Як відомо, одна особливість туристичної Одеси — історія її дуже колоритного злочинного світу. Про пригоди знаменитих одеських бандитів створено чимало літературних творів. Легендарні одеські аферисти Сонька Золота Ручка, Ведмедик Япончик та інші стали героями низки популярних телевізійних серіалів. Природно, завдяки численним екскурсоводам усі охочі можуть прогулятися кримінальними місцями «Одеси-мами» та дізнатися чимало цікавого. Різні (у тому числі й костюмовані) тури з назвами «Бандитська Одеса», «Кримінальна Одеса», «Легенди кримінального світу» та подібні користуються регулярним попитом у туристів. Та й у «Народного музею міліції», і «Музею контрабанди» відвідувачів дуже багато. Львів та Київ також у цьому плані не відстають від Південної Пальміри. Всі ці міста змогли створити зі свого злочинного минулого не просто добрий туристичний продукт, а те, що затребуване та викликає інтерес як у місцевих жителів, так і гостей.

Наше ж з вами улюблене місто в цьому плані стоїть осторонь. Начебто не було в ньому зовсім у 19-20 століттях ні аферистів, ні резонансних злочинів, ні легендарних правоохоронців. Така ситуація зовсім не дивна. У Харкові тільки останнім часом почали розуміти, що місто має величезний туристичний потенціал і що його потрібно розвивати. Щоправда, часом автори статей із гучними заголовками на кшталт «Витівки Соньки Золотої ручки в Харкові» не спроможні вказати навіть рік перебування в нашому місті легендарної аферистки, не кажучи вже на посиланнях на архівні справи. Але ж у реальному минулому кримінального світу Харкова було чимало цікавого.

Напевно, багатьом у нашому місті знайома старовинна будівля, розташована на розі нинішнього Плетнівського провулка та Павлівської площі. Однак мало хто знає, що це не просто старовинний будинок, а місце, що має пряме відношення до того, що можна назвати «пограбуванням століття».

Вранці 28 грудня 1916 року практично всі основні імперські газети облетіла новина – невідомими пограбовано Харківський банк Товариства взаємного кредиту прикажчиків. Вкрали настільки багато, що в історії тодішньої Російської імперії подібних прецедентів не було. Це зрозуміло. Адже викрадено на ті часи нечувану суму — 2 500 000 рублів цінних паперів.

Зловмисники діяли вкрай зухвало. На Різдвяні свята (з 24 по 28 грудня) ними було влаштовано підкоп із двору сусіднього з банком будинку. Цей час було обрано невипадково, оскільки офіційні установи Харкова у цей період не працювали. Пробивши подвійну кам’яну стіну будівлі товщиною майже півтора метра, грабіжники розпилили і розпаяли сталеві вогнетривкі шафи і винесли цінні папери.

Цього ж дня заступник начальника харківського розшукового відділення Лапсін відправив до Санкт-Петербурга з Харкова шифровану телеграму. У 11 ранку начальник кримінального розшуку Аркадій Францович Кошко отримав її та прочитав повідомлення про саму крадіжку та про те, що одного зі службовців банку, запідозреного у співучасті у злочині, затримано та тимчасово заарештовано. Новина про харківське пограбування потрапила в одній із ранкових газет на очі самому імператору, який особисто висловив міністру внутрішніх справ бажання бачити цей злочин розкритим у максимально короткі терміни. А вже о 16:00 директор Департаменту поліції Олексій Тихонович Васильєв (той самий, що розслідував вбивство Григорія Распутіна) повідомив Кошку, що міністр доручив ведення цієї справи йому.

Однак виїхати Аркадію Францевичу до нашого міста того ж дня не вдалося, бо харківський кур’єрський потяг уже поїхав. Кошко витратив решту дня на приготування до поїздки. З більш ніж двомільйонної бази фотографій з дактилоскопічними відбитками та відмітками злочинців та підозрілих осіб, яка перебувала у департаменті, він узяв із собою до Харкова 20 знімків особливо спритних та зухвалих «варшавських» злодіїв. Саме вони, на думку Кошка, скоїли харківське пограбування. У своїх мемуарах легендарний детектив розповідає нам на цю тему таке:

