Нещодавно, 4 травня 2019 р., виповнилося рівно 207 років з дня виходу першого номера газети «Харківський тижневик». Попри те, що видання проіснувало не дуже довго і після виходу 20 липня 1812 р. 12-го номера припинило своє існування, саме «Харківський тижневик» увійшов в історію як перше періодичне видання не лише нашого міста, а й усієї нинішньої центральної, східної та південної України. Тому в сьогоднішньому матеріалі, нехай трохи й із запізненням, йтиметься саме про нього.
Видавцем «Харківського тижневика» був університетський книготорговець німець Йосип Матвійович Лангер. А редактором ― саксонець за походженням, професор Карл Карлович Нельдехен. У вступному слові першого номера газети видавці писали таке:
Перешкоди, які відвернути було не в моїй волі, зупинили цей ще минулого року оголошений тижневик. З цього часу, згідно з планом, буде виходити щосуботи половина, або, згідно з новинами, і весь лист. Предметом цих аркушів є загальнокорисні знання економії та технології, засновані на дослідах славетних осіб, також важливі комерційні звістки – і насамкінець предмети для приємної розмови, а саме: невеликі вірші, анекдоти та ін. Видавець цих повідомлень є університетський книгопродавець Лангнер. Видавець просить кожного, хто займається будь-яким із цих предметів, не залишити його без допомоги. Надіслані твори за їх бажанням та за вченими умовами будуть надруковані, та панове автори можуть переконатися, що їх твори не матимуть потреби іншим разом особливо бути виданими. Оголошення та повідомлення, що стосуються користі кожного особливо, належать до другого відділення цього тижневика, де сказано буде про це докладніше. Передплатна ціна за ці щотижневі аркуші, з додаванням другого відділення, що містить у собі різні звістки, тут, у Харкові, десять карбованців, а з пересилкою в інші міста тутешніх губерній – дванадцять карбованців. Панове іногородні інших губерній можуть отримати їх у свої поштовій конторі. Видання цих аркушів робиться у будинку пана професора Белен де Баллю, ліворуч річки Харкова, проти церкви св. Архангела Михаїла.
Оскільки видання було по суті своєю не стільки новинним, а комерційним, матеріали, розміщені в газеті, носили переважно економічний характер. Також на сторінках «Харківського тижневика» розміщувалися сільськогосподарські поради. Друкувалися у найпершій харківській газеті також вірші та епіграми авторства Василя Масловича. Через кілька років саме їм було створено перше та єдине сатиричне видання у Російській імперії ― «Харківський Демокріт». Там розміщувалися жартівливі вірші, літературні пародії, сатиричні замітки, епіграми та ряд творів на місцеву тематику, написаних Василем Масловичем розмовною українською мовою. Таким чином, це був перший досвід використання української мови у періодичній пресі.
Від жвавості дітей з досади,
Магістр так один казав:
Я міг би правити містами;
А з вами впоратись сил не мав.
Зустрічалися там і лірична поезія авторів, які побажали, мабуть, через свій тонкий і витончений склад залишитися невідомими.
Вірші до особи І-м.
Ала троянда красою,
Лілля точно білизною,
Є ― Хто?.. Скажу: одна душа,
Лагідна, ніжна, гарна;
Словом: істина Венера,
А розумом? ― Їй немає прикладу.
Але коли вона співає:
Душу всіх обворожує,
Радість у серці розливає;
Ангелом у всіх має славу.
Ну і, звісно, яка газета без анекдотів. Нехай і видається вона у 1812 році! До речі, судячи з їхнього початку «одного разу француз та англієць були…», з того часу в тематиці мало що змінилося.
Одного разу француз та англієць були засуджені за певний злочин до смерті.
За кілька днів до цієї страти чернець, якому доручено було їх сповідати, прийшов і питав спершу англійця:
– Який ви віри?
Англієць:
– Ніякої!
Монах (до француза):
– А ти?
Француз (кланяючись низько):
– Якій вам завгодно, милостивий пане
Розділ «Приватні оголошення» може розповісти чимало цікавого про життя нашого улюбленого міста у 1812 році. У наш час різною медичною рекламою мало кого можна здивувати. А ось зміст першого подібного тексту, розміщеного в № 4 від 25 травня, був наступним:
Густав Ренберг, апробований Санкт-Петербурзькою та Московською Медикохірургічними Академіями зубний лікар, має честь запропонувати шановній публіці наступне:
1. Він продає тинктуру, під назвою де Густава, яка виліковує гнилість зубів і винищує поганий у роті запах.
