Харків – земля та місце, що дала життя геніям та великим подіям. Харків – місто, чиє дихання та серцебиття надихало на створення шедеврів навіть тих, хто лише на мить став його частиною. Харків – батьківщина чудового живопису, унікальної архітектури та музики витонченого смаку.

Далекого 20 лютого 1876 року в селі Піски, що тоді було селом на околицях Харкова, на світ Божий з’явився Федір Степанович Акименко (Якименко).

У 10 років він був посланий до Придворної капели в Петербурзі. Займався під керівництвом А. К. Лядова та М. О. Балакірєва. У петербурзькій консерваторії (1896-1900) Акименко закінчив курс за класом професора теорії композиції М. А. Римського-Корсакова.

З 1897 працював учителем на диригентських курсах Придворної капели.
У 1901-1903 pp. – диригент музичної школи у Тіфлісі на Кавказі
У 1903-1906 pp. – директор музичної школи у Ніцці (Франція), а потім нетривалий час – директор Харківського відділення імператорського російського музичного товариства.
У 1910 році у 12 номері журналу «Аполлон» (російський ілюстрований журнал з питань образотворчого мистецтва, музики, театру та літератури) він стає одним із героїв статті “Молоді Російські композитори”
У 1919-1923 pp. він професор Петроградської консерваторії.
У 1923 р. Федір Степанович емігрує до Франції.
У 1932 році він був обраний віцедиректором Російської нормальної консерваторії в Парижі, перебував у ній професором за класом фортепіано.

Музикознавці ж дадуть видатному харківському композитору, піаністу та педагогу наступну характеристику:

Твори Акименка виявляють солідну композиторську техніку, витончений смак, витриманість стилю, поетичність та щирість настрою.