Як пам’ятають ті, хто читав статтю про нотатки журналістів початку ХХ століття, Харків – це те місто, де, за словами кримського оглядача Олександра Григоровича Безгіна, «головний жирний монгол вміє висловлюватися і французькою, і німецькою, з домішкою англійських фраз ».

Справді, тоді на наших вулицях можна було зустріти представників різних національностей. Однак німці, французи, австрійці, латиші, естонці, поляки, євреї та інші не тільки жили в нашому місті, а й мали свої громадські організації. Крім надання фінансової допомоги своїм одноплемінникам, численні національні суспільства допомагали зберігати людям свою мову та культуру.

Дуже цікавою в цьому плані є тема існування та діяльності у Харкові в першій половині ХХ століття однієї з найстаріших національних громад нашого міста – єврейської. Саме цієї теми і хотілося б, нехай і оглядово, торкнутися у цій замітці. Хоча, дивлячись на велику кількість документів, що зберігаються в ДАХО (Державний архів Харківської області), я чудово розумію, що згодом обов’язково має з’явитися на цю тему окрема книга.

З 27 квітня (за старим стилем) 1905 року існувало в нашому місті «Товариство допомоги бідним євреям міста Харкова».

Його засновниками були:

Рабин Ш. Б. Епштейн, Лев Якович Рубінштейн, Манус Євсєєвич Воловник, Нухім Мойсейович Компанієць, В. С. Гольдберг, Мойсей Давидович Молдавський, Соломон Йосипович Добкін, M. І. Левіт, М. Д. Гінзбург, Л. Д. Молдавський, М. В. Фейнберг, К. Ц. Готман, М. Л. Хацкель, М. Бройдо, Ц. С. Бабус, Л. Ортенберг, Г. Я. Бурас, Сергій Юхимович Цетлін, В. Ф. Басін, М. Д. Левінсон, Мойсей Йосипович Вайнштик, X. Ш. Абрамов, Є. Г. Шмундак, Яків Натанович Шульман.

Серед засновників значився і Петро Якович Бурас (він же Пейсах Якимович), про якого хотілося б розповісти детальніше. Народився він у Тамбовській губернії у 1844 році та освіту здобув домашню.

У 1879 році Бурас відкрив у нашому улюбленому місті невелику тютюнову фабрику, де працювало лише 30 осіб.

Проте вже на початку ХХ століття продукція харківського торгового дому «Бурас і Ко» вважалася однією з найкращих на всю імперію, отримувала численні нагороди на виставках, у тому числі й на міжнародних.

Продукція тютюнової фабрики мала великий попит і успіх не тільки в Російській імперії, а й за кордоном. Адже кредо «Бурас і Ко» звучало як: «Найкращий тютюн за найскромнішою ціною».

Слід зазначити, що підприємство було сімейним. У веденні справ Пейсаху Якимовичу допомагали 2 його сини: Ізраїль та Арон.

Маючи чималу пошану та достаток, Петро Якович Бурас також мав славу щедрого благодійника в Харкові. Звичайно, не забував він і про свою національну громаду, беручи активну участь у різних єврейських організаціях.

У § 1 розділу «Мета суспільства» вказувалося:

Суспільство має на меті доставлення коштів до покращення матеріального та морального стану бідних євреїв, які постійно або тимчасово проживають у м. Харків, без різниці статі, віку, звання та станів.

Однак у примітці засновники додавали:

«У міру можливості, Товариство надає допомогу й особам не юдейського віросповідання».

У § 4 також вказувалося: «Суспільство складається з необмеженої кількості осіб обох статей, всіх звань, станів та віросповідань».

Дуже цікавим є і § 2, де прописувалося, як саме організація може допомагати бідним євреям.

а) Забезпеченням одягом, їжею та притулком незаможних, якщо вони не можуть купувати їх власною працею, так само як видачу їм у крайніх випадках грошової допомоги.

б) сприяння пошуку тим, хто потребує занять чи служби, придбання ними для робіт матеріалів та інструментів та до вигідного збуту виробів бідних трудівників.

