Публічний аналіз архітектурних проєктів у вигляді публікацій у спеціалізованій пресі раніше був настільки ж звичним явищем, як сучасні пости з їх принизливою критикою в соцмережах.

Один із яскравих прикладів – проєкт забудови північної частини проспекту ім. Сталіна (зараз пр. Героїв Харкова) навпроти ДК “ХЕМЗ”, запропонований арх. М. Підгірним та Д. Булахом. В ілюстрованому додатку до Будівельної газети у серпні 1940 архітектор Г. Вольфензон піддав проєкт жорстокій критиці. Вона варта того, щоб опублікувати її повністю. Проєкт був нереалізованим, хоча арка в одній із будівель могла претендувати на статус найбільшої у Харкові.

Харків – один із найбільших центрів нашої країни. Протягом останніх 10—12 років місто радикально змінилося.

Види радянського Харкова з його надзвичайними силуетами будинку держпромисловості, будинку проєктів та інших будівель обійшли сторінки радянських та іноземних журналів, екрани кінотеатрів. Ці споруди залишаються у пам’яті, як символи перших років великого будівництва соціалізму. Попри яскраво виражений конструктивістський характер, вони сповнені своєрідного пафосу.

Наступні роки, на жаль, не дали нічого значного для архітектури міста. Своєрідність та широкий розмах перших великих ансамблів поступилися місцем шаблонним ремінісценціям конструктивізму і, пізніше, несміливим спробам освоєння класики.

Одна з останніх великих робіт харківських архітекторів – проєкт реконструкції проспекту ім. Сталіна також не відрізняється свіжістю задуму і відповідає значенню цієї магістралі. На протилежному боці від театру проєкт передбачає спорудження низки житлових будинків заввишки від 6 до 8 поверхів. Забудова в основному прийнята периметральна, з постановкою будівель по червоній лінії та частковим пристроєм курдонерів (проти театру та біля будинків заводу ім. Комінтерну).

Будинки проєктуються на основі типових 4-квартирних секцій з ванними, ліфтами та сміттєпроводами. Не можна, однак визнати вдалим розміщення у торці корпусу «А» однієї половини секції. Це викликано необхідністю обслуговування спеціальним ліфтом лише двох квартир. Таке рішення є неекономічним.

Житлові будинки будуються лише з одного боку відрізка магістралі. Протиставлення протяжної стіни житлових корпусів об’єму театру, що розташовується в зелені парку, відповідає характеру великої міської магістралі, яка веде від центру міста до його периферії.

Цілком доречним є відступ будівлі театру від червоної лінії. Відкрита площа, що тут утворюється, дещо порушує однакову протяжність 16-кілометрової магістралі. Об’єм театру на площі замикає перспективу однієї з поперечних вулиць.

Перед театром на протилежному боці площі розташовано два підвищені об’єми корпусів – будинків Харківського тракторного заводу. Цими композиційними особливостями, на жаль, обмежується все те, що могло б у цьому проєкті вважатися прийнятним. Більш детальний аналіз забудови викликає низку серйозних заперечень. Обробка фасадів елементарна, у шаблонному членуванні стін по горизонталі немає закономірності, немає прагнення надати стіні чіткого архітектурно-конструктивного виразу.

У корпусі «А» обробка верхнього членування, що охоплює 7-й поверх, надто спрощена і відповідає характеру обробки скоріше дворових, ніж головних фасадів. Враження це посилюється завдяки невеликим, надто примітивним фронтончикам над входами. Карниз також є примітивним і не відповідає висоті будівлі.

Середнє членування опрацьовано світлими плоскими еркерами грубих пропорцій. Еркери ніяк не пов’язані зі стіною і здаються штучно приліпленими. Дуже невдало вирішується скошена кутова частина будівлі.

Прийнята система ступеневого заглиблення перебуває у розбіжності з силуетом кута. Здавалося б більш логічним підвищену частину, висунути вперед, а не заглиблювати.

Середню частину, що утворює курдонер (корпус «Б»), хотілося б бачити менш схематичною та більш ошатною. Механічне повторення в середній частині горизонтальних членувань бічних корпусів вносить монотонність у композицію, яку не усуває і гігантська арка проїзду заввишки 5 поверхів.

Арка, вписана в прямокутну приставку, не читається як отвір у стіні, конструктивно пов’язаний із цією стіною.

Перебільшена висота арки та розміри її прольоту навряд чи виправдані саме в цьому місці. Вид на квартал, що відкривається через арку з боку вулиці у двір, не становитиме інтересу, оскільки обмежений тут випадково поставленим під кутом внутрішнім корпусом. Внутрішньоквартальний простір, видимий крізь арковий проліт, не організований.

Площа перед театром оформляється двома симетричними корпусами, розташованими по обидва боки від вул. Циркуновської.

Висота цих 7 корпусів – 6-8 поверхів. На деяких кутах вона збільшується до 10 поверхів.

Обидва корпуси «А» та «Б» вирішені підкреслено монументально, але композиція їх позбавлена ​​рівноваги. Це викликано різною висотою обсягів, що мають однакову довжину фасадів із боку проспекту.

Архітектурні форми, окремі деталі фасадів схематичні, грубі, погані за своїми пропорціями. Повторення однакових мотивів у різних умовах позбавляє архітектуру цілісності та логіки. Я маю на увазі, наприклад, вертикальні членування у середніх поверхах. У 6-поверховій частині вони по суті представляють лопатки, перекриті фризом. У підвищеній частині такі ж лопатки завершуються лише крихітним балкончиком. Восьмиповерхова частина не має карниза. Вежа вирішена примітивно. Форми її грубі, консолі, що підтримують карниз, здаються пиляними з дерева.

Все це свідчить про те, що роботи над реконструкцією проспекту їм Сталіна ще не перебувають на досить високому якісному рівні.

Значність поставленого завдання потребує прояву вищої майстерності, вищої архітектурної культури.

Архітектор Г. Я. Вольфензон