У нашому місті немає нічого, пов’язаного з шануванням пам’яті цієї людини. Немає ні вулиці, ні провулка, немає пам’ятної дошки, стипендії його імені, і навіть у списках великих мешканців Харкова його теж немає. Адже ми так пишаємося минулим свого міста, так любимо говорити про його видатних людей та туристичний потенціал. Проте спитайте у перехожих про Андрія Юр’яна, і у відповідь почуєте: «А хто це?».
Нумо знайомитися з нашим героєм.
Він народився у простій селянській родині 30 вересня 1856 року в садибі Менгелі, поблизу Ерглі.
Початкову музичну освіту здобув у місцевих парафіяльних школах. Потім вступив до Ризького училища. Після участі у 1873 у Першому Загальному латиському святі пісні юний Андрій остаточно вирішує присвятити своє життя музиці та в 1875 році вступає до Петербурзької консерваторії. Ще студентом, починає збирати латиські народні пісні, керує хором Петербурзького латиського благодійного товариства. А 1877-го друкує свої перші романси. Написаний ним 1880 року «Марш Загального латиського свята пісні» для симфонічного оркестру мав успіх. Закінчив консерваторію учень Римського-Корсакова за трьома спеціальностями:
1) у 1880 році – за грою на органі;
2) у 1881 році – за композицією;
3) у 1882 році – за грою на валторні. До речі, з великою срібною медаллю.
Однак на батьківщині талановитому музикантові, на жаль, не вдалося отримати роботу. 1882 року він приїжджає до нашого улюбленого міста і починає працювати в Харківському музичному училищі. Викладає в різний час теорію музики, хоровий спів, гру на валторні, ставши згодом учителем Ісаака Дунаєвського.
А вплив Юр’яна на Язепа Вітоля (Йосиф Іванович Вітоль), який став надалі основоположником латиської фортепіанної музики, був такий великий, що останній 1891 року присвятив йому «Варіації на латиську народну тему». Вони донині є одним із найзначніших творів Вітоля. Крім педагогічної діяльності, саме у нашому місті Юр’ян повною мірою реалізує себе як композитор: створює музичні твори та активно виступає з концертами.
Про його виступи (де музикант виступав як органіст і валтонторист), а також про квартет валторністів-братів Юр’ян пишуть як місцеві газети, так і всеросійські. Був він і в керівництві латиських національних організацій.
Весь вільний від викладання та виступів час Андрій Юр’ян повністю присвячує головній справі свого життя – а саме, національній латиській музиці. Збирає, досліджує національний пісенний фольклор. А у 1884—1885 роках видає перші збірки опрацювань латиських народних пісень.
Стає диригентом третього (1888 року), четвертого (1895 року) і п’ятого (1910 року) Загальних свят пісні. З 1889 Юрян – постійний редактор музичних видань Ризького латиського товариства. Саме він організовує у Латвії широку музично-етнографічну діяльність.
А з 1894 музикант починає публікувати наукову серію «Матеріали латиської народної музики». Геніальний музикант і патріот свого народу створює:
У 1883—1894 роках оркестрову сюїту «Латиські танці».
У 1886 році ― кантату «Батьківщина»
У 1891 – симфонічну картину “Звільнення латиського народу”
1893 року — кантату «Радійте, радійте».
Потім був ряд хорів і романсів на тексти латиських поетів. Бувши делегатом від Харкова, 1896 року Андрій Юр’ян бере активну участь у X археологічному з’їзді у Ризі.
Діяльність харківського латиша Андрія Юр’яна високо оцінювали ще за життя. У книзі 1899 року «Спогади про князя С. В. Шаховського та балтійські нариси» читаємо:
«…Кращим латиським композитором вважається нині А. Юр’ян, учитель співу у Харкові».
А Юрій Новосьолов у своїй роботі 1911 року «Нариси з етнографії та сучасних. культурі латишів» напише наступне:
Співочі свята, безумовно, сприяли тому, що найбільш здатні до музики латиші стали охоче вступати до консерваторії, і в них з’явилися свої композитори, які серйозно зайнялися музикою. Деякі з таких латишів тепер уже є професорами російських консерваторій. Потрібно додати, що латиські композитори не розірвали зв’язку зі своїм народом, а навпаки, постаралися вивчити та опрацювати рідні мелодії. Так, викладач Харківського відділення Імператорського Російського Музичного Товариства А. Юр’ян об’їздив край і записав велику кількість мелодій, які й видав під назвою «Музичні матеріали латиського народу». Ця праця є найповнішим і найкращим з того, що є в цій галузі.
1916 року через повну втрату слуху Юр’ян залишає роботу в Харківському музичному училищі. А 25 липня 1918 року вмирає його улюблений син Ольгерд. Зламаний горем композитор ухвалює рішення повернутися на батьківщину і залишає Харків у 1919 році.
У грудні 1920 року Юр’ян переїжджає до Риги, де у 1921 році видає збірку гармонізованих ним латиських народних пісень та п’ятий випуск «Матеріалів латиської народної музики».
Шостий випуск вийшов після його смерті ― 28 вересня 1922 року великий композитор помер у Ризі.
Ім’я засновника латиської музичної фольклористики та автора перших національних вокально-інструментальних та симфонічних творів і досі шанують у Латвії. На честь нього проходять різноманітні концерти та фестивалі. Адже саме його хорові опрацювання народних пісень стали основою латиської музичної класики. Навіть за радянських часів дослідженню його життя було присвячено низку книг, пам’ятних конвертів та іншого.
Але в місті, де близько 36 років прожив один із найбільших латиських композиторів і який має повне право вважати його своїм, немає зовсім нічого. Збираючи по крихтах у Харківському обласному архіві документи, пов’язані з життям Андрія Юр’яна, я часом запитував себе: «А чи потрібен він нинішньому Харкові?». Відповідь на це ще доведеться отримати. Але я мрію про те, що одного разу це славне ім’я все-таки повернеться до міста, яке понад три десятки років було його домом, і ми разом із туристами з Латвії пройдемося харківськими пам’ятними місцями або послухаємо чудові твори латиського композитора у Харківській філармонії.