в) Забезпеченням бідних хворих для медичної допомоги, під наглядом лікаря вдома, а також приміщенням таких хворих коштом Товариства в лікарні та сприянням до поховання померлих.

г) визначенням для людей похилого віку та немічних у богадільні, а малолітніх – до сирітських будинків, притулків, притулків, ремісничих та навчальних закладів.

ґ) Полегшенням та доставленням способів для піклування та виховання сиріт та дітей незаможних або невідомих батьків.

д) поширенням серед харківських євреїв різних корисних знань, що хиляться до покращення їх морального побуту.

е) доставлення незаможним коштів повернутися на батьківщину.

Для реалізації вищезгаданого Товариству, у міру розвитку його коштів, надавалося право відкривати:

• громадські їдальні
• чайні
• дешеві квартири
• нічліжні будинки
• притулки
• гуртожитки
• будинки працьовитості
• талмуд-тори
• лікарні
• амбулаторії
• читальні
• бібліотеки тощо установи.

Однак усе це дозволялося щоразу з особливого дозволу влади та з точним дотриманням всіх узаконень і розпоряджень уряду, що діяли по даному предмету. Через це в 1909—1910 роках у нашому улюбленому місті з’явилися, наприклад, такі організації:

Приватна стаціонарна лікарня Товариства допомоги бідним євреям

Богадільня Товариства допомоги бідним євреям

Hebraica et Judaica

Говорячи про національно-культурне життя євреїв Харкова початку ХХ століття, неможливо також не згадати й «Hebraica et Judaica».

Підготовка до створення відділу «Hebraica et Judaica» розпочалася у Харківській громадській бібліотеці (нині бібліотека імені В. Г. Короленка) ще 1903 року під керівництвом М. С. Шляпошникова.

Планувалося збирати видання єврейською мовою та книги, просто присвячені єврейству.

Вже 24 вересня 1904 року відділ відкрився – його фонд на той момент становив 1200 томів.
На початку 1905 видали перший каталог книг і журнальних статей відділу.

Для поповнення фонду відділом «Hebraica et Judaica» влаштовувалися благодійні вечори (наприклад, музичні концерти, синематографічні сеанси у кінотеатрах), де збиралися пожертвування.

У жовтні 1909 року представники відділу «Hebraica et Judaica» стали членами Єврейського історико-етнографічного товариства.

Це дало право отримувати відділу безоплатно видання організації. Зокрема, тримісячник цього товариства «Єврейська старовина». Видання це виходило з 1909 по 1916 рік і містило рубрики: Дослідження та нариси, Мемуари та листування, Матеріали та повідомлення, Критика та бібліографія, Додатки.

Також відділом було згодом створено та видано каталог дитячої літератури.

У 1913 році Товариство єврейської народної музики відкрило свої відділення у Москві, Петербурзі, а потім у Харкові.

Газети на той час писали:

Перший концерт Єврейського Товариства народної музики.

18 лютого у залі Громадської бібліотеки відбувся перший концерт, наданий місцевим Товариством Єврейської народної музики. До програми увійшли твори Шкляра, Копита, Енгеля, Шаліта та ін.

У травні 1914 року законність існування низки єврейських організацій у Харкові була поставлена ​​під сумнів владою.

Однак усе це не завадило на початку лютого 1916 року «Єврейському товариству заохочення мистецтв» відкрити свою третю філію (після Пітера та Москви) у нашому улюбленому місті.

У період Першої Світової війни єврейська громада Харкова також активно діяла.

Вже 14 січня 1915 року у місті зареєстрували «Харківський єврейський комітет зі збору пожертв для єврейського населення, яке постраждало від війни».

Однак подібні об’єднання створювалися не тільки в Харкові, а й у губернії, наприклад, в Ізюмі.

А ще на початку ХХ століття у нашому улюбленому місті існували:

• Єврейське спортивне товариство
• Товариство любителів єврейської мови
• Єврейське товариство споживачів
• Єврейське суспільство по забою худоби

По всьому виходило, що суспільно-культурне життя у єврейської громади на той час було вкрай насиченим і багатим.

Але це вже зовсім інша історія…