До жовтневого перевороту 1917 року ті, хто мандрував селами і містами Російської імперії – торговці всіляким галантерейним і мануфактурним товаром, книгами, лубочними картинками та іншими дріб’язками називалися офенями (вони ж афені, вони ж коробейники).
Про походження цього є кілька гіпотез. Одні дослідники зводять слово «офеня» до назви грецьких Афін. Інші – до угорського міста Офен. Треті вважають його видозміненим словом “фіни”.
З ХІХ століття мандрівні торговці часто ставали героями дитячих казок та літературних творів.
Наша бібліотека була складена з класиків, і в ній – на жаль! — не було жодної дитячої книжки… У ранньому дитинстві я навіть не бачив такої книжки. Книги потрапляли до нас довгим шляхом виписування зі столиць або випадково потрапляли за допомогою офенів-книгонош.
Д. Н. Мамин-Сибіряк «Книжка з картинками».
Користувались послугами офенів та підприємці. Так, Іван Дмитрович Ситін, який став згодом одним із найбільших книговидавців у Російській імперії, відкрив у 1903 році в Харкові на Торговій площі свій магазин, досяг успіху багато в чому завдяки тому, що розповсюджував свою продукцію саме через офенів. Однак Ситін не просто забезпечував їх товаром, а й примудрився встановити через них зворотний зв’язок із покупцем і з’ясовувати, що люди купували охоче і до чого виявляли особливий інтерес.
Та й харківські купці користувалися послугами офенів. У книзі «Харківська старовина: Зі спогадів старожилів (1830—1860 рр.)», виданій у 1900 році, Василь Парфентійович Карпов пише:
Серед таких видатних позикодавців був багатий купець Ігольников. Він торгував у «панському» ряду червоним товаром дешевої розцінки, який переважно йшов для народу через розносників, які ходили і їздили з товаром селами. Але оскільки швидкий продаж офенями товару по селах був у тісній залежності від урожаю хліба, то Ігольникову нерідко доводилося відпускати їм товар у кредит, а також і відстрочувати їм борг за товар, вже куплений в нього, але не проданий з нагоди застою попиту.
Офенями часто цікавилися лінгвісти та етнографи – а все тому, що бродячі торговці вважали себе таємним суспільством і говорили між собою особливою професійною мовою. Щоправда, що собою представляє мову офенів, вчених ще в XIX столітті не знали. У його вивчення та популяризацію багато сил вклав харківський вчений Ізмаїл Срезневський. Саме він розмістив у 1839 році на сторінках серпневого номера журналу «Вітчизняні записки» статтю, де, по суті, вперше в історії мовознавства офенська мова розглядалася як унікальний лінгво-історико-культурний об’єкт. Сам Ізмаїл Срезневський писав на цю тему так:
Афінська мова зараз майже не привертає до себе уваги наших літераторів. А тим часом їй дуже варто бути відомою – чим більше, тим краще, і дуже гідна уваги та роздумів… Щасливий буду, якщо догоджу цікавості, хоча небагатьох, якщо подам привід іншим написати про цей цікавий предмет.
Перш ніж перейти до змісту цієї унікальної статті, хотілося б сказати, що наше улюблене місто має безпосереднє відношення до неї, і ось чому.
1) Історію про те, як уперше почув пісні незрозумілою мовою, Срезневський починає зі слів:
Сиджу я одного разу знову перед відчиненим вікном у кабінеті та бачу: з коробом на плечі йде розносник. Він пройшов повз, загорнув у будинок, і пропонує картини, візерунки, помаду, папір, книги та різні різниці. Я вийшов до нього, купив у нього дуже дешево папери, на яких пишу ці рядки, — розговорився з ним… Тут почалося моє ознайомлення з афінською мовою…
А далі Ізмаїл Срезневський розпитує торговця, як звучать деякі по-офенськи деякі слова, у тому числі й… місто Харків.