Ця зухвала крадіжка турбувала мене в усіх відношеннях: не кажучи вже про винятково велику суму викраденого, яка звернула на себе увагу імператора, але й обставини справи не давали впевненості в успіху моїх розшуків. Справа в тому, що злодії скористалися різдвяними святами, тобто двома днями, протягом яких банк був закритий, а отже, з моменту вчинення і до моменту виявлення злочину пройшло 48 годин. За цей проміжок часу злодії могли ґрунтовно замістити сліди, а то й втекти за кордон. Загальна картина злочину змушувала думати, що в цьому випадку орудували так звані «варшавські» злодії. Ця порода злодіїв була зовсім незвичайна і різко відрізнялася від наших, великоросійських. Типи «варшавських» злодіїв переважно такі: це люди, завжди чудово одягнені, які ведуть широкий спосіб життя, визнають лише першокласні готелі та ресторани. Йдучи на крадіжку, вони не розмінюються на дрібниці, тобто своїм об’єктом вибирають завжди лише значні цінності. Підготовка наміченого підприємства їм коштує великих грошей: широко практикується підкуп, в роботу пускаються найдосконаліші та найдорожчі інструменти, які й кидаються одразу, на місці скоєння злочину.

Вони наполегливі та терплячі. Завжди добре озброєні. Будучи спіймані, не заперечують своєї провини та спокійно розповідають усе до кінця, але не видають, наскільки можна, спільників.

З собою в наше місто Кошко взяв уродженця Польщі, вкрай здібного агента Ліндера. Прибувши до Харкова ввечері 31 грудня, Аркадій Францович одразу викликає до себе вже знайомого нам заступника начальника розшукового відділення Лапсіна. Той повідомляє нові подробиці, зокрема, на підставі чого було заарештовано банківського службовця. Виявилося що:

1. Підкоп під сталеву кімнату вівся з дров’яного сарайчика в сусідньому з банком дворі. А сарайчик належав саме квартирі, яку займали банківські службовці.
2. Цей працівник мав вкрай погану репутацію.
3. У момент скоєння крадіжки його не виявилося у місті, оскільки він поїхав із дружиною на два святкові дні кудись за місто.

Однак, незважаючи на таке залізне алібі, на думку поліції, службовець був причетний до пограбування. Підкоп вівся не менше двох тижнів і, оскільки рили біля стіни квартири, то шум від лопат і кирок чиновник не чути просто не міг. Першого січня Кошко особисто оглянув місце злочину. Що він там побачив?

Сталева ж кімната банку являла дуже цікаве видовище: дві сталеві шафи зі стінками, завтовшки ледь не в чверть аршина, були понівечені і немов продірявлені гарматними снарядами. По всій кімнаті валялися якісь вдосконалені прилади для злому. Тут були і електричні пили, і балони з газом, і банки з кислотами, і якісь хитромудрі свердла та акумулятори, і батареї, словом, залишені злодійські пристрої були вартістю у кілька тисяч рублів.

Потім Аркадій  Францевич особисто допитав затриманого, який виявився ще й «затятим поляком». Певна річ, окрім заперечення своєї провини та обурень на тему незаконного арешту, Кошко більше нічого не почув. З урахуванням того, що підготовка до пограбування зайняла у злочинців чимало часу, слідчий, взявши привезені з собою 20 фотографій варшавських злодіїв та картку заарештованого чиновника, у супроводі Ліндера та місцевих агентів почав об’їжджати всі харківські готелі.

Успіх не змусив на себе довго чекати. Шість професійних злодіїв (зокрема Станіслав Квятковський, Здіслав Горошка, Ян Сандаєвський) були упізнані. Хоч і жили вони в різних готелях близько місяця, виїхали всі в один день, а саме 26 грудня. Також у справі з’явилася нова зачіпка. Лакей готелю, в якому проживали Квятковський та Горошка, впізнав заарештованого банківського чиновника. Кошко згадує:

Лакей цей, спритний хлопець, не тільки відразу ж впізнав обох злодіїв і чиновника, але зі смішком розповів про ті перипетії, непрямим учасником яких він був за час проживання цих панів у його готелі. За його словами, до Горошка, а особливо до Квятковського, часто заходив заарештований чиновник, і більше того: Квятковський був, мабуть, у любовному зв’язку з дружиною чиновника, який нічого не підозрював. Ця жінка не раз відвідувала у готелі Квятковського, і нерідко йому, лакею, доводилося відносити записочки то від нього до неї, то назад. З цих таємних записок цікавий лакей і переконався, на своє задоволення, в їх зв’язку. Цей перший день Нового року здавався мені не втраченим даремно, і я заснув спокійно.

