов’язані з водопроводом, автор нарису вказує, що жителі нашого міста «ждуть не дочекаються», коли його проведуть.

Трохи докладніше я хотів би зупинитися на озелененні. Виявляється, більше 100 років тому на цю проблему дивилися зовсім інакше і, напевно, були б просто шоковані, дізнавшись, що відбувається зараз.

З влаштуванням водопроводів, ймовірно, з’явиться в місті і більше зелені; брак коштів  для зрошення насаджень ― одна з головних причин, чому Харків такий бідний щодо цього. Тим часом, розведення скверів було б далеко не зайвим у місті зі стотисячним населенням, яке вже користується різними благами у вигляді театрів (їх два; оперний і драматичний), клубів тощо, і не знає, однак, куди сховатися від задухи і нестерпного пилу в спекотні літні дні. Місто розкинуто на досить широкому горбистому просторі, і з деяких піднесених пунктів представляє вельми мальовничий краєвид; для повної краси бракує тільки садів…

Безумовно, ці два нариси дають лише украй поверхове розуміння проблем, пов’язаних з історією благоустрою нашого улюбленого міста. Хоча низка з них і досі актуальна. Повна та вкрай цікава інформація про санітарний стан, водогін, мостові та інші комунальні проблеми міститься в документах міської думи, що зберігаються в Харківському обласному архіві.

Так що продовження обов’язково далі буде, все найцікавіше тільки починається! Адже минуле нашого міста таїть у собі ще чимало загадок та дивовижних історій.