Трохи понад сто років тому на перших сторінках газет Харкова 27 березня 1913 року можна було прочитати таке:

Новий грандіозний фешенебельний салон кінематограф «Ампір»

Сумська, 5, будинок Д. І. Харитонова. Сьогодні, 27 березня 1913 року, відкриття. Все найкраще, витончене та красиве з галузі кінематографії дасть наша перша серія картин.

І справді, нове дітище відомого харківського кінопродюсера і прокатника Дмитра Івановича Харитонова, одного з найвпливовіших людей тодішньої кіноіндустрії всієї імперії, заслуговувало на пильну увагу. Людиною він був просто-таки легендарною, а про його бурхливу діяльність кінознавці й досі пишуть книги. Свій перший кінотеатр «Аполло» Харитонов відкрив у нашому улюбленому місті 20 жовтня 1907 року за адресою: вулиця Московська, 8. Потім поряд із кінотеатром Дмитро Іванович відкриває свою прокатну контору з однойменною назвою. Крім кінопрокату, Харитонов інвестував гроші у створення своїх фільмів. Саме завдяки його фінансовій підтримці сценарист і режисер Олександр Алексєєнко у 1909 році у нашому улюбленому місті створив перший ігровий фільм українською мовою. Називалася ця комедія-водевіль в одній дії «Як вони женихалися, або Три кохання в мішках» та по суті була екранізацією повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом». Оскільки фінансові справи йшли успішно, 1912 року прокатна контора «Аполло» перетворюється на «Торговий дім Харитонова». Відкриваються філії в Одесі, Києві, Петербурзі, Катеринодарі, Уфі, Севастополі. Отже, крім амбіцій, у Дмитра Харитонова з’явилися фінанси на розвиток нового кінотеатру «Ампір», який став найбільшим у нашому місті та одним із найкращих у тодішній імперії.

Кінотеатр, що містив від 550 до 800 відвідувачів, був не просто вишукано декорований, але також і зроблений на совість. Навіть перевіряльники – пожежники та архітектори не знайшли до чого причепитися.

Попри те, що ціна квитків на вистави в «Ампірі» була порівняно з іншими кінотеатрами досить високою, біля каси все одно не зменшувалися черги, а зали були забиті відвідувачами.

А 10 січня 1916 року у харківських газетах з’явилася страшна нотатка про те, що кінотеатр закрито.

Паном керівником губернії П. Н. Масальським закритий, на підставі надзвичайної охорони, на весь час його існування, кінематограф «Ампір», в якому паном керівником губернії вбачено демонстрування картин порнографічного змісту.

Що сталося? Невже ж власник театру, в погоні за легкими грошима, зважився знищити своє дітище таким дивним чином?

Все почалося з того, що у 1915 році за оповіданням «У підвалі» письменника Леоніда Миколайовича Андрєєва, якого вважають родоначальником російського експресіонізму, відомий режисер Борис Сергійович Глаголін зняв драму «Історія однієї дівчини». Стрічка була сучасною кіноп’єсою про переживання жіночої душі в 4-х актах:

1. Спокуса;
2. Сповідь пропащої;
3. Всіма відкинута;
4. Змова мешканців кубла.

Завдяки життєвому сюжету, великій кількості глибоко трагічних моментів, а також чудовій та чуттєвій грі артистів Імператорського Олександрівського театру фільм мав велику популярність у публіки та вважався однією з найкращих картин сезону.

На початку січня разом із комедією «У полоні у тещі» та «Хронікою війни» кінострічка «Історія однієї дівчини» демонструвалася в «Ампірі». Але саме в «Історії однієї дівчини», для реклами якої Дмитро Харитонов замовив 200 афіш, харківська влада примудрилася побачити порнографію. Якщо судити з офіційних звітів, порнографія полягала в «реальному зображенні спокуси молодої гімназистки», яка «розбещувально діяла на молодь, яка постійно відвідує кінотеатр». Саме з цієї причини 9 січня «Ампір» і було закрито.

Певна річ, що власник кінотеатру Дмитро Іванович не міг не втрутитися. За допомогою та захистом він звернувся цілком на офіційному рівні, не вдаючись до хабарів чи особистих знайомств. Адже ця картина була придбана ще в 1915 році військово-кінематографічним відділом при Скобелевському комітеті (благодійній організації, що допомагала воїнам, що втратили на війні здатність до праці) з дозволу московської та петроградської цензури. Після чого Харитонов і взяв її у прокат. Найцікавіше, що всі прибутки від показу фільму в містах імперії йшли на потреби поранених воїнів. Скарг на порнографію ніхто не мав.

«Ми не можемо зрозуміти, чому Харків ― виняток?» ― здивовано запитували в документах обурені представники комітету. Назрівав неабиякий скандал. А 11 січня харківський губернатор отримав прохання від довіреного Дмитра Харитонова – Миколи Комякова.

Вже 12 січня газети нашого міста радісно повідомляли:

Відкриття кінематографа “Ампір”.

9 січня, за постановою пана керівника губернії П. М. Масальського закрито на весь час положення про посилену охорону кінематографа «Ампір», що належить купцю Д. І. Харитонову. Оскільки картина «Історія однієї дівчини», демонстрування якої викликало закриття кінематографа, належить, як з’ясувалося, виданню військового кінематографічного відділу при Скобелевському комітеті, що перебуває під Високим заступництвом, і цензурою дозволена до демонстрування в столичних та інших містах, власник кінематографа звернувся до пана керівника губернії з клопотанням про скасування постанови від 9 січня. Вчора м. Харитонову оголошено розпорядження пана керівника губернії про дозвіл відкрити кінематограф «Ампір», закритий 9 січня.

Але це все в газетах. А з архівних документів випливає, що кінотеатр був відкритий все ж таки «за умови не ставити картин порнографічного змісту».

2013 року 18 травня за адресою вул. Сумська, 5 Дмітрію Харитонову було відкрито скромну пам’ятну дошку. Вона настільки непомітна, що я навіть ніколи не звертав на неї уваги.
Однак, проходячи в черговий раз повз неї, задумайтеся які неабиякі пристрасті пов’язані з цією будівлею, як завмирали серця восьми сотень наших земляків від драм, що демонструвалися в «Ампірі», скільки сміху було від комедій та інших почуттів від того, що відбувається…