Я вже писав про цю унікальну людину: Владислав Андрійович Франковський, прекрасний лікар та величезної душі людина, ініціатор створення першої дитячої лікарні у Харкові. Яка, до речі, була не лише першою у місті, а й взагалі першою дитячою інфекційною лікарнею у провінції Російської імперії.
Сам Владислав Франківський мав репутацію визначного діагноста. При цьому жив лише на скромну платню, решта доходів витрачалась на потреби незаможних хворих. Був одним із засновників Харківського медичного товариства (ХМТ) та автором його статуту. За будь-якої погоди він вирушав на околиці Харкова лікувати бідняків, які були позбавлені медичної допомоги. Амбулаторія Франковського була єдиним місцем, де охоче приймали незаможних пацієнтів. У 1892 р. за визначні заслуги перед жителями Харкова став почесним громадянином нашого міста. А в 1894 році на його честь було названо вулицю, яка існує і сьогодні. Коли 12 квітня 1895 року ця видатна людина залишила наш світ, виявилося, що в неї зовсім не було жодних заощаджень. Міська дума провела екстрене засідання, на якому ухвалила з огляду на заслуги покійного перед Харковом прийняти його поховання на рахунок міського самоврядування, а на його могилі встановити пам’ятник за міські кошти.
Наприклад, в одному своєму листі Федору Михайловичу Достоєвському від 19 квітня 1876 року Христина Данилівна Алчевська пише:
Чому лікарі посилають вас до Єсентуків, а не до Криму? У нас, у Харкові, є чудовий лікар, Франковський, — це людина ідеально чесна, правдива, яка багато вчилася, багато читала, багато бачила, довго жила. Він бував скрізь, і закордоном, і на Кавказі, і в Криму, і знаходить, що ніщо не може зрівнятися корисністю з приморським повітрям, морськими купаннями та виноградним лікуванням для кожного організму, чим би він не страждав.
Відомий історик та етнограф Микола Федорович Сумцов також не раз у своїх роботах згадує Франковського, вказуючи, що останній «не визнавав відмінності звань, станів, положень та станів; і гуманно, самовіддано і безкорисливо ставився до всіх, хто потребував його допомоги та мудрої поради, все одно, чи це був найбідніший з тих, хто страждав, чи наймолодший із лікарів-товаришів».
А у книзі Багалія Д. І. та Міллера Д. П. «Історія міста Харкова за 250 років його існування» читаємо:
Володимир Андрійович Франківський ― найпопулярніший у місті лікар протягом кількох десятиліть, був справжнім «другом людства», пам’ять про якого однаково благоговійно вшановується і багатими та бідними.
Вважається, що за свою 55-річну практику Владислав Франковський прийняв у своєму кабінеті близько 200 тис. пацієнтів. Якщо додати до цього тих, кого він лікував, працюючи в інших місцях (наприклад, бувши лікарем студентів та ординатором університетської клініки), то вийде близько половини мільйона. У Харкові напівжартома говорили, що «у місті немає жодного будинку, в якому хоча б раз не побував Франковський». Загалом тоді Владислава Андрійовича в нашому місті без перебільшення знали та пам’ятали всі. У наш час після довгих років забуття до Владислава Франківського знову відроджується інтерес. Дослідники пишуть про нього наукові статті, а екскурсоводи проводять людям екскурсії, розповідаючи чудову історію про дивовижно добру людину, яка в прямому сенсі врятувала Харків. Одне з місць, пов’язане з такими екскурсіями – особняк на вулиці Франковській під номером 4/2.
Зізнаюся чесно, дорогим був цей дім і моєму серцю. Проте все виявилося з ним набагато складніше. Як ми пам’ятаємо, за рішенням Харківської думи Бахметіївський провулок був об’єднаний з Рижівською набережною та перейменований на вулицю Франковську (оскільки саме в тих краях жив Владислав Андрійович). У різних довідниках на той час адресою проживання Франківського вказана одна адреса, а саме ― Вознесенський сквер, будинок №2. Причому у дужках дається уточнення “за конторою Державного банку”.
У 1872 році це місце на мапі міста виглядало так:
У списку домовласників Харкова за 1882 читаємо:
«Бахметіївський провулок (правий бік), 1 частина, 1 ділянка, 1 колоток:
№2 Франківського Владислава Андрійовича
№4 казенний будинок державного банку».
1889 року 24 квітня Владислав Франківський подає до Харківської міської управи документ про перебудову частини будівель на дворовому місці, що належить йому, в Бахметівському провулку, де знову уточнює: «що за банком».
У цій справі можна знайти та план самого дворового місця. З нього видно, що, крім житлового будинку та господарських прибудов, поряд був сад, що виходить на берег річки.
Ось як виглядало це місце у 1895 році:
Наразі будівля колишнього державного банку розташована по вул. Фейєрбаха, 10. І на околицях немає будинку, схожого на особняк Франковського (а з архівної справи достеменно відомо, як він виглядав).
Таким чином, ймовірно, що реальний будинок Владислава Андрійовича знаходився на пустирі на самому початку вулиці, де зараз розташовано СТО.
Зараз це місце виглядає цілком занедбаним. Але якщо побродити там, то можна натрапити на купи старої цегли, що свідчать, що там раніше були споруди.
Чому ж вважається, що лікар-філантроп жив саме в особняку по вулиці Франківська, 4/2? Це може бути пов’язано з тим, що у «Списку домовласників Харкова» за 1909 та 1913 роки змінилася нумерація на вулиці Франковській, і власником будинку №4 був, як і раніше, зазначений Франківський Владислав Андрійович.
Так що на основі знайдених у Державному архіві Харківської області документів змушений з великим жалем сказати, що на жаль, особняк по вулиці Франківська, 4/2 до «доброго лікаря» стосунку зовсім не має, а реальний будинок, де жив В. А. Франковський, до наших днів, на жаль, не зберігся.
Добре це чи ні, хто знає. Можу сказати одне: на мій погляд, набагато важливіше просто пам’ятати цю велику людину і не забувати все, що він зробив для нашого міста.