Велика цегляна будівля, розташована за адресою вул. Гончарівська, 10/2 – добрий приклад промислової харківської архітектури кінця XIX століття.
Ця пам’ятка архітектури особливо запам’ятовується своїм ажурним старовинним піддашком над головним входом, що доходив до проїжджої частини вул. Великої Гончарівської. Такі довгі піддашки зазвичай встановлювали при готелях чи маєтках, щоб люди, які приїжджали на каретах, не потрапляли під дощ і сніг. Цілком можливо, що цей піддашок міг захищати від опадів продукцію друкарні під час її завантаження в транспорт – коли не було часу заїжджати у двір.
Будівля в еклектичному, “цегляному” стилі була збудована в 1898-1900 рр. (архітектор, на жаль, не відомий). У декорі таких будівель був дуже віддалено присутній флер старовинних фортець або замків. У той самий час у конструкції друкарні були застосовані прогресивні як для кінця 1890-х рр. залізобетонні перекриття, що додатково підтримують чавунні колони та масивні двотаврові балки, які збереглися до наших днів.
Власником дворового місця на перехресті Гончарівського бульвару та Великої Гончарівської вулиці у списку домовласників 1909 р. значиться Товариство “Друкарня С.П. Яковлева”.
Сергій Павлович Яковлев (1839-1906) був дворянином, який став магнатом друкарської справи. Він заснував свою першу друкарню в Москві в 1868 р. Залізниці, що стрімко розвивалися в ті роки, стали одними з головних його клієнтів, тому бізнес Яковлєва теж стрімко зростав. Філії його друкарні були відкриті у Санкт-Петербурзі, Саратові, Києві, Катеринославі (нинішньому Дніпрі). Харківське відділення з’явилося 1872-го.
Друкарня не обмежувалася лише “залізничною” продукцією – квитками, внутрішньою документацією чи бланками. Вона також видавала періодику (наприклад, відомий сатиричний журнал “Жало”), і різноманітні книги, переважно нехудожнього напряму.
Серед продукції друкарні можна було знайти афіші, обгортки для чаю, меню ресторанів, візитки або навіть бланки для перепису населення та розкішні запрошення на бали, виконані на імпортному папері із золотим тисненням.
У ХІХ столітті друкарня динамічно росла, тому часто змінювала свої адреси. Спочатку вона розміщувалася на вул. Ярославській, потім переїхала вул. Катеринославську (вул. Полтавський шлях), де змінила дві адреси. У 1890-х вона розташовувалась у Газетному провулку (Павлівська площа), у будинку порцелянового магната Кузнєцова, яка не збереглася.
У зв’язку з розширенням друкарні для неї було збудовано нову, спеціалізовану будівлю на Гончарівці.
Архітектор спроєктував високі просторі цехи з високими стелями, де розміщувалися 15 швидкодрукарних машин. У друкарні також був передбачений запас місця для ще 15 машин. На підприємстві працювало понад 150 робочих. Окрім друкувальних цехів, були тут і набірна, палітурна та стереотипна майстерні.
Друкарню обладнали паровим опаленням, електричним освітленням та “відмінною вентиляцією”, як писала газета “Ранок” у жовтні 1900 р.
Хоча «Товариство «Друкарня С. П. Яковлєва» намагалося піклуватися про своїх працівників і займалося благодійністю, це не врятувало харківське підприємство від страйків у 1905 р., коли робітники вимагали, у тому числі нормованого, 8-годинного робочого дня. Страйки залишилися здебільшого безрезультатними.
У революційні роки (1917-1919 рр.) друкарня значно постраждала, її обладнання було розграбовано та знищено. На початку 1920-х рр. розпочалося відновлення комплексу. У ньому розташувалася 4 Друкарня Трансдруку (після 1946 р. – Міністерства шляхів сполучення), яка продовжувала постачати залізницю спеціалізованою друкованою продукцією.
Спочатку друкарня була 3-поверховою (з цокольним поверхом). Орієнтовно на початку 1930-х років її надбудували на 1 поверх. Це видно зі спрощеного декору надбудови, хоча невідомий архітектор дуже добре намагався зберегти стиль будівлі. Він прикрасив вікна надбудованого поверху імітацією замкового каменя, продовжив лінії висячих лопаток між вікнами подобами капітелей на даху, що чимось нагадують зубці фортечних стін. Також у ті роки було встановлено вантажний ліфт.
У повоєнний час з тильного боку друкарні з’явився цілий пояс прибудов, у яких розмістилися складські та технічні приміщення, що закрили ділянку.
З 2000 р. у будівлі розташовувалась Харківська друкарня №2, яка проіснувала до початку 2010-х рр., з того часу більша частина комплексу не використовувалася.
Відродження будівлі розпочалось у 2021 р., коли Alter Development ініціювали ревіталізацію та реставрацію комплексу будівель друкарні. За кілька місяців у ньому з’явився Культурно-громадський центр DRUK. Цокольний поверх був облаштований під сучасний, захищений простір – “Художнє укриття”. У колишній друкарні обладнали зали для концертів, конференцій, театральних вистав, коворкінг та приміщення для постійних резидентів. Серед них варто відзначити незалежний театр, галереї, музичне об’єднання, поетичну та урбаністичну студію, керамічну, реставраційну та інші майстерні. DRUK став унікальним прикладом “живого” культурного центру, який стрімко розвивається у прифронтовому місті, попри скептицизм, виклики та ризики війни.
1 березня 2025 р. історичне скління будівлі постраждало від близького прильоту російського дрона типу “Шахед”. Проте рідні вікна з різьбленою, складною палітуркою збереглися і продовжують реставруватися.