Як відомо, одне з найулюбленіших у народі свят Івана Купала припадає на ніч із 6 на 7 липня. Спочатку це свято святкували на день літнього сонцестояння. Після введення християнства до нього пристосували свято Різдва Іоанна Хрестителя, яке за старим стилем відзначалося 24 червня. Однак Іванов день все одно був сповнений дохристиянських обрядів наших предків.

І до цього дня напередодні Івана Купала у багатьох українських містах та селах щороку відбуваються всілякі фестивалі пісенно-обрядового фольклору, де всі охочі можуть долучитись до давніх купальських традицій. Що характерно, нині ніхто з представників влади їх проведення не лише не забороняє, а часом і сам бере участь – піар не буває зайвим. Однак так було далеко не завжди.

Так, наприклад, відомий універсал 1719 року гетьмана України Івана Ілліча Скоропадського «Про вечорниці, кулачні бої, зборища під Івана Купала та інше».

У ньому, зокрема, гетьман вказував, що доносять йому з різних місць про те, що багато молодих людей збираються ночами та святкують Купалу. Під час цих зборів «чиняться ексцеси, якісь: гріхи блудні, розбещення, беззаконне зачаття; з того потім через те стаються дітогубства».

Потім автор звертає увагу на те, що через такі святкування видно гнів Божий і на землі починаються неврожаї, відмінок худоби та морова виразка. Саме з цієї причини гетьман надає у своєму універсалі право фізично карати, в’язати, бити киями всіх тих, хто наважиться взяти участь у «безчинних гуляннях». Духовній владі наказувалося непокірних «безчинників міцно катувати, а тих, хто ослухається, і від церкви відкладати».

А ось у 1769 році до полкової чернігівської канцелярії прийшов указ імператриці Катерини II, в якому також заборонялося проведення «застарілого ігрища, званого купалін вогонь, яке законами давно припинити та винищити наказано». Природно, на той час представники церкви також виявляли неабияку пильність щодо святкування Івана Купала, у тому числі й на наших землях.

Так, 9 лютого 1770 р. з Охтирського духовного управління до Білгородської консисторії було надіслано цікавий рапорт про помічені в Охтирському повіті забобони. 26 червня 1769 року священник Архангельської церкви міста Охтирки Михайло Зіньківський доносив:

Парафіяни мої, військовий обиватель Іван Шейка і син його Іван з товаришами вчинили на вулиці, біля воріт того Шейки, того ж 24 червня, тобто в день Різдва святого славного пророка предтечі та хрестителя Господнього Іоанна, богопротивні дійства і поставили деякого Ідола, званою «купала» або «марина», одягненого в жіноче вбрання і прикрашеного на голові квітами та від дерев гілками, перед яким поставлений був стіл, а на тому столі стояла невідомо з яким напоєм склянка; і перед тим ідолом зібрані були дівки та співали богомерзькі пісні…

Потім священник зазначає, що таке святкування в Охтирці урочисто відбувалося щороку. А місцеві жителі для здійснення купальського обряду приходили звідусіль саме до будинку Івана Шейки, на чолі якого, між іншим, купальського ідола потім носили по всьому місту.

Почалося слідство, яке тривало цілих сім місяців. Однак результат був нульовим «за неявкою, за багаторазовими вимогами багатьох причетних до цієї справи осіб». У постанові консисторії від 8 березня 1780 року ми можемо прочитати:

Але як у тій справі ніякої на вимогу обставини не прописано і потім куди консисторії писати та кому саме — невідомо, то цьому правлінню в таких випадках має бути обачному і тижневими постановами консисторію не обтяжувати, під побоюванням, за указами, штрафу, чого заради правління, без будь-якого вибачення про ту справу (тобто забобони) донесення до консисторії надіслати…

Тобто, говорячи сучасною мовою, у Білгороді охтирському духовенству зробили догану і попросили на цю тему більше не турбувати, інакше будуть штрафи. Мабуть, саме тому у своїх наступних рапортах ті писали: «У місті Охтирці та в усьому правлінні відомства жодних забобонів не було…»

Як би не хотілося церкві та владі заборонити Івана Купала, свято це у народу було популярне, і тема заборон стала поступово сходити нанівець. 1907 р. у нашому місті була опублікована чудова книга українського етнографа Петра Васильовича Іванова «Життя та повір’я селян Куп’янського повіту Харківської губернії».

Автор пише, що, коли стемніє, селянська молодь із селищ, розташованих неподалік річок, збирається на березі та розводить багаття, здебільшого із соломи. Однак у місті Куп’янськ та великих торгових слободах багать не розпалюють. Натомість ставлять кущ кропиви, будяка або вовчениці. Іванов наводить тексти численних купальських пісень, а також описує звичаї святкування у різних слободах, особливо відзначаючи при цьому чудові властивості золи від купальського багаття в нелегкій справі захисту від відьом.

Завдяки цій книзі жителі Слобідської України й сьогодні зможуть святкувати купальську ніч так само як святкували 100 років тому. Щиро радує, що традиції наших предків, попри жодні заборони та доноси, й досі живуть серед нас.