2. Зміцнює зуби, які зовсім випадають і лікує слабкі ясна.
3. Новостворена ним для цього тинктура відрізняється кольором згідно з різними хворобами рота наступним чином: вона в цинготних хворобах буває темно-зелена, при гнилості зубів світло-зелена, а при чорному нарості – жовтого кольору. Вживати її має вранці натщесерце, виполіскуючи рота половиною столової ложки. Ціна малої скляночки – рубль сріблом, а великий – два рублі сріблом.
4. Він дуже особливо вставляє штучні зуби, які абсолютно схожі на натуральні; робить цілі ряди зубів як для верхньої, так і нижньої щелепи; відновлює порожні місця золотом, сріблом чи свинцем; пошкоджені зуби поправляє в 15 хвилин нововинайденим та міцним складом; чорні зуби робить білими, також, якщо на них є чорний лиск, то він має від нього ліки.
5. Він виймає майстерно без будь-якого болю та шкоди мозолі.
6. Робить різного роду хворим бандажі з англійськими пружинами та ресорами для різних гриж; такі ж для пупових гриж, як для немовлят, так дорослих обох статей людей.
7. Має власного винаходу машину для кривобоких та горбатих! Понад те не цурається лікувати від зубних хвороб абсолютно бідних.
Він сподівається заслужити повагу найшанованішої публіки. Особи, які бажають радитися з ним, можуть його знайти в будинку секретаря Тищинського, що на великій Московській вулиці.
Оголошень про пошук роботи чи найму також було чимало. Серед них, наприклад:
Деяка шведська уродженка, яка мешкає у місті Харкові, бажає найнятися ключницею; про яку дізнатися можна в університетського книгопродавця Лангера.
Потрібна добра і працелюбна куховарка, яка може з’явитися до університетського палітурника Ведде.
Продавали мешканці нашого міста в 1812 р. різні речі та нерухомість. Певна річ, розміщення оголошень на ці теми могло сприяти цьому.
Любителі витончених мистецтв цим сповіщаються, що з травня місяця цього року у мене в будинку відкрито буде рисувальний клас для дівчат, два рази на тиждень від 9 до 12 години ранку: ціна за весь рік сто п’ятдесят рублів. За подальшими умовами можна звертатися безпосередньо до мене, чи в контору цих новин.
Є у продажу чотиримісна берлінська дорожня карета з усім приладдям.
Ліворуч річки Харкова продається будинок професора Бален де Балю з садом і будівлями, що належать до нього; а про ціну запитати у книгопродавця Лангера, який живе в цьому будинку, або в університетського вчителя Матеса.
Праворуч річки Лопані продається будинок, в 3-й частині міста Харкова, в парафії та проти самої церкви Різдва Христового. На вулицю стоїть кам’яна будівля на один поверх, а надвір дерев’яна на два поверхи. Окрім цього є всі служби, які відносяться до господарського будинку, збудовані надворі. Про ціну запитати у самого господаря, котрий жив у тому будинку колезького радника і професора Шада.
У №10 було розміщено найперше в історії не лише харківської преси, а й усієї нинішньої Східної та Південної України оголошення про зникнення. Хоча з урахуванням зазначеної там суми, думаю, що власнику її так ніхто й не повернув. Та й чи це була справді зникнення, а не крадіжка, теж велике питання.
Втрачені речі.
По дорозі між Харковом та Курськом між 2-ю та 3-ю станцією втрачено записну книжку, в якій знаходилося 475 рублів великими та дрібними асигнаціями з багатьма листами, неписаним вексельним та замінним папером. Того, хто знає її, просять покірно доставити до видавця цих листів університетському книгопродавцю Лангеру, за що в нагородження отримає він 75 рублів асигнаціями.
Наклад кожного з 12 виданих номерів газети був 600 екземплярів. Але, оскільки на той момент сприятливі умови для розвитку періодичного друку були відсутні, а людей у нашому краї, які цікавились матеріалами, які публікувались в газеті, було вкрай мало, «Харківський тижневик» за прямого втручання столичної цензури було закрито. І лише через 4 роки в нашому місті з’явилися нові місцеві видання: журнал «Український Вісник» та вже знайомий нам сатиричний журнал «Харківський Демокріт». Проте саме «Харківський тижневик» і досі вважається піонером української журналістики.