Чи існує харківський діалект української мови? Справді, є! У всякому разі, 150 років тому точно існував – так писав поет і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський. У середині 1850-х років за дорученням князя Костянтина Миколайовича (сина імператора Миколи I) він поїхав на українські та молдавські землі вивчати побут та звичаї місцевого населення.

У першій частині книги «Поїздка до Південної Росії. Нариси Дніпра», опублікованій у 1861 році, він виділив 4 різновиди української мови:

1. Чистий діалект, поширено в губерніях: Полтавській, Катеринославській, у південних та східних (придніпровських) повітах Київської губернії, у південних повітах Чернігівської та Херсонської губернії, а також і в Чорноморії;
2. Діалект з полонізмами: у Подільській, Волинській та інших повітах Київської губернії – дуже близьке до червоноруської;
3. Діалект харківський – у Харківській, у частині Воронезької та Курської губернії, що походить від червоноруського, до якого увійшли, однак, деякі зміни внаслідок найближчого сусідства з Великою Росією. Сюди належить і Земля Війська Донського (Харківська губернія населена вихідцями з-за Дніпра, які принесли свій діалект);
4. Діалект чернігівський, у північних повітах Чернігівської губернії, що дуже відгукується білоруським.

Таким чином ми бачимо, що Харківський діалект української мови був поширений не лише у «Великій Слобожанщині», яка охоплювала частини нинішніх Білгородської, Воронезької та Курської областей, а й в Області Війська Донського (нині Ростовська обл.).

Також цікавим є той факт, що Афанасьєв-Чужбинський відносить харківський діалект до червоноруського діалекту, тобто до говірки, яка переважала на історичній частині Галичини. Таким чином вкотре підтверджується факт, що предки харків’ян — це не просто переселенці з-за Дніпра, а українці із Західної частини нинішньої України, які мігрували до незаселених земель майбутньої Слобожанщини під час Хмельниччини.