У будь-якого пейзажиста, безумовно, є найулюбленіша пора року.
Це час, коли дихається легко і мальовничі образи, подібно до поезії, складаються швидко злагоджено і в риму.
І тоді починає здаватися, що пензлем керує не рука генія, а щось потойбічне, якась чарівна сила, завдяки якій оживають образи природи, робить їх реальними та живими.
А кого з художників минулого ми можемо назвати художником зими чи осені?
Наш з вами сьогоднішній герой досяг настільки разючих результатів у техніці, що його пейзажі стали натуральними до обману очей.
Говорили, що “найсправжніший і надзвичайно відчутний сніг” був тільки у нього.
Адже хіба можна мальовничими засобами так створити кірку затверділого снігу, що ще не розтанув, його шаруватість, що тає, щоб ілюзія намальованого пейзажу перетворилася на реальність?
Виявляється можна, і в цьому наш із вами земляк не знав собі рівних.
Адже далекого 13 серпня 1867 року у місті Вовчанську Харківської губернії народився на світ Божий Михайло Маркіанович Гермашев (Бубелло).
У 1892-1899 він здобуває освіту в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, бувши учнем самого І. І. Левітана.
Також його вчителями були Олексій Саврасов, Іларіон Прянішніков, Володимир Маковський та Василь Поленов.
Популярність молодому художнику приносять його пейзажі вже наприкінці ХІХ століття.
Картина, написана Гермашевим 1897 року (“Сніг випав”), на виставці у Москві привернула увагу поціновувачів вітчизняного пейзажу.
Вона не просто отримала першу премію Московського товариства любителів мистецтв, а й сам великий збирач живопису Павло Михайлович Третьяков звернув на неї увагу.
Він упросив живописця продати це полотно, і після придбання виставив картину у своїй галереї.
Цей успіх надихнув художника створення інших чудових полотен. Одне за одним з’явилися: «Незамерзла річка» (1898), «Вечір» (1901), «У березні» (1905), «Теплий день» (1908), «У глушині» (1911), «Навесні» (1912) – це лише короткий їх перелік.
Михайло Гермашев був неодмінним учасником виставок Московського товариства художників, він обертався у найвизнаніших творчих колах Москви та Санкт-Петербурга.
Престижний петербурзький журнал «Мистецтво та художня промисловість» у 1902 році помістив доброзичливий відгук на твори Гермашева, показані в Москві на Сьомій виставці акварелей, пастелей та малюнків (листопад 1901).
У тому відгуку читаємо:
Дуже добрий «Дощовий день» Гермашева.
На картині куточок міста дощ пройшов, але відчувається ще вогкість повітря, по небу пливуть підозрілі хмари, і очікується, що дощ піде знову і знову.
Пейзаж видається витонченою, виробленою технікою, що взагалі властиво пану Гермашеву, як художнику з певним, сформованим виглядом.
У 1920-х роках Михайло Маркіанович назавжди залишає Росію та оселяється в Парижі.
Але успіх Гермашева у Парижі був скоріше міфом, ніж реальністю. За договором з французьким комерсантом Леоном Жераром митець був зобов’язаний постачати у його картинну лавку щомісяця по дві картини, причому на задану тему.
На продажі картин багатів його замовник, продаючи їх за три-чотири ціни, тоді як художник дедалі більше перетворювався на ремісника, який працює не для душі, а заради заробітку.
Убогої платні Михайлу Маркіановичу ледве вистачало, щоб придбати так необхідні йому полотно та фарби.
Натомість його картини спливали до Англії, Аргентини та Австралії. «Панщина» тривала.
Лише раз, у 1927 році, Гермашев виставив свої найкращі полотна у салоні Національного товариства образотворчих мистецтв.
Старість, бідність і невідомість на чужині остаточно супроводжували обдарованого харківського живописця.
Михайло Маркіанович Гермашев помер у Франції 1930 року.
Його дуже простий і невигадливий живопис, наповнений відтінками легкого смутку і щемливої туги, як би сам створений для душі, для самотньої насолоди, але не для галасливого і нетямовитого натовпу.
P.S. Також крім чарівних пейзажів осені та зими Михайло Маркіанович є автором серії чудових художніх листівок. І якщо нашій давній мрії про створення в Харкові музею листівки судилося здійснитися, сподіваємося, що вони займуть там належне місце серед експонатів.