Плитка заводу Бергенгейма

10.11.2021 /

Дореволюційну плитку виробництва заводу товариства Бергенгейма ще можна побачити у багатьох місцях Харкова, особливо у старих церквах, школах чи під’їздах старих будинків. Барон Едуард Бергенгейм, виходець із Фінляндії, заснував виробництво керамічної плитки в 1876 р., яке протягом відносно короткого часу стало одним із найсильніших в імперії. Він робив не лише плитку, а й черепицю, сантехніку, цеглу, труби… Фабрика, яка знаходилася неподалік вокзалу (в районі Кузинського мосту), нині збереглася лише частково. У товариства Бергенгейма був поруч із заводом і прибутковий будинок.

Сучасний Харківський плитковий завод розташований вже зовсім в іншому місці – в районі метро “Індустріальна”. Деякі зразки плитки Бергенгейма можна знайти у Музеї керамічної плитки та сантехніки, що знаходиться за адресою: пр. Героїв Харкова, 257а.

12495935_1665404700343534_6780255424588819813_o

Каталог його продукції з 67 аркушів – один із найбажаніших для любителів харківської старовини, був опублікований Elena Rofe. Були викладені далеко не всі сторінки, однак каталог цікавий навіть у такому вигляді, оскільки ці скани – найякісніші, які вдалося знайти. Каталог цікавий тим, що в ньому був повторений рельєф плитки тисненням на папері – якщо плитка була рельєфна у реальному житті. Також таку особливу рельєфну плитку можна помітити відразу за вхідними дверима деяких старих будинків – вона допомагає не підковзнутися людям, які заходять з вулиці, де йде дощ чи сніг.

Плитка Бергенгейма конкурувала з продукцією заводу Дзевульського і Лянге (Слов’янськ та польське Опочно). Вони часто мали ідентичні малюнки (своєю чергою всі вони копіювали плитку французьких та німецьких виробників, напр. Villeroy & Boch), тому зрозуміти виробника можна лише за клеймом з тильної частини плитки. Іноді під час ремонту під’їзду плитку перевертають, або слід цього тавра залишається на цементному розчині там, де була втрачена плитка. Однак, маючи рулетку, можна спробувати відрізнити плитку, не віддираючи її – плитка Бергенгейма мала розмір 16,5 х 16,5 см, а Дзевульського та Лянге – 17 х 17 см. Розмір був різним, для того, щоб у разі пошкодження плитки власник купував на заміну плитку того ж виробника чи не “змішував” плитку двох виробників у рамках одного оздоблення.

На різних аукціонах можна знайти фотографії деяких сторінок каталогу, що бракують, в гіршій якості.

Якщо у вас є фотографії цих або відсутніх сторінок каталогу – пишіть нам.