Багато хто думає, що останній локомотив був випущений у Харкові у 1968-му році (ТЕП10). Насправді була ще одна секретна серія поїздів, які випускали на заводі Малишева пізніше, у 1970-х. Але про все по черзі…
Транссибірська магістраль будувалася на південних кордонах Російської імперії – на найбільш сприятливій та заселеній, південній території Сибіру. На Далекому Сході вона йшла дуже близько до кордону з Китаєм. Після охолодження відносин з КНР і подальшого військового конфлікту на острові Даманському в 1968-му СРСР почав інтенсивно зміцнювати далекосхідні оборонні рубежі, законсервовані під час дружби з Китаєм у 1950-х. Це включало відновлення інженерної інфраструктури укріпрайонів та військових угруповань, перекидання додаткової техніки та особового складу на постійну службу вздовж кордону з Китаєм.
Але залізницю не можна було взяти та посунути на північ. У разі війни китайці могли легко перерізати Транссибірську магістраль – головну транспортну артерію для сполучення з Далеким Сходом. Байкало-Амурська магістраль мала дублювати Транссиб на північ від Транссибірської магістралі. Відновлення її будівництва набуло значення надзвичайної стратегічної та оборонної важливості. Але прокладання настільки довгої залізничної гілки в тайзі – справа не одного року, тому було вирішено згадати одну з військових концепцій, про яку забули з кінця 1940-х, але виконати її на більш сучасному технологічному рівні.
Йдеться про використання бронепоїздів.
На початку 1970-х завод ім. Малишева створив бронелетучку БТЛ-1 та бронепоїзд БП-1. Бронепотяг міг включати до 5 бронелетучок.
Кожна бронелетучка БТЛ-1 складалася з броньованого тепловоза ТМ (перероблений маневровий ТГМ1), оснащеного десантним відділенням на 9 чол. та причіпною платформою, з бронекоробом з 8 кулеметниками та танком Т-55/Т-62. Останні могли в разі чого залишити платформу та виїхати в атаку. Усього на заводі ім. Малишева у 1971-72 рр. було випущено 42 бронелетучки БТЛ-1.
Бронепоїзд БП-1 був уже складнішим та більш “серйозним”. Він складався із броньованого двоярусного тепловоза, побудованого на базі ТГ20. Відділення машиніста розташовувалося на першому поверсі, бойова рубка з командиром – на другому.
До складу поїзда включалися, окрім згаданих вище бронелетучок БТЛ-1, ще й платформи з танками ПТ-76, зенітні платформи (ЗУ-23-2), платформи із залізничними бронемашинами БТР-40жд, штабний та страхувальні вагони.
Загалом у першій половині 1970-х у Харкові було збудовано 4 бронепоїзди БП-1, які перебували на службі на Транссибі під Читою. Воював лише один із них, при цьому його довелося використати дуже далеко від місця дислокації – у Карабаській війні 1992-1994 рр. Зараз, вочевидь, усі їх уже пустили на брухт. На цих бронепоїздах історію залізничного машинобудування у Харкові було закінчено.