2) У 1837 році після захисту магістерської дисертації Ізмаїл Іванович отримав місце ад’юнкту-професора у Харківському імператорському університеті на кафедрі політичної економії та статистики, на 1-му відділенні філософського факультету. Наприкінці року йому від імені ради Харківського університету було зроблено запит щодо згоди його вирушити у подорож до слов’янських земель для підготовки до кафедри слов’янознавства, з умовою після повернення прослужити у званні викладача не менше 12 років. Про свою повну згоду на це Срезневський доповів університету лише 7 січня 1839 року, а 17 вересня виїхав із Харкова.
3) Стаття про мову офенів з’явилася, як я писав вище, у серпневому номері журналу «Вітчизняні записки».
4) На титульній сторінці рукопису так і не виданого Срезневським «Офенського словника» є приписка: «Словник Афінського чи Афенского прислівника, зібраний І. Срезневським у Харкові, шляху з Харкова до Петербурга, 1839 р.».
Можна зробити висновок, що Срезневський саме в харківський період свого життя познайомився з офенями, почав виявляти інтерес до їхньої таємної мови та збирати дані. Підсумком стала стаття, надіслана до редакції «Вітчизняних записок», більш ніж ймовірно, також із нашого міста у 1839 році.
Тепер перейдемо до самої статті. Загалом у ній автор зібрав та навів близько 249 офенських слів та словосполучень. Це значно перевищує все, що було зібрано вченими, які намагалися досліджувати офенську мову раніше. Низка цих слів використовується і донині. Ви здивуєтеся, але по-офенськи, наприклад:
Доросла людина – лох;
спати – кімати;
хороший – кльовий.
Саме Ізмаїл Срезневський у статті 1839 року вперше зафіксував тексти пісень таємною офенською мовою. Ось такий куплет цілком могли почути мешканці Харкова у 30-х роках ХІХ століття.
Ой, и мась не смурак, а ламонкарюк.
По турлухандирю, коробей парю.
Коробей парю, карючкбввершаю.
Карючокклсвеньок, тудошнойвербушок,
Сквоженькакрасимкагальм да красіма.
Погорбібасвамаса, закуравлю с басвой,
Maсламонкарюкрахол, не гір и не хіл
Повандирюмасбасву у батусу за горбу,
Улепеньє залеплю—масбасвухлябогорбю.
Ойламонкарокрахол! не горбі басвамасу!
У масихрутсньгиряк, а масьягируха,
Без маси ко чнім рихло припохолитьухалка
Не куравитимасейоночкой с басво,
А лепшатьмасе в меле с хрутней да масьой
Цікаво, про що співали коробейники, правда? Срезневський великодушно розміщує переклад для тих, хто цікавиться:
Личко красиво – кров з молоком!
Покохай ти мене, заживу я з тобою!
Я веселий молодець, не дурень, не старий.
Повезу тебе за любов до Москви
Славну сукню подарую, я тебе кохаю, кохаю!Ох, веселий молодець! Не кохай ти мене,
У мене батько-старий, матінка-стара.
Без мене до них скоро, скоро смерть прийде.
А мені ж не жити одинаком з тобою,
Мені в землі залягти з матінкою, з батьком.
Через 10 років, бувши вже відомим вченим, Срезневський знову повернувся до теми таємної мови та в одній зі своїх робіт не просто пише про неї, а й виступає на її захист:
До дуже чудових явищ в історії народної мови належить утворення так званої афінської, або офенської говірки, майже зовсім незрозумілої за складом своїм і абсолютно правильного за ладом. Вживане мандрівними продавцями, майстровими та візниками, воно вважається у нас мовою, складеною навмисне для того, щоб можна приховувати їм свої думки та наміри, мовою розбійників, ошуканців тощо.
Невідомо, чи є ця думка абсолютно вірною. Безперечно, що говірка буває вживана і з такою метою, але так може бути уживана, можливо, будь-яка невідома мова, яке б не було її походження…
Нині у Харкові на стіні будівлі Центральної наукової бібліотеки, що на вулиці Університетській, серед багатьох меморіальних табличок висить і дошка, присвячена професору Харківського університету Ізмаїлу Івановичу Срезневському.
Текст її досить скромний і не може вмістити все, що зробив видатний учений-славіст, етнограф і письменник. Хоча, здається мені, що на згадку про колосальний внесок нашого великого земляка у вивчення таємної мови офенів слова на ній, можливо, варто було написати саме цією мовою.