Також вдалося дізнатися нові подробиці про минуле заарештованого. Виявилося, до приїзду в наше місто він служив у Гельсингфорсі, у відділенні Ліонського кредиту, звідки був звільнений за підозрою в співучасті в замаху на крадіжку в цьому банку, що готувалась. Проте підозрюваний банківський службовець продовжував заперечувати свою участь у пограбуванні. Певна річ, легендарний детектив знайшов спосіб його розговорити.

За його наказом агент Ліндер, назвавшись другом Квятковського, мав зайти до невірної дружини з привітом від коханого. Як доказ у нього було фото Квятковського з підробленим у поліції дружнім написом польською мовою, розміщеною на звороті. Основною метою даного візиту було отримання від зазначеної дами будь-якого листа чи записки, адресованої Квятковському. Ліндер блискуче впорався із завданням. Незважаючи на те, що спочатку його зустріли з підозрою, надалі невірна дружина повністю довірилася йому. Ідучи, на прощання він спитав недбало господиню:

«Можливо, пані бажає написати щось Стасю, то я охоче готовий передати йому вашу записку». У відповідь пані зраділа нагоді і відразу написала коханому ніжне послання, уклавши його фразою: «…Як шкода, коханий Стасю, що тебе немає зі мною зараз, коли мій чоловік у в’язниці!»

Дивно, але саме завдяки цій фразі наймасштабніше пограбування за всю історію Російської імперії, що відбулося у Харкові, було розкрито. Після звіту Ліндера Кошко викликав на допит заарештованого чиновника, який, як і раніше, продовжував заперечувати свою участь у пограбуванні. Знайомство з паном Квятковським також заперечувалося.

― Ніякого Квятковського я не знаю!
― І ваша дружина не знає пана Квятковського?
― Зрозуміло, ні! Хто такий Квятковський?
― Коханець вашої дружини!
― Ну, знаєте, цей номер не пройде! Дружина моя свята жінка, і в подружню вірність її я вірю як у те, що дихаю!

Після подальших дебатів Кошко простяг чиновнику отриманий раніше від Ліндера конверт із посланням. Прочитавши текст, заарештований, який чудово знав почерк своєї «святої» дружини, прийшов у повний сказ.

Під час читання обличчя його все багряніло і багряніло, руки почали тремтіти, дихання ставало уривчастим. Нарешті, закінчивши читання, він люто зім’яв папір, метнув шалений погляд і, ляснувши кулаком по столу, вигукнув:
― Пся крев! Ну, гаразд, пане Станіславе, не скоро завітаєш ти сюди! А якщо й завітаєш, то не для побачення з моєю дружиною! Ах ти, мерзотник, негідник ти такий собі! Ну, тепер тримайся! Хоч і сам загину, та й тебе потоплю! Пане начальнике, — звернувся він до мене, — будьте ласкаві розпитувати, я тепер усе, все скажу, радий вам допомогти в затриманні цього негідника Квятковського!

Настало те, чого й слід було чекати. Зраджений чоловік розповів усе.

Виявилося, що «варшавські» злодії після вдалого пограбування поїхали до Москви і знайти їх ватажків можна було у коханки Горошка на Переяславській вулиці. Все викрадене, ясна річ, буде при них. Вкрай обережні, для обміну цінних паперів на гроші вони чекають, коли до Харкова приїде з Гельсінгфорсу якийсь «ділок» на прізвище Хамілейнен. Отримавши від банківського службовця супровідний лист, той виїде з ним до Москви, а потім сторгує папери приблизно за півціни їхньої номінальної вартості. До речі, цей лист на ім’я Квятковського заарештований, не приховуючи своєї радості, добровільно потім і написав, а також назвав імена всіх учасників пограбування, яких разом з ним, Квятковським і Горошком, виявилося 9 осіб.

Після цього Аркадій Францевич діяв дуже швидко. Начальнику Московської розшукової поліції Маршалку він надіслав фотографії п’яти злодіїв, упізнаних у готелях нашого міста. На Переяславській вулиці було наказано встановити спостереження за Квятковським та Горошком. Більше у Харкові розслідувати не було чого. Подальші детальні подробиці спецоперації з упіймання злочинців усі, кому цікаво, можуть прочитати в неодноразово цитованих тут мемуарах Кошка, виданих у Парижі 1929 року (вони є у відкритому доступі). Агент Ліндер, маючи листа з Харкова, чудово впорався з роллю Хамілейнена. А також доторгувався зі злочинцями до того, що папери вартістю два з половиною мільйони рублів було вирішено продати за 1 200 000 руб. При цьому він настільки увійшов у роль, що під час затримання злочинців був сам прийнятий поліцією за бандита і був «трохи пом’ятий». У результаті зловили вісім грабіжників із дев’яти. Дев’ятому вдалося втекти, його так і не знайшли.

У розділі “Події” харківська газета “Південний Край”, однак, повідомляла своїм читачам, що “всі 15 заарештованих – жителі Царства Польського”.

Ну гаразд, адже, за чутками, що ходили серед місцевих жителів, сума вкраденого перевалила за 3 мільйони. Як би там не було, пограбування було розкрито за лічені дні, злочинців спіймали та цінні папери повернули. Для Аркадія Францовича Кошка розкриття харківської справи стало апофеозом його оперативної майстерності.

Помічник начальника Харківського розшукового відділення Лапсін за свою участь отримав від держави грошову премію. Агент Ліндер ― чин позачергово. Колишнього начальника Варшавського розшукового відділення Куртановського, який брав активну участь у затриманні злочинців, нагородили орденом Святого Володимира 4 ступеня і через два тижні перевели в наше місто на посаду начальника Харківського розшукового відділення.
Надалі доля всіх учасників склалася по-різному. На початку 1917 року завдяки Тимчасовому уряду Куртановський опинився у харківській в’язниці. Там він зустрівся з Горошком, Квятковським та іншими учасниками відомого нам пограбування. На честь «варшавських» злодіїв слід зазначити, що нічого поганого вони йому там не зробили. Завдяки особистому клопотанню Кошка перед князем Г. Є. Львовим (фактичним головою держави на той час) Куртановський був звільнений. У 1918 році він емігрував до Польщі і обійняв посаду начальника Варшавського карного розшуку. Згодом Ліндер перебрався туди ж. Щоправда, до правоохоронних органів талановитий агент не пішов, а почав займатися комерцією. Дізнавшись про свій майбутній арешт, 1918 року Аркадій Францович разом із сином втік із Москви під виглядом актора та декоратора у складі театральної трупи до Києва.

Коли місто захопили червоні, на одній із вулиць він випадково зустрів Квятковського та Горошка. Однак колишні грабіжники не тільки не завдали йому шкоди і не видали більшовикам, а, бачачи поношений одяг Кошка, запропонували йому грошей. Той, певна річ, відмовився. З Києва колишній легендарний детектив перебрався до Одеси, потім до Криму, Константинополя і, нарешті, до Парижа. Торгуючи хутром, щоб вижити в столиці Франції, Кошко отримав пропозицію від англійців обійняти посаду в Скотланд-Ярді. Однак він був змушений відмовитися, оскільки робота в британській поліції передбачала прийняття підданства країни. Помер видатний криміналіст у Парижі 24 грудня 1928 року. Прізвище та ім’я харківського банківського службовця, котрий здав усю банду, Кошко так ніколи і не розкрив.

Так що, проходячи в черговий раз повз будівлю на розі нинішнього Плетньовського провулка та Павлівської площі, згадайте чудову історію про «пограбування століття», талановитих сищиків, шляхетних бандитів та обдуреного чоловіка. Адже наші харківські події також цікаві та гідні пам’яті.

У 2022 р. будівля колишнього Харківського банка Товариства взаємного кредиту (зараз ТЦ “Сіті Центр”), яка знаходиться за адресою пл. Павлівська, 20, була пошкожена в результаті російських ракетних ударів та втратила